Країни, що розвиваються
Монреальський Протокол не встановив реальних механізмів допомоги країнам, що розвиваються, проте кілька простих фактів доводять що їх участь в регулюванні ХФВ є дуже важливою Розвинуті країни з населенням яке складає менш ніж 25% від світового, споживає 88% ХФВ, що в 20 разів перевищує споживання на душу населення країн, що розвиваються. Китай та Індія представляючи 37% населення землі не були Сторонами Протоколу. Великі ринки цих країн робили торгові обмеження Протоколу малоефективними. Виробництво ХФВ могло розвиватися в цих країнах не виходячи на зовнішній ринок. Більше того виробництво продукції яка містить ХФВ як, наприклад, холодильники чи кондиціонери, вважалося в цих країнах життєво необхідною для підвищення стандартів життя населення.
Країни, що розвиваються відхилили як неприйнятні варіанти відмови від використання ХФВ чи заміни їх на більш дорогі речовини чи відновлення іншого обладнання яким вони користувались до цього часу. Положення Ст. 5 про десятирічний термін було добрим, але в світлі зростаючих вимог по скороченню ХФВ країни, що розвиваються вимагали більших гарантій фінансової та технічної допомоги.
В зв'язку з цим виникла наступна проблема. Країни, що розвиваються заявляли, що якщо кількість виділених коштів буде на їх погляд недостатньою то вони вважатимуть себе вільними від зобов’язань по договору. Розвинені ж країни не бажали брати на себе необмежені фінансові зобов’язання. Компроміс було досягнуто за допомогою наступного формулювання “Забезпечення здатності [країни, що розвивається] виконувати зобов'язання .... буде залежати від ефективного здійснення фінансового співробітництва .... і передачі технології" (Ст. 5 п. 5).
В Лондоні було створено механізм для надання фінансової та технічної допомоги. Для цього було створено Багатосторонній фонд Монреальського протоколу. Фонд управляється Світовим Банком. Для досягнення цілей Фонду створено Виконавчий комітет (Ст. 10).
Також було створено нова процедура недотримання. Якщо країна, що розвивається не зможе дотриматися графіка заходів з регулювання, вона має повідомити про це Секретаріат і її питання розглядатиметься на наступній Зустрічі Сторін, а до цього часу до неї не буде вжито жодних санкцій[40].
Щодо передачі технологій тут також виникли проблеми. Каменем спотикання стало право інтелектуальної власності. Остаточний варіант передбачав що Сторони “будуть вживати всі можливі заходи” для передачі технологій країнам, що розвиваються “на справедливих і найбільш сприятливих умовах”. Незважаючи на слабке формулювання це був перший договір в якому розвинуті країни взяли на себе відповідальність за охорону навколишнього середовища шляхом передачі технологій країнам, що розвиваються (Ст. 10А).
Китай та Індія стали Сторонами Протоколу. На грудень 1994 року Багатосторонній фонд підтримав 107 проектів в Китаї виділивши 50 млн. 200 тис. дол. США та 31 проект в Індії виділивши 11 млн. 500 тис. дол. США.
Нові речовини
Лондонські поправки встановили контроль над новими видами ОРР. Основною речовиною були гідрохлорфторвуглеводні (далі ГХФВ). Цей вид був значно менш руйнівним для озону і розглядався більшістю хімічних компаній як заміна ХФВ. Компанія Дюпон, яка вже вклала 250 млн. дол. очолила опозицію промислових груп і виступала навіть проти згадування ГХФВ в Протоколі. Кінцеве рішення було таким: Сторони повинні надавати інформацію про виробництво, експорт і імпорт ГХФВ. Також була прийнята резолюція яка закликала до їх повного виключення до 2040 року.
Крім ГХФВ іншим видом замінників ХФВ на які хімічні компанії покладали свої надії були гідрофторвуглеводні (ГФВ). Оскільки вони не руйнували озоновий шар тому практично і не розглядались як речовини, які повинні регулюватись. Проте ГФВ є сильними парниковими газами і екологічні організації засудили заміну озоноруйнуючих речовин на речовини, які спричиняють парниковий ефект як недалекоглядне рішення.
Лондонські поправки також поширили свою дію на тетрахлорид вуглецю та метилхлороформ. Разом ці дві речовини складали 16% загально промислових викидів хлору в стратосферу. Ці речовини не були включені в Протокол через їх широке використання (в розчинниках, пестицидах тощо). Лондонські поправки містили положення про поступову ліквідацію тетрахлориду вуглецю до 2000 року і метилу хлороформу до 2005 року.
Отже лондонські поправки вимагали поступової ліквідації п’яти ХФВ і трьох галонів (вимоги Монреальського Протоколу), плюс ще десять ХФВ, метилхлороформ та тетрахлорид вуглецю, і вимагали відслідковування та інформування про виробництво 34 ГХФВ як “перехідних речовин”.
Швидкий прогрес продовжувався і на наступних Зустрічах Сторін. Копенгагенські поправки в 1992 році пересунули заборону ХФВ на 1996 року і встановили вимогу заборони галонів до 1994 року. Заборона тетрахлориду вуглецю і метил хлороформу була пересунута на 1996 рік. Сьома Зустріч Сторін у Відні 1995 року пересунула заборону ГХФВ з 2030 року на 2020 і створила нову заборону на метил бромід в 2010 році. Країни, що розвиваються погодились на поступову ліквідацію ГХФВ до 2040 року і замороження використання метил броміду до 2002. Таблиця показує як швидко змінювались вимоги з ліквідації ОРР[41].
| Речовини | Базовий рік | Монреаль 1987 | Лондон1990 | Копенгаген 1992 | Відень 1995 |
| ХФВ 11, 12, 113, 114, 115 | 1986 | 1986 –замороженно 1993 - 20%1998 - 50% | 1995 - 50%1997 - 85%2000- повна заборона | 1994 -75 %1996 - повна заборона | |
| 10 інших ХФВ | 1989 | не регулюється | 1993 - 20%1997 - 85%2000 - повна заборона | 1994 - 75%1996 - повна заборона | |
| Галони 1211, 1301, 2402 | 1986 | 1992 – заморожено | 1995 - 80%2000 - повна заборона | 1994 - повна заборона | |
| Інші галони | не регулюються | ||||
| Тетрахлорид вуглецю | 1989 | не регулюється | 1995 - 85%2000 - повна заборона | 1995 - 85%1996 - повна заборона | |
| Метилхлороформ | 1989 | не регулюється | 1993- заморожено1995 - 30%2000 - 70%2005 - повна заборона | 1994 - 50%1996 - повна заборона | |
| ГХФВ | 1989 | не регулюється | резолюція, яка закликала забророну не пізніше 2040 | 1996 - замороження2015 - 90%2030 - повна заброна | 2020 - заборорна |
| Метил бромід | рівень 1995-1998 | не регулюється | не регулюється | 1995 - замороженняРезолюціящодо майбутнього скорочення | 2010 - повна заборонаВиняток для розумного с/г використання |
| Фінансова підтримка | Полегшення дво- та багатостронньої допомоги КЩР | Міжнародний фонд трирічний бюджет 160-240 млн. дол. | Багатосторонній фонд монреальського протоколу 3-річний бюджет 340-500 млн. дол | ||
| Перелача технологій | Сторони "полегшуватимуть доступ КЩР до технологій" | Сторони "вживатимуть всі можливі заходи" для передачі технологій КЩР на справедливих і найбільш сприятливих умовах |
КЩР – країни. що розвиваються
2.2 Міжнародно-правовий режим охорони озонового шару
Якщо вважати, що всі країни будуть дотримуватися заходів регулювання передбачених Протоколом, то озоновий шар за підрахунками вчених стабілізується близько 2050 року. Тим часом ситуація продовжує погіршуватись, повідомлялось про рекордно низький рівень озону в арктичному та антарктичному регіонах.
В той час як ратифікація Протоколу розцінювалась як тріумф міжнародної дипломатії, то його імплементація стикнулась з значними перешкодами. Росія та кілька інших східноєвропейських країн попросили про подовження періоду повної заборони ХФВ. В інших індустріальних країн виникли проблеми пов'язані з регулюванням метил броміду та ГХФВ. 58 країн, що розвиваються оголосили про свій намір повністю ліквідувати ХФВ раніше ніж цього вимагалося в той же час до них не приєдналися такі великі держави як Китай, Індія та Філіпіни.
Проблеми виникли з дотриманням Ст. 7 щодо надання інформації. Протокол вимагає надання інформації про виробництво, імпорт та експорт Сторони і окремо інформацію по кожній з речовин, що регулюються. Ці дані використовуються для допомоги науковцям в їх роботі та для моніторингу дотримання Протоколу. Проте ці вимоги створили проблеми оскільки організації з економічного співробітництва схильні були розглядати ці дані як торгову таємницю. Європейське Співтовариство наполягало на тому, що дані його країн будуть надаватись спільно, оскільки законодавство ЄС не дозволяє доповідати про торгову інформацію окремо. Інші країни та НУО заперечували проти цього і посилались на те, що інформація по кожній країні є важливою для створення загальної картини дотримання зобов'язань. Як компроміс було прийнято рішення, що ЄС буде надавати дані по виробництву ОРР в кожній окремій країні, а дані щодо імпорту та експорту спільно.
Для покращення механізму надання інформації Світовий Банк запропонував ліцензування імпорту речовин, які регулюються для того щоб полегшити збір даних і заодно контролювати імпорт. Світовий Банк також запропонував міжнародну систему маркування для продуктів, які містять речовини, що регулюються.
Проблемою стало виникнення "чорного ринку" ХФВ. Вважалося що основна маса "чорних" ХФВ виробляється в Росії. На Конференції Сторін у Відні 1995 року Росія заявила, що не зможе повністю заборонити ХФВ до 1996 року. Посилаючись на слабкість своєї економіки в зв'язку з розпадом СРСР Росія попросила до себе такого ж самого режиму як і до країн, що розвиваються: п'яти-десятирічний період на продовження виробництва ХФВ та їх використання. На цю пропозицію не хотіла приставати США та ЄС. Станом на 1997 рік ця проблема ще не була розв'язана, створюючи загрозу для захисту озонового шару оскільки "чорний ринок" ХФВ зростав. І поки кожна країна не зможе контролювати внутрішнє виробництво ХФВ загроза "чорного ринку" ХФВ залишається[42].