Смекни!
smekni.com

Конституційне право зарубіжних країн, Ріяка (стр. 18 из 132)

Сукупність прав і обов'язків іноземців, встановлених націо­нальним і міжнародним правом, створює їхній статус - правовий режим іноземних громадян. Існує кілька його видів.


74


Розділ 7


Конституційно-правовийстатуслюдиниігромадянина


75



Національний режим означає надання іноземцям державою проживання прав, пільг і привілеїв, в основному рівних обсягу прав своїх власних громадян і юридичних осіб. Даний режим вста­новлюється національними законами майже всіх сучасних дер­жав. Ці самі закони окремо обмежують права іноземців, виходячи з міркувань безпеки, національної економіки та управління. Так, згідно із Законом України «Про правовий статус іноземців» іно­земці не можуть обирати й бути обраними до органів державної влади та самоврядування, а також брати участь у референдумах (ст. 23), не проходять військову службу у Збройних Силах Украї­ни (ст. 24). Крім того, іноземці не можуть посідати окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо вона пов'язана з належністю до громадянства України, наприклад, призначати­ся нотаріусами, суддями, прокурорами.

Режим найбільшого сприяння означає надання громадянам держави, договір з якою передбачає цей режим, прав, не менших за ті, що мають громадяни будь-якої третьої держави. Режим най­більшого сприяння наближається до національного режиму. Вста­новивши національний режим для іноземців однієї країни, дер­жава, з огляду на принцип найбільшого сприяння, повинна нада­ти таких самих прав іноземцям інших держав, що мають режим найбільшого сприяння.

Спеціальний режим означає поширення на громадян певних держав особливих пільг чи обмежень. Даний режим встановлюєть­ся багатосторонніми регіональними і двосторонніми угодами, що передбачають спрощений порядок перетинання державного кор­дону, безвізовий в'їзд тощо.

Закон України «Про правовий статус іноземців» говорить: «Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалі­зації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів Ук­раїни може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на те­риторії України». Іноземці зобов'язані поважати та дотримува­тися Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу України. У галузі цивільних і сімейних прав іноземці при­рівнюються до громадян України, тобто діє національний режим.

Право притулку - надання державою можливості в'їзду на її територію і перебування там особам, які на батьківщині або в дер­жаві постійного місця проживання переслідуються за політичну,


наукову чи релігійну діяльність. Держава згідно зі своїми закона­ми визначає, чи існують підстави для надання права притулку тій чи іншій особі. Стаття 14 Загальної декларації прав людини так формулює право притулку: «Кожна людина має право шукати притулок від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком. Це право не може бути застосоване у разі пересліду­вання, яке насправді спричинене вчиненням неполітичного зло­чину або діянням, що суперечить цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй».

§ 3. Рівністьізаборонадискримінації

Якщо уважно вивчати міжнародні акти захисту прав людини, конституції сучасних демократичних держав, то обов'язково мож­на помітити, що у багатьох цих документах прямо чи побічно ви­словлюється принцип рівності та заборони дискримінації.

Статті 1, 2 Загальної декларації прав людини; п. 2 ст. 2,3 Між­народного пакту про економічні, соціальні і культурні права; ст. 2, 3 Пакту про громадянські й політичні права проголошують рівність усіх людей незалежно від раси, статі, мови, релігії, полі­тичних або інших переконань, національного чи соціального по­ходження, майнового становища, місця народження чи інших об­ставин.

Не слід змішувати субстанції (іпостасі) рівності — з одного боку, принцип рівності прав, свобод і обов'язків усіх перед законом як основну ознаку правової держави і, з другого - ідею соціальної рівності, яка в деяких псевдонаукових ученнях доводилася до аб­сурду. Усі люди рівні за правовим статусом як особи й громадяни держави, але різні за расою, статтю, мовою, вірою, політичними переконаннями, соціальним походженням, майновим становищем, фізичними даними, за своїми здібностями і бажаннями тощо. Спро­би «стригти всіх під один гребінець», рівняти розумну людину з нерозумною, сильну зі слабкою, трудівника з ледарем, майстра своєї справи з недбайливим працівником - безглуздя. Поняття «нерів­ність» є лише близьким за сенсом щодо поняття «відмінність». Міжнародне й національне право визначає і закріплює такі права людини, відносно яких за законом не можуть братися до уваги фак­тичні відмінності між людьми.

Гасло рівності знайшло своє втілення у міжнародному й націо­нальному конституційному праві: що дається одній особі у сфері


76


Розділ 7


Консгитуційно-правовийстатуслюдиниігромадянина


77



прав - дається й іншій. Рівноправність - це рівність прав, свобод і обов'язків - рівність вихідних можливостей і не більше того. Кож­на особа зацікавлена в реалізації своїх прав відповідно до своїх ба­жань, розуму, інтересів. Одна людина віддає перевагу наукам, дру­га - домагається популярності, третя - прагне багатства, а четвер­та - передусім поставила за мету проблему дозвілля. Перша людина, якщо її прагнення відповідають здібностям, набуде кращої освіти, ніж інша, друга - стане славнозвісною, третя - розбагатіє, а чет­верта знайде спокій і здоров'я завдяки культурі дозвілля.

Принцип рівності у його правильному розумінні не допускає суперечності зі свободою і разом з нею дає кожній людині змогу реалізувати своє право на індивідуальність. Свобода дає рівність, яка дозволяє людям бути різними, не заперечуючи їх відміннос­тей. Рівність - це, насамперед, рівність можливостей, включаючи можливість нерівного вибору, можливість нерівних успіхів у га­лузі освіти, а тим самим і в діяльності за фахом, можливість до­тримуватися тих чи інших релігійних і політичних поглядів.

Міжнародні норми й національні конституції різних країн не­однаково формулюють принцип рівноправності: іноді — у формі заборони дискримінації, іноді — позитивно, іноді — поєднуючи позитивну та негативну форми. Так, ст. З Основного Закону Німеччини встановлює:

«1. Всі люди рівні перед законом.

2. Чоловіки і жінки рівноправні.

3. Нікому не може бути заподіяна шкода або віддано перевагу
за ознаками його статі, походження, раси, мови, вітчизни та місця
народження, віросповідання, релігійних чи політичних поглядів».

Німецький державознавець К. Хессе так пояснює цю статтю: «...будь-якій державній владі заборонено використовувати діюче пра­во в інтересах окремої особи або на її шкоду. Правову рівність, безпе­речно, можна визначити як радикальну вимогу правової держави».

Спроба колишніх соціалістичних держав запровадити замість формальної рівноправності буржуазного суспільства загальну фактичну соціальну рівність шляхом скасування приватної влас­ності виявилася неспроможною. Фактична соціальна рівність не притаманна людському суспільству.

Безкомпенсаційна загальна націоналізація приватної власності призвела суспільство не до соціальної рівності, а до зрівняльного убозтва і, як передбачив французький письменник Гюстав Фло-


бер, «... якщо звести рівність до ступеня зрівняльності, - це буде рівнозначно рабству».

Крім того, притаманний «країнам реального соціалізму» тота­літарний режим встановив таємну ієрархічну систему пільг і при­вілеїв для верхівки монопольно пануючої партії і певного кола осіб, які керували всіма сферами життя держави.

Хоча жодний закон такого не містить, керівники, які належа­ли до так званої номенклатури, були фактично звільнені від кри­мінальної і адміністративної юрисдикції, мали спеціальні крам­ниці, санаторії, буфети і т. ін.

§ 4. Конституційніправатасвободи

Природні права і свободи. Громадянське суспільство фор­мується в процесі перетворення підданих на громадян, тобто на таких членів спільноти мешканців даної держави, які відчули по­чуття власної гідності та спромоглися робити політичний вибір, спираючись на чітке розуміння того, з чого складаються їхні при­родні права. Це формування розпочинається одночасно з пере­творенням етнічного союзу на суверенний народ, який усвідом­лює себе як націю. Народ - це той, чия правосвідомість піднялася до розуміння нагальної потреби визнання і здійснення природ­них і невід'ємних прав людини і громадянина, з одного боку, і підпорядкування собі державних владних органів - з другого, ос­кільки тільки суверенний народ є законним джерелом влади.

Свобода полягає в тому, щоб перетворити державу з організації, яка стоїть над суспільством, на організацію, яка суспільству підпо­рядкована. З цього приводу влучно висловився Г. Померанц: «Сло­во «нація» визначило перехід від вірності королю до суверенітету народу. Нація - це піддані короля, які усвідомили себе сувереном».