Оскільки вплив екологічних організацій був дуже малим то влив промислових груп значно зріс. Вони наполягали на тому, що використання ХФВ не створює жодного ризику для здоров'я чи навколишнього середовища. Пропозиції щодо тотального скорочення використання ХФВ були засуджені. Промисловці наполягали на тому, що оскільки шкода ХФВ не була доведена скорочення широко поширених, нетоксичних, незаймистих речовин є нерозумним.
Результатом цих переговорів стало підписання в 1985 році Віденської конвенції про охорону озонового шару. Вона була підписана 20-ма країнами. Вона закликала не так до контролю за використанням ХФВ як до "вживання відповідних заходів" державами для захисту озонового шару і створення міжнародного механізму для дослідження, моніторингу і обміну інформацією. Оскільки було дуже мало інформації щодо рівня виробництва ХФВ в Радянському Союзі та країнах, що розвиваються, були висловлені сподівання, що ці дані допоможуть створити загальну картину виробництва ХФВ. Жодні хімічні речовини не були охарактеризовані як такі, що руйнують озоновий шар. Натомість в додатку міститься перелік хімічних речовин "які мають потенційну властивість змінювати хімічні та фізичні властивості озонового шару". Під кінець переговорів незважаючи на заперечення ЄС, була видана резолюція яка закликала до наступної зустрічі для розробки юридично обов'язкового протоколу щодо контролю за ХФВ. Таким чином хоч Віденська конвенція не встановила контролю над виробництвом чи споживанням ХФВ, вона заклала основу для подальшого співробітництва[35].
В 1985 році, через два місяці після прийняття Віденської конвенції, британські вчені оголосили про існування "озонової дірки" над Антарктикою, ця заява викликала надзвичайний інтерес громадськості. Дані науковців показали 50% зменшення озонового шару у весняний час порівняно з 1960-ми. Різке скорочення почалося у 1979 році. За іронією долі, оскільки дані вказували на таке різке скорочення британські науковці три роки відкладали оголошення цих даних щоб впевнитись у вірності своїх висновків. Та все ж ці дослідження не доводили, що зменшення озонового шару спричинене саме ХФВ. В 1986 році були видані дослідження проведені спільно США, Німеччиною, СОТ та ЮНЕП. Згідно з цими дослідженнями концентрація ХФВ 11 і 12 в атмосфері подвоїлась з 1975 до 1985. Також було визначено інші хімічні речовини, які руйнують озоновий шар, ці речовини які назвали галонами використовуються як сповільнювачі займання. Ще більш цікавими для громадськості були дані щодо впливу ОРР на здоров'я. При сучасному рівні викидів ОРР, дослідження виявили 150 мільйонів нових випадків раку шкіри в США які до 2075 року призведуть до 3 мільйонів смертей. Зростання ультрафіолетового випромінювання спричинить 18 мільйонів випадків катаракти в США, багато з яких приведе до сліпоти[36].
При цьому модель за якою здійснювались ці підрахунки будувалась здебільшого на здогадках, але в громадській свідомості озонова дірка була пов'язана з ХФВ. Між підписанням Віденської конвенції і наступною запланованою Зустріччю Сторін в Монреалі в 1987 році, ЮНЕП було проведено кілька неформальних зустрічей для перегляду механізму скорочення ХФВ.
Участь у переговорах в Монреалі взяли 40 країн (більше половини з них – країни, що розвиваються), велика кількість екологічних організацій та представників промислових груп, переговори широко освітлювались в ЗМІ. Результатом цих переговорів стало підписання 16 вересня 1987 року Монреальського Протоколу з речовин, які руйнують озоновий шар.
Сфера дії Протоколу
Протокол не тільки заморозив використання та виробництво ХФВ (11, 12,113, 114, 115) і галонів (1211, 1301, 2402), а також встановив схему скорочення ХФВ. До 1996 року мало бути досягнуто 50% зменшення споживання ХФВ. Оскільки моніторинг споживання ОРР видавався неможливим була розроблена формула, яка визначала споживання ХФВ чи галонів як:
споживання = виробництво + імпорт - експорт
Таким чином головні виробники ХФВ можуть забезпечення дотримання вимог по скороченню ХФВ зменшуючи внутрішнє використання, але продовжувати експорт ХФВ. Імпортуюча країна вимірювала б своє споживання просто додаючи внутрішнє споживання до імпорту.
Для того щоб надати державам можливість більшої гнучкості у виконанні графіка скорочення в Протоколі розроблено стратегію "кошика". Кожній озоно-руйнуючій хімічній речовині присвоювався потенціал порівняно з ХФВ 11 (йому присвоєно 1). Оскільки ХФВ 113 є менш руйнівним для озонового шару ніж ХФВ 11 його потенціал 0.8. Використовуючи стратегію кошика країна може досягнути такого самого рівня скорочення споживання використовуючи 8 тон ХФВ 11 чи 10 тон ХФВ 113 (8 тон * 1 = 10 тон * 0.8). Ця арифметика була важливою оскільки ХФВ 113 широко використовувався в електроніці. Такі країни як Японія які були проти включення ХФВ 113 в Протокол зараз могли вибирати зменшення кількості іншого ХФВ, при цьому залишаючи використання ХФВ 113 на попередньому рівні.
Регулювання торгівлі
Деякі країни могли б не підписувати Протокол для того щоб здобути переваги на ринку ХФВ для того щоб уникнути цього і спонукати країни до підписання було розроблено суворі торгові заходи.
Стосовно імпорту Сторонам Протоколу забороняється імпортувати ХФВ з не-Сторін ні речовини, які регулюються Протоколом ні інші продукти які б містили ці речовини.
Стосовно експорту, Сторони повинні заборонити експорт підконтрольних речовин до країн не-Сторін, якщо тільки країна призначення не дотримується вимог Протоколу. Такий експорт не враховується в обчисленні загального споживання країни тому країна мусить зменшити на таку саму кількість споживання чи імпорт.
Наприклад: якщо країна С є Стороною, а країна Н – ні і не дотримується умов Протоколу то між ними не може відбуватися торгівля підконтрольними речовинами, і країна С не може імпортувати продукцію яка містить підконтрольні речовини з країни Н. Якщо країна Н не є стороною, але дотримується умов Протоколу, країна С може експортувати підконтрольні речовини, але не може відняти цю кількість від імпорту чи виробництва при обчисленні національного споживання. Підпорядковуючись заходам з регулювання, Сторони можуть вільно торгувати підконтрольними речовинами між собою[37].
Технічна та фінансова підтримка
Стаття 5 Протоколу спрямована на допомогу країнам, що розвиваються. Оскільки в країнах, що розвиваються споживання ХФВ на душу населення було набагато нижчим, ніж у розвинутих країнах їхні внутрішні потреби постійно зростали. Оскільки виробництво ХФВ є малозатратним, не потребує особливих технологій не існувало жодних практичних причин для припинення поширення виробництва ХФВ у всьому світі. Таким чином погодившись взяти на себе відповідальність за створення більшості ОРР і заохочуючи міжнародне співробітництво, розвинуті країни підтримали встановлення десятирічного періоду після ратифікації для країн, що розвиваються для збільшення їх споживання ХФВ до 0,3 кг на душу населення для забезпечення національних потреб. Після цього періоду країни, що розвиваються матимуть ще 10 років для зменшення їх споживання ХФВ на 50%.
Проте учасники переговорів вважали що навряд чи сторони досягнуть таких показників, тому що вважалось що технології які базуються на ХФВ застаріють за якихось 10 років. Протокол не містить чітких положень як саме має забезпечуватись технічна та фінансова допомога країнам, що розвиваються.
Ратифікація та поправки до Протоколу
Якщо Сторони будуть обмежені у використанні ХФВ як тільки вони ратифікують Протокол, могла виникнути спокуса відкладати його ратифікацію для того щоб отримати економічні переваги. Щоб цього уникнути Протокол вступає в силу за умови здачі на зберігання не менше 11 документів про ратифікацію, прийняття, схвалення чи приєднання до Протоколу державами чи регіональними організаціями з економічної інтеграції, на які припадає не менше 2/3 споживання речовин які регулюються.
Найбільш важливою інновацією Протоколу була його гнучкість. Сторони переглядатимуть свої зобов'язання кожні чотири роки. Це мало б забезпечити, відповідність положень Протоколу новим науковим даним про причини руйнування озонового шару. Якщо б якась з речовин виявилась менш шкідливою ніж вважалося або заходи регулювання ХФВ занадто суворим його можна скасувати більшістю, яка складає 2/3 країн які представляють 2/3 світового споживання. Додавання нових контрольних заходів є простішим, потрібно 2/3 країн, які представляють половину світового споживання.
Лондонські поправки та уточнення до Протоколу
Після підписання Монреальського Протоколу виникло питання про збільшення кількості його Сторін. Для інформування урядів була створена робоча група з оцінки змін озонового шару у складі 100 науковців з 10 країн[38]. У своєму висновку у 1988 році вони повідомили, що руйнування озонового шару відбулося над населеними районами північної півкулі і що озонова діра збільшується над Антарктикою в весняний період впродовж останніх 10 років, такі ж зміни спостерігаються і в Арктиці. Також було надано перші грунтовні дані про хімічний механізм, який пов'язує галони та ХФВ з руйнуванням озону. Нові дані показали що зменшення озонового шару є більшим ніж вважали до цього часу[39].
Оголошення цих даних призвели до того, що деякі відомі компанії такі як Дюпон, Моторола, АйБіЕм та інші оголосили про повну відмову від використання ХФВ до 2000, 1992 1993 року відповідно. Європейські країни також змінили свою попередню позицію і виступили за заборону ХФВ. Великобританія запропонувала Лондон як місце для наступної Зустрічі Сторін в 1990 році, де були прийняті Лондонські поправки.
Нові заходи з регулювання
Наскільки Монреальський протокол відрізнявся від Віденської конвенції, настільки Лондонська Конференція відрізнялась від Монреальської. Зібрались представники 123 країн і зараз Зустріч Сторін виглядала як подія справді міжнародного значення. На порядку денному було питання про заходи регулювання та терміни скорочення речовин, що регулюються. Оскільки більшість країн досягнули цілей з 20% скорочення до 1993 року, було встановлено нову ціль – 50% скорочення до 1995 року з повним виключенням використання ХФВ та галонів до 2000 року.