Смекни!
smekni.com

Конституційне право зарубіжних країн, Ріяка (стр. 55 из 132)

Рівність між державами. Згідно з цим принципом всі держа­ви володіють рівними правами і несуть рівні обов'язки, всі норми права застосовуються до них однаково і мають рівну юридичну силу. Всі держави зобов'язані поважати правосуб'єктність інших, їх права притаманні суверенітету і виконують свої зобов'язання, встановлені міжнародним правом. Неприпустима ніяка економі­чна чи політична дискримінація держав.

Держави незалежно обирають і розвивають свою політичну, економічну, соціальну і культурну систему, свої форми органі­зації зв'язків з іншими державами і міжнародними організація­ми. Суверена влада однієї держави, обмежена аналогічною вла­дою інших держав.

У деяких випадках сучасне міжнародне право допускає нерів­ність у правах і обов'язках. Наприклад, у тому, що стосується по­рядку прийняття рішень у Раді Безпеки ООН, право вето надаєть­ся тільки п'яти членам Ради: Сполученим Штатам, Росії, Франції, Китаю, Англії. Десять непостійних членів Ради Безпеки такого права не мають. Деякі міжнародні організації застосовують прин­ципи не рівного, а так званого зваженого голосування. На чаші

15 — 6-565


226


Розділ 17


Конституційневрегулюваннязовнішньоїполітики...


227



терезів у такому разі кладуться військова могутність і економіч­ний рівень держави.

Відмова від державного тероризму. Державний тероризм -репресії відповідних державних органів проти свого власного на­селення, або тероризм інспірований, або підтриманий на держав­ному рівні щодо інших країн, опозиційних партій чи окремих осіб.

У першому випадку держава застосовує терористичні акції для залякування і придушення опозиції. В нечуваних в історії люд­ства масштабах застосовував терор проти власного населення нацистський режим у Німеччині (1933-1945 pp.), у колишньому Радянському Союзі (1924-1953 pp.). Деякі сучасні авторитарні держави використовують такі терористичні методи, як позасудові розправи.

Другий вид державного тероризму має відношення до дій урядів у випадках конфронтації з іншими державами, на які з тих чи інших причин вони відкрито напасти не в змозі. Наприклад, є відомості, що уряд Лівії фінансував збройні терористичні орган­ізації в деяких країнах Європи, зокрема так звану Ірландську рес­публіканську армію; Іран підтримував терористичну діяльність талібів у Афганістані; в свою чергу, США, як це виявилося з відо­мого скандалу «Іран - контрас» у 1986 p., таємно продали зброю Ірану, щоб фінансувати контрреволюційних заколотників Ніка­рагуа. Найвідоміші кримінальні групи, які використовують для досягнення своєї мети терор, є:

- Організація звільнення Палестини (ОЗП);

- Ірландська республіканська армія (ІРА);

- Баський національний рух (ЕТА),

- «Червоні бригади» - Італія;

- група Баадера-Майнхофи - Німеччина.

У першому десятиріччі XXIст. активно розповсюджуються те­рористичні угрупування правого та ультраправого напряму. У Франції активно діє так званий «Чорний Інтернаціонал». Його засновник - фюрер-журналіст Горен Сірак, у минулому - активіст терористичного формування ОАС, організатор замаху на генера­ла де Голля у Пті Кламарі.

У Німеччині діє Союз колишніх есесівців, головою якого об­раний колишній оберштурмбанфюрер СС, колишній ад'ютант Гітлера Ріхард Коссенс. Цілком вірогідні відомості, які свідчать


про існування всесвітньої досить дисциплінованої терористич­ної організації. Міжнародне співробітництво в боротьбі проти тероризму неминуче стикається зі складністю організації взає­модії політичної і судової влади, поліції і органів безпеки різних держав.

Міжнародне антитерористичне співробітництво успішно роз­вивається, але все ще не узгоджені закони і механізми спільної боротьбі з терористами в цивільній авіації, а договори про екс­традицію терористів поки що здебільшого мають двосторонній, а не багатосторонній характер, що часто веде до юридичних тупиків, які дозволяють терористам та їхнім організаціям уникати відпо­відальності. Вихід з цієї ситуації дає резолюція Генеральної Асам­блеї, яка встановила, що акт тероризму в будь-якому разі слід роз­цінювати як кримінальний злочин.

Принцип мирного врегулювання міжнародних суперечок. Принцип мирного врегулювання міжнародних суперечок не слід розуміти лише як оборотну сторону або просте продовження прин­ципу незастосування сили або погрози силою. Буква і дух (esprit) сучасного міжнародного права потребують не простої відмови від застосування воєнної сили або погрози силою, а створення ста­більної розвинутої системи мирного врегулювання суперечок.

Міждержавні суперечки - неминучі супутники динамічних міжнародних відносин сучасності. Сучасне право забороняє не спори, а застосування сили чи погрозу як засіб вирішення міжна­родних суперечок. Держави - сторони спору повинні обирати один із мирних засобів - переговори, арбітраж, посередництво. Для того щоб «жити разом у мирі один з одним як добрі сусіди», держави-члени ООН зобов'язалися «проводити мирними засо­бами, у згоді з принципами справедливості й міжнародного пра­ва, узгодження і розв'язання міжнародних спорів або ситуацій, що можуть привести до порушень миру» (п. 1 ст. 1 Статуту ООН).

§ 2. Визнанняобмеженьдержавногосуверенітету іучастьуміжнароднихсоюзах

В останні роки XXст. державна економіка, політика, культура сталії дедалі більше виходити за рамки державних кордонів, з кож­ним роком стають тіснішими зв'язки сучасних індустріально роз­винутих держав.

15*


228


Розділ 17


Конституційневрегулюваннязовнішньоїполітики...


229



Початок Європейської багатосторонньої інтеграції було покла­дено створенням самостійних, але взаємозв'язаних організацій - ЕОВС (1951 p.), Євроатома і ЄЕС (1957 p.). Спочатку розвиток організа-ційно-нравової структури ЄС базувався на таких актах:

а) Брюссельський договір 1965 р.; Люксембургський договір
1971 рік;

б)Єдиний Європейський акт 1986 p.; Шенгенська угода 1990 p.;

в)Амстердамський договір 1997 p.; Ніццький договір 2000 р.
У сучасний період стан і рівень інтеграції у регіоні досягли та­
ких результатів:

- кількість членів ЄС зросла з 6 до 15 держав-членів;

- ліквідовані обмеження у взаємній торгівлі країн-членів (ос­
таточно - в 1994 p.);

- створений спільний ринок товарів і послуг;

- діє єдиний візовий простір (Шенгенська зона), в якому
вільно переміщуються й громадяни ЄС, й іноземці;

- встановлений Єдиний митний тариф (ЄМТ);

- досягнута свобода пересування капіталів, робочої сили, ство­
рено єдиний економічний простір;

- забезпечено проведення єдиної торгової політики;

- здійснюється єдина політика субсидування і протекціоніз­
му щодо аграрного сектору;

- прискорено процес перетворення національних монополій у
ТНК;

- здійсненний перехід до єдиної грошової одиниці - євро;

- здійснюється обмеження й уніфікація національних систем
права з цілої низки напрямів;

- створена, діє і розвивається особлива система права - право
ЄС, Європейське право;

- створюється однорідне юридичне середовище підприємниць­
кої діяльності.

«Наднаціональна» природа правопорядку ЄС ясніше проявля­ється в праві його органів приймати обов'язкові для держав-чле­нів та їх громадян владні акти безпосереднього застосування, які до того ж мають пріоритет перед нормами внутрішнього права.

Для передачі міжнародній організації прав, властивих сувере­нітету, були внесені відповідні статті до Конституцій держав-членів. Так, у Конституцію ФРН внесена ст. 23, яка проголошує: «Для здійснення ідеї об'єднаної Європи Федеративна Республіка


Німеччина бере участь у розвитку Європейського Союзу, до обо­в'язків якого входить гарантування дотримання принципів демок­ратії правової держави, соціальної та федеративної держави, а та­кож дотримання принципу субсидіарності, що гарантує захист основних прав, які, по суті, співпадають з основними правами, що містяться в Основному Законі. З цією метою Федерація може передавати свої суверенні права через видання закону».

§ 3. Конституційнерозмежування

зовнішньополітичнихповноважень

міжфедерацієютаїїсуб'єктами

Розберемо це питання на прикладі Швейцарської Конфеде­рації. Закордонні справи Конституція віднесла до ведення Кон­федерації. Конфедерація згідно з Конституцією прагне до збере­ження незалежності й процвітання Швейцарії, сприяє захисту прав людини, демократії, мирному співіснуванню народів, збере­женню природних ресурсів.

Разом із цим, Конфедерація бере до уваги повноваження кан­тонів і поважає їх інтереси. Зі свого боку, кантони беруть участь в обговоренні зовнішньополітичних питань і прийнятті відповід­них рішень, з проблем, які торкаються їх інтересів. Конституція (ст. 55) надає право кантонам укладати договори з іноземними державами в галузях, які стосуються їх повноважень, передбаче­них Конституцією. Ці договори не повинні суперечити ані праву, ані інтересам Конфедерації.