Смекни!
smekni.com

Конституційне право зарубіжних країн, Ріяка (стр. 76 из 132)

Структура Конституції. Конституція 1958 р. містить стислу преамбулу і 15 розділів, що складаються з 92 статей, деякі з яких мають нумерацію з позначками (статті 53, 54, 68, 88). На відміну від конституцій багатьох інших зарубіжних країн у ній не містять­ся положення про соціально-економічну структуру суспільства, майже не додаються формулювання про політичну систему сус­пільства (крім статті про партії), а також немає розділу про пра­вовий статус особи. Проте в преамбулі Конституції є посилання до Декларації прав людини і громадянина 1789 р. і до преамбули Конституції 1946 р. Тому чинна французька юридична Консти­туція в матеріальному розумінні включає три акти: Конституцію 1958 p., Декларацію прав людини і громадянина 1789 р. і преамбу­лу Конституції 1946 р. Це підтверджується тим, що Конституцій­на рада у своїх рішеннях неодноразово посилалася на Деклара­цію 1789 р. і преамбулу Конституції 1946 р. як на складові части­ни чинної Конституції і включила їх до переліку законів, відповідність яким інших актів вона перевіряє.

Конституція 1958 р. в основному закріплює сутність французь­кої держави і регулює взаємовідносини її органів. Вона встанови­ла, що Франція є неподільною, світською, демократичною і соці­альною республікою, та проголосила принцип народного сувере­нітету, який здійснюється народом через його представників і на референдумі. Конституція ствердила девіз Республіки «Свобода, рівність і братерство» і проголосила принцип Республіки «Прав­ління народу, із волі народу і для народу» (ст. 2). Ця Конституція запровадила змішану республіканську форму, яка визначається, насамперед, тим, що глава держави (Президент) обирається без участі парламенту, а Прем'єр-міністр призначається Президентом без згоди парламенту (ознаки президентської республіки). Вод­ночас уряд відповідає перед нижньою палатою парламенту (пар­ламентська форма правління). В Основному законі закріплене


312


Розділ 21


Основиконституційногоправо. Франції


313



важливе положення про те, що республіканська форма правління не може бути предметом перегляду (ст. 89).

За формою територіально-політичного устрою Франція є складною унітарною державою (Корсика - політична автономія, Нова Каледонія - асоційована держава).

Конституція 1958 р. встановила механізми контролю за відпо­відністю конституційних норм нормам міжнародного права. При­мат міжнародного права над внутрішнім законодавством зумов­лений вимогою взаємності: «Договори або угоди, належним чи­ном схвалені чи ратифіковані, з моменту їх опублікування мають силу, що перевищує силу внутрішніх законів, за умови застосу­вання такого договору або угоди іншою стороною» (ст. 55). Відпо­відно до цього принципу 1992 р. здійснена інтеграція Франції в Європейський Союз. Проте це відбулося тільки після внесення змін у Конституцію Конституційним законом від 25 червня 1992 р. і ратифікації парламентом Маастрихтських угод.

Конституція 1958 р., в останній редакції достатньою мірою пристосована до умов міжнародної інтеграції, що безупинно роз­вивається в Європі. Так, згідно зі ст. 88і Конституція Франції на засадах взаємності добровільно передає у відання європейсь­ких співтовариств (нині - Європейський Союз) відповідну ком­петенцію.

За Європейським економічним і фінансовим союзом визнане право встановлення режиму загальних меж (ст. 88).

Конституція, базуючись на принципі взаємності, надає вибор­че право громадянам інших держав Європейського Союзу на ви­борах до своїх муніципальних органів (ст. 88).

Специфічною рисою французької Конституції є те, що, крім зазначених актів, до неї входять й «основні принципи, визнані за­конами Республіки», до яких відсилає преамбула Конституції 1946 р. Наприклад, Закон «Про свободу асоціації» від 1 липня 1901 р. не є конституційним, а принцип свободи асоціацій таким є, про що зазначила Конституційна рада у своєму рішенні від 16 липня 1971 р. Такі принципи містяться й у деяких законах пер­ших трьох республік і можуть бути в законах, що застосовуються у П'ятій республіці. Визнання цих принципів залежить не тільки від законодавця, а й від Конституційної ради інтерпретатора норм Основного закону.


Однією з характерних рис Конституції 1958 р. є закріплення домінуючого становища виконавчої влади в загальній системі дер­жавних органів. Це виявляється у зосередженні влади в руках Пре­зидента й уряду.

Процес концентрації політичної влади у виконавчих органах змінив статус парламенту. Вони мають широкі можливості для впливу на парламент, а в деяких випадках діють і «через його го­лову», як, наприклад, при проведенні референдумів на підставі ст. 11 Конституції. Парламент втратив значну частину своїх за­конодавчих повноважень. Він може «законодавствувати» лише у сферах, визначених ст. 34 Конституції. Усі інші питання регла-ментарної влади регулюються актами виконавчих органів.

Конституція 1958 р. значною мірою розширила сферу засто­сування одного з головних інститутів безпосередньої демократії -референдуму. Конституція 1958 р. належить до розряду «жорст­ких», її зміни проходять дві стадії. Перша стадія зміни Консти­туції - це внесення поправок та їх прийняття. З ініціативою пере­гляду Конституції можуть виступати Президент Республіки за пропозицією уряду (хоча найчастіше він фактично діє самостійно) і члени парламенту. Проте останні при цьому повинні заручити­ся підтримкою уряду і нерідко не можуть реалізувати своє право законодавчої ініціативи через протидію його.

Проект або пропозиція про зміну Конституції мають бути прийняті в ідентичній редакції двома палатами простою більшістю голосів на роздільних засіданнях. Потім законопроект підлягає ратифікації, тобто він затверджується на референдумі або за рішенням Президента Конгресом, що іменується в цьому випад­ку Конституційним (спільним засіданням палат парламенту) більшістю у 3/5 загальної кількості голосів. На першій стадії за­конопроект обговорюється і в нього вносяться поправки. На другій стадії (незалежно від того, референдум це чи конгрес) мож­на лише голосувати «за», «проти» або утриматися. Проте для ра­тифікації в Конгресі потрібно, щоб автором законопроекту був уряд, а не члени парламенту. Процедуру ратифікації в Конгресі введено для незначних поправок, коли проведення референдуму недоцільне.

Практика застосування різних процедур перегляду Консти­туції характеризується виникненням своєрідного інституту відкладального перегляду. Сутність його полягає в тому, що про-


314


Розділ 21


ОсновиконституційногоправоФранції


315



ект або пропозиція закону про перегляд Конституції можуть бути схвалені більшістю кожної з палат парламенту, але це не зобов'я­зує Президента Республіки застосувати наступну процедуру. На практиці це призвело до того, що деякі проекти конституційного перегляду пройшли стадію схвалення в палатах (у тому числі й такий важливий, як зміни строку повноважень Президента), але не були подані на схвалення ні на референдум, ні до Конгресу. Конституційний закон про скорочення строку повноважень Пре­зидента Республіки був прийнятий референдумом тільки 24 ве­ресня 2000 р. (це була найбільша зміна Конституції за останні десятиліття).

Конституція 1958 р. до середини 1996 р. зазнала дев'ять пере­глядів, деякі з яких мали технічний характер, а деякі кардиналь­но впливали на її зміст.

Найважливішими з конституційних змін є: встановлення з 1962 р. нового порядку обрання Президента Республіки та уточ­нення цього порядку (1974 p.), зміна статей 2, 54 і 74 та включен­ня до Конституції нового розділу «Про Європейський Союз» (1992 p.), а також ряд змін щодо організації і діяльності парла­менту Конституційної ради, парламентської недоторканності, кри­мінальної відповідальності членів уряду тощо. Конституційним законом від 4 серпня 1995 р. було скасовано розділ XIIIКонсти­туції «Про співтовариство».

Конституційні перегляди внесли зміни в структуру і порядок діяльності державних органів, а також певною мірою — в міжнарод­но-правовий статус Французької Республіки. Проте вони не торк­нулися головних принципів демократії, організації і діяльності дер­жавних інститутів, а лише відбили тенденцію до деякого підвищен­ня ролі парламенту й авторитету уряду як колегіального органу.

Конституційний контроль у Франції відрізняється великою своєрідністю і не повною мірою збігається з двома загальноприй­нятими основними моделями конституційного контролю (див. Загальну частину даного навчального посібника). Консти-туційність актів державних органів розглядається різними орга­нами: парламентських - Конституційною радою, органів виконав­чої влади - Державною радою.

Конституційна рада складається з дев'ятьох членів, повнова­ження яких тривають дев'ять років і не підлягають поновленню (статті 56 і 57 Конституції). По три члени Конституційної ради


призначаються Президентом Республіки, головою Національних зборів і головою Сенату. Крім цього основного складу до Консти­туційної ради входять усі екс-президенти Республіки. Члени Кон­ституційної ради не можуть бути членами уряду і парламенту, а також економічної і соціальної рад. Поновлюється Конституцій­на рада кожні три роки на 1/3. Замість члена, який вибув достро­ково, призначається новий на решту строку. Голова Конституц­ійної ради призначається Президентом Республіки з числа всіх членів Конституційної ради, проте дотепер голови завжди при­значалися з числа «президентських» членів.