Конституційне право зарубіжних країн, Ріяка (стр. 56 из 132)
Кантони також вправі звертатися до зарубіжних органів влади, що рівнем нижчі, в інших випадках відносини кантонів із зарубіжними державами здійснюються через Конфедерацію.
Основний закон ФРГ встановлює розмежування законодавчої компетенції Федерації та її суб'єктів-земель набагато докладніше, ніж Конституція Швейцарії. Згідно зі ст. 70 (2) «Розмежування компетенції Федерації і земель визначається відповідно приписам Конституції щодо виключної і конкуруючої компетенції.
Згідно зі ст. 73 Федерація володіє виключною законодавчою компетенцією з питань міжнародних відносин:
а) закордонні справи, а також оборона, виключаючи захист населення;
230
Розділ 17
Конституційневрегулюваннязовнішньоїполітики...
231
б)громадянство Федерації;в)свобода пересування, паспортний режим, імміграція і еміг
рація, видача кримінальних злочинців, митна і торгова єдність
території, договори про торгівлю та судноплавство, обіг товарів і
платежів із закордоном, служба почти і телекомунікацій, захист
території федерації від намагань із допомогою застосування сили
або спрямованих на таке застосування підготовчих дій, щоб підста
вити під загрозу зовнішні інтереси ФРГ, боротьба з міжнародною
злочинністю.
Щодо конкуруючої законодавчої компетенції в сфері міжнародних відносин, ст. 74 Конституції ФРГ вказує право іноземців на перебування і постійне проживання, справи біженців та переміщених осіб, воєнна шкода та її відшкодування, забезпечення інвалідів війни, родичів загиблих, могили жертв війни та тиранії.
Федерація і землі самостійні й незалежні одна від одної щодо свого бюджетного господарства, але повинні брати до уваги вимоги загального бюджетного балансу.
§ 4. Розподілзовнішньополітичнихповноважень міжвищимиорганамидержавноївладитауправління
Розподіл зовнішньополітичних повноважень між вищими органами державної влади та управління:
- голови держави залежно від форми правління і зовнішньо
політичні повноваження парламенту;
- зовнішньополітичні повноваження уряду та його голови,
міністерства закордонних справ у зовнішньополітичному ме
ханізмі зарубіжних країн.
У роки перших буржуазних революцій монархія як форма правління більшості держав замінювалась республікою. Первісний зміст цього терміна «respublica» (суспільна справа) визначався як «держава, якою керує колегія з кількох осіб». Майже всі перші буржуазні конституції встановлювали як главу держави колегіальний орган. Згідно з Конституцією Франції 1793 р. колегія, яка виконувала функції голови держави, складалася з 24 осіб, за Конституцією 1795 р. - з п'яти, 1800 р. - з трьох членів.
У наші часи колегіальний голова держави зберігся лише в Швейцарії. Так звана Федеральна рада конфедерації обирається тільки на 1 рік у складі 7 осіб.
Майже в усіх інших країнах із республіканським режимом діє інститут одноособового президента. В так званих президентських і напівпрезидентських республіках персональні повноваження президента в сфері зовнішньої політики включають:
- представлення держави в міжнародних відносинах;
- прийняття вірчих і відкличних грамот дипломатичних пред
ставників іноземних держав;
- підписання вірчих і відкладних грамот дипломатичних пред
ставників своєї країни;
- присвоєння вищих дипломатичних звань;
- повноваження президента, які він здійснює спільно з парла
ментом:
- ратифікація міжнародних договорів;
- законотворчість.
Повноваження президента парламентарних республік в сфері міжнародних відносин значно вужчі. Так ст. 59 Основного закону ФРГ передбачає «Федеральний президент представляє Федерацію у міжнародно-правових відносинах. Він заключає від імені Федерації договори з іноземними державами, акредитує і приймає послів». Буквальне тлумачення цієї статті приводить до висновку, що будь-яке представництво ФРГ повинно здійснюватися через президента. Беручи до відома широту міжнародних контактів ФРГ і велику кількість міжнародних переговорів, які ведуться одночасно, слід зауважити, що одна особа, навіть якщо буде працювати без сну і відпочинку, не зможе виконати такий обсяг робіт. Тому, згідно зі звичайною практикою, президент доручає ведення таких переговорів уряду. Така практика існує і в інших парламентарних республіках.
Парламенти, згідно з конституціями більшості сучасних держав, беруть участь у здійснені зовнішньої політики шляхом прийняття резолюцій схвалення чи несхвалення доповіді міністра закордонних справ і повідомлень інших державних органів, свого комітету закордонних справ, звітам парламентських делегацій.
У більшості держав міжнародні договори ратифікуються парламентом, або однією з палат парламенту. Активно діє найстаріша (заснована ще у 1889 р.) міжнародна неурядова організація Міжпарламентський союз.
Уряд, як вищий виконавчий колегіальний орган державного управління здійснює загальне політичне і оперативне керівниц-
1
232
Розділ 17
Конституційневрегулюваннязовнішньоїполітики...
233
тво зовнішніми зносинами держави. Звичайно, йму надається право укладати міжнародні договори від свого імені здебільшого з економічних, торговельних, науково-технічних та інших питань, що належать до його компетенції. Формою зовнішньополітичної діяльності уряду є ноти уряду, направлення та прийняття урядових делегацій, переговори, підписання і затвердження міжнародних угод.Глави урядів без спеціальних повноважень можуть вести переговори з представниками іноземних держав як у своїй країні, так і за кордоном. Під час поїздок за кордон глави урядів користуються дипломатичним імунітетом.
Міністр закордонних справ, як і глава уряду, може вести безпосередні переговори без спеціальних повноважень, але для підписання договору спеціальне повноваження потрібно навіть йому.
Під відомством закордонних справ розуміють спеціальний апарат, який здійснює зовнішню політику держави, займається її повсякденними зовнішньополітичними справами. В різних країнах він має різні назви: в США - Державний департамент; в Японії - Міністерство закордонних справ; в Англії - ForeingOffice.
Відомство закордонних справ, як правило, складається з трьох груп, управлінь та відділів:
а)територіальні управління за групами країн, які здійснюють
поточну оперативну роботу з вивчення політичного та економіч
ного становища окремих груп держав та міжнародних організацій.
Наприклад: Управління Південне - Західної Європи, відділ США,
відділи світових та регіональних міжнародних організацій.
б)функціональні управління: управління міжнародних дого
ворів, Консульське управління, правових питань державних кор
донів тощо.
в)адміністративні підрозділи виконують головним чином до
поміжні функції, зокрема, обслуговування апарату МЗС та закор
донних представництв. Загальний секретаріат, управління спра
вами, управління дипломатичних установ тощо.
Європасьогодні
Деякі з повноважень, переданих країнами Співтовариству, довгий час розглядались, як основні елементи суверенної влади окремих держав. Однак ЄС не заміщує країн-учасниць і не зава-
жає їм користуватися їх суверенними повноваженнями. Велика частина цих повноважень частіше за все залишається незайманою. Це стосується галузі зовнішньої політики і політики безпеки, а також комплексів юстиції та внутрішніх справ. Тут інтеграція обмежується кооперацією між країнами-учасниками. Навіть у галузі економіки, де ЄС має найширшу компетенцію, суверенітет країн-учасниць продовжує існувати далі. Компетенція ЄС виникає лише тоді, коли завдання мають бути виконані на рівні Співтовариства: централізм - лише стільки, скільки необхідно; компетенція окремих держав - стільки, скільки можливо.
З цього слідує, що Європейський Союз не є федеративною державою, як наприклад Сполучені Штати Америки. Правосуб'єкт-ність Європейського Союзу і його прямий вплив на правові та економічні відносини країн-учасниць існує лише настільки, наскільки країни-учасниці наділили Співтовариства своїми повноваженнями.
З іншого боку, Європейський союз не є вільною торговельною зоною, як наприклад NorthAmericanFreeTradeAgreement(NAFTA), до якої належать Канада, США та Мексика. Але особливість полягає в тому, що країни-учасниці вільної торговельної зони не встановлюють мито на товари, які імпортуються з іншої країни-учасниці, за винятком випадків, коли ці товари були виготовленні в третій країні. Європейський Союз робить більше: він не лише полегшує усі переміщення товарів між країнами-учасни-цями, але завдяки цьому гармонізує ставлення до продукції з третіх країн на всіх зовнішніх кордонах ЄС - якщо український підприємець транспортує до ЄС товари, то зовсім неважливо, де він перетне кордон - в Австрії, Німеччині або Фінляндії - митний тариф, як і усі значні вимоги щодо ввезення, усюди однакові. Якщо українські товари вже перетнули зовнішній кордон ЄС, вони користуються правом вільного переміщення так само, як і товари, що були вироблені на території ЄС. Але зміст внутрішнього ринку йде ще далі: були відмінені не лише митні бар'єри між країнами-учасницями, так звані «тарифні торговельні перешкоди», а й усі інші перешкоди, які заважали вільному пересуванню товарів, осіб, послуг та капіталу в «безтарифній сфері»: так особа, що займається розведенням свиней, може отримати ветеринарну довідку для своїх тварин у країні, де вона постійно мешкає. До цього також належить єдине для всіх право конкуренції: