Сукупність прав і обов'язків іноземців, встановлених національним і міжнародним правом, створює їхній статус - правовий режим іноземних громадян. Існує кілька його видів.
74
Розділ 7
Конституційно-правовийстатуслюдиниігромадянина
75
Режим найбільшого сприяння означає надання громадянам держави, договір з якою передбачає цей режим, прав, не менших за ті, що мають громадяни будь-якої третьої держави. Режим найбільшого сприяння наближається до національного режиму. Встановивши національний режим для іноземців однієї країни, держава, з огляду на принцип найбільшого сприяння, повинна надати таких самих прав іноземцям інших держав, що мають режим найбільшого сприяння.
Спеціальний режим означає поширення на громадян певних держав особливих пільг чи обмежень. Даний режим встановлюється багатосторонніми регіональними і двосторонніми угодами, що передбачають спрощений порядок перетинання державного кордону, безвізовий в'їзд тощо.
Закон України «Про правовий статус іноземців» говорить: «Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України». Іноземці зобов'язані поважати та дотримуватися Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу України. У галузі цивільних і сімейних прав іноземці прирівнюються до громадян України, тобто діє національний режим.
Право притулку - надання державою можливості в'їзду на її територію і перебування там особам, які на батьківщині або в державі постійного місця проживання переслідуються за політичну,
наукову чи релігійну діяльність. Держава згідно зі своїми законами визначає, чи існують підстави для надання права притулку тій чи іншій особі. Стаття 14 Загальної декларації прав людини так формулює право притулку: «Кожна людина має право шукати притулок від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком. Це право не може бути застосоване у разі переслідування, яке насправді спричинене вчиненням неполітичного злочину або діянням, що суперечить цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй».
§ 3. Рівністьізаборонадискримінації
Якщо уважно вивчати міжнародні акти захисту прав людини, конституції сучасних демократичних держав, то обов'язково можна помітити, що у багатьох цих документах прямо чи побічно висловлюється принцип рівності та заборони дискримінації.
Статті 1, 2 Загальної декларації прав людини; п. 2 ст. 2,3 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права; ст. 2, 3 Пакту про громадянські й політичні права проголошують рівність усіх людей незалежно від раси, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового становища, місця народження чи інших обставин.
Не слід змішувати субстанції (іпостасі) рівності — з одного боку, принцип рівності прав, свобод і обов'язків усіх перед законом як основну ознаку правової держави і, з другого - ідею соціальної рівності, яка в деяких псевдонаукових ученнях доводилася до абсурду. Усі люди рівні за правовим статусом як особи й громадяни держави, але різні за расою, статтю, мовою, вірою, політичними переконаннями, соціальним походженням, майновим становищем, фізичними даними, за своїми здібностями і бажаннями тощо. Спроби «стригти всіх під один гребінець», рівняти розумну людину з нерозумною, сильну зі слабкою, трудівника з ледарем, майстра своєї справи з недбайливим працівником - безглуздя. Поняття «нерівність» є лише близьким за сенсом щодо поняття «відмінність». Міжнародне й національне право визначає і закріплює такі права людини, відносно яких за законом не можуть братися до уваги фактичні відмінності між людьми.
Гасло рівності знайшло своє втілення у міжнародному й національному конституційному праві: що дається одній особі у сфері
76
Розділ 7
Консгитуційно-правовийстатуслюдиниігромадянина
77
Принцип рівності у його правильному розумінні не допускає суперечності зі свободою і разом з нею дає кожній людині змогу реалізувати своє право на індивідуальність. Свобода дає рівність, яка дозволяє людям бути різними, не заперечуючи їх відмінностей. Рівність - це, насамперед, рівність можливостей, включаючи можливість нерівного вибору, можливість нерівних успіхів у галузі освіти, а тим самим і в діяльності за фахом, можливість дотримуватися тих чи інших релігійних і політичних поглядів.
Міжнародні норми й національні конституції різних країн неоднаково формулюють принцип рівноправності: іноді — у формі заборони дискримінації, іноді — позитивно, іноді — поєднуючи позитивну та негативну форми. Так, ст. З Основного Закону Німеччини встановлює:
«1. Всі люди рівні перед законом.
2. Чоловіки і жінки рівноправні.
3. Нікому не може бути заподіяна шкода або віддано перевагу
за ознаками його статі, походження, раси, мови, вітчизни та місця
народження, віросповідання, релігійних чи політичних поглядів».
Німецький державознавець К. Хессе так пояснює цю статтю: «...будь-якій державній владі заборонено використовувати діюче право в інтересах окремої особи або на її шкоду. Правову рівність, безперечно, можна визначити як радикальну вимогу правової держави».
Спроба колишніх соціалістичних держав запровадити замість формальної рівноправності буржуазного суспільства загальну фактичну соціальну рівність шляхом скасування приватної власності виявилася неспроможною. Фактична соціальна рівність не притаманна людському суспільству.
Безкомпенсаційна загальна націоналізація приватної власності призвела суспільство не до соціальної рівності, а до зрівняльного убозтва і, як передбачив французький письменник Гюстав Фло-
бер, «... якщо звести рівність до ступеня зрівняльності, - це буде рівнозначно рабству».
Крім того, притаманний «країнам реального соціалізму» тоталітарний режим встановив таємну ієрархічну систему пільг і привілеїв для верхівки монопольно пануючої партії і певного кола осіб, які керували всіма сферами життя держави.
Хоча жодний закон такого не містить, керівники, які належали до так званої номенклатури, були фактично звільнені від кримінальної і адміністративної юрисдикції, мали спеціальні крамниці, санаторії, буфети і т. ін.
§ 4. Конституційніправатасвободи
Природні права і свободи. Громадянське суспільство формується в процесі перетворення підданих на громадян, тобто на таких членів спільноти мешканців даної держави, які відчули почуття власної гідності та спромоглися робити політичний вибір, спираючись на чітке розуміння того, з чого складаються їхні природні права. Це формування розпочинається одночасно з перетворенням етнічного союзу на суверенний народ, який усвідомлює себе як націю. Народ - це той, чия правосвідомість піднялася до розуміння нагальної потреби визнання і здійснення природних і невід'ємних прав людини і громадянина, з одного боку, і підпорядкування собі державних владних органів - з другого, оскільки тільки суверенний народ є законним джерелом влади.
Свобода полягає в тому, щоб перетворити державу з організації, яка стоїть над суспільством, на організацію, яка суспільству підпорядкована. З цього приводу влучно висловився Г. Померанц: «Слово «нація» визначило перехід від вірності королю до суверенітету народу. Нація - це піддані короля, які усвідомили себе сувереном».