Смекни!
smekni.com

Конституційне право зарубіжних країн, Ріяка (стр. 77 из 132)

Конституційна рада може констатувати обов'язкову відставку свого члена, що порушив принцип несумісності функцій або втра­тив здатність здійснювати свої громадянські й політичні права.

На Конституційну раду покладено функцію обов'язкового по­переднього контролю за конституційністю органічних законів і регламентів палат парламенту, а також факультативного поперед­нього контролю за конституційністю звичайних законів (статті 58-62 Конституції).

Право запиту про конституційність законів до їх промульгації належить Президентові Республіки, Прем'єр-міністру, голові Національних зборів, голові Сенату, а також групам депутатів або сенаторів кількістю 60 чоловік (ст. 61).

До обов'язків Конституційної ради входить контроль за відпо­відністю міжнародних договорів Основному закону. Якщо міжна­родна угода визнається такою, що не відповідає Конституції, то вона не може бути ратифікована до відповідної зміни Конституції.

Специфіка Конституційної ради Франції полягає в різнома­нітності її компетенцій, що стосуються Президента і парламенту. Так, Рада розглядає скарги на законність обрання членів обох палат парламенту, а також питання виборності й несумісності посад, що виникають стосовно членів парламенту. Регламенти палат та їхні зміни до застосування передаються в Раду, яка ви­носить рішення про їх відповідність Конституції.

Ще ширшу компетенцію Рада має з питань обрання Президен­та. Зокрема, вона бере участь у підготовці виборів Президента, у проведенні операцій щодо виборів і в оголошенні їх результатів, стежить за законністю висування кандидатів у президенти, скла­дає і публікує їх список, через своїх комісарів спостерігає за про­веденням голосування і підрахунком результатів голосування, а


316


Розділ 21


ОсновиконституційногоправаФранції


317



також констатує необхідність тимчасового заміщення президен­тської посади у випадку смерті президента.

Президент консультується з Радою з питань введення надзви­чайного стану, яка розглядає вжиті Президентом у цей період за­ходи.

Конституційна рада спостерігає за проведенням референдуму і повідомляє його результати.

Виконуючи численні функції, пов'язані з обранням президен­та і членів парламенту, а також проведенням референдуму, Кон­ституційна рада виконує своєрідну роль виборного суду і цент­рального виборного органу.

На Конституційну раду покладено обов'язки щодо вирішення спорів про розподіл компетенції між законодавчою й виконавчою владою.

Справи в Конституційній раді розглядаються письмово на за­критих засіданнях. Рішення мотивуються і публікуються у «Жур-наль офіс'єл». Приймаються вони в місячний строк, а в терміно­вих випадках - у восьмиденний. Усі рішення Конституційної ради оскарженню не підлягають і є обов'язковими для публічної вла­ди, усіх адміністративних і судових органів. Крім Конституцій­ної ради, що здійснює контроль за актами законодавчих органів, контроль за конституційністю актів виконавчої влади здійснює інший орган - Державна рада, що призначається Президентом і дає висновки про відповідність актів уряду закону, а також оці­нює конституційність актів регламентарної влади. Державна рада очолює систему судів адміністративної юстиції і розглядає скар­ги на їх рішення.

§ 2. Правоверегулювання громадськихоб'єднань

Конституція Франції 1958 року уперше визначила (ст. 4) роль політичних партій і угруповань, які активно впливають на полі­тичне життя країни і сприяють вираженню думок у ході виборів. У Франції діє кілька десятків політичних партій, з яких на вибо­рах до парламенту, зазвичай, бере участь понад 40. Партійна сис­тема Франції дуже динамічна, оскільки партії часто виникають, зникають, зливаються, блокуються, змінюють свою політичну орієнтацію й назви.


До найбільш значних політичних партій лівої частини політич­ного спектра належать такі партії: Французька соціалістична партія (близько 900 тис. членів), Французька комуністична партія (близько 400 тис. членів), Об'єднана соціалістична партія, Рух лівих радикалів, Рух реформаторів. До лівих партій примикає і партія «Зелених», яка на виборах 1977 р. набула парламентсько­го представництва. До правих партій належать: Республіканська партія (близько 160 тис. членів), Республіканська партія ради­калів і радикал-соціалістів, партія «Центр соціальних демократів» (ЗО тис. членів). Національний фронт (25 тис. членів) займає вкрай праві центристські позиції, виступаючи, зокрема, за виг­нання з країни емігрантів з колишніх колоній.

Важливу роль у політичному житті країни відіграє партія «Об'єднання на підтримку Республіки» (близько 900 тис. членів), заснована 1958 р. прихильниками генерала де Голля. Партія об­стоює самостійність Франції на міжнародній арені та «асоціацію праці й капіталу» у внутрішній політиці. Ця партія, як і Республі­канська, за своєю політичною орієнтацією є право-консерватив­ною, що захищає режим сильної влади.

Правоцентристські політичні групи створили політичне об'єд­нання - «Спілку за французьку демократію» (СФД), що найбіль­шого успіху досягло 1974 p., коли його лідер був обраний Прези­дентом Республіки. На місцевих муніципальних і кантональних виборах СФД має стабільний успіх. В останні два десятиліття СФД виступає в основному як молодший партнер об'єднання на підтримку Республіки.

Украй праві («Національний фронт» ле Пена) виступають з ультраправих націоналістичних позицій (за наведення порядку, виселення з країни арабів і мусульман, «чистоту нації», висува­ють інші політичні гасла). Популярність партії постійно зростає, ле Пен на президентських виборах 1995 року набрав близько 15% голосів і ледь не вийшов у 2-й тур із соціалістом Л. Жоспеном, випередивши Ж. Ширака.

Визначаючи статус політичних партій, Конституція закріплює принципи їх створення і діяльності та основні напрями діяльності. Стаття 4 Конституції проголошує, що партії створюються і здійснюють свою діяльність вільно, сприяють висловленню ду­мок голосуванням і повинні поважати принципи національного суверенітету і демократії.



318


Розділ 21


ОсновиконституційногоправоФранції


319



У Франції, як у деяких інших країнах, немає спеціального за­кону про політичні партії, а їх створення і діяльність регулюють­ся загальними законами про асоціації 1901 р. та 1971 р. Тому для своєї легалізації партія, як і будь-яке об'єднання громадян, по­винна подати до префектури департаменту поряд із зазначенням назви і мети її створення такі дані: місцезнаходження її органів, прізвища, заняття і місце проживання членів її керівництва. До декларації додаються два примірники Статуту партії.

Уперше в 90-х роках минулого століття у Франції було зако­нодавчо регламентовано питання про фінансування політичних партій громадянами і державою (1988 р. було прийнято Закон про фінансову гласність політичного життя). Закон передбачає дер­жавне фінансування пропорційно їх популярності, головним кри­терієм якої є кількість місць, отриманих у парламенті на останніх виборах, кількість кандидатів, яких висуває партія (не менше 75), а також сума пожертвувань, зібраних партією. Забороняється фінансування політичного життя юридичними особами (крім са­мих політичних асоціацій). Закон також встановлює граничні суми пожертвувань з боку фізичних осіб.

Контроль за фінансуванням політичних партій здійснюється Національною комісією з рахунків виборчих кампаній і політич­ного фінансування, перед якою партії фінансово звітують.

Давні традиції у Франції має профспілковий рух, в якому ви­діляються три основні об'єднання: Загальна конфедерація праці (600 тис. членів), «Форс увриєр» («Робоча сила», 400 тис. членів). Французька демократична конфедерація християнських трудів­ників містить 2300 профспілкових організацій (100 тис. членів). У країні існують і дрібніші профспілкові об'єднання.

Профспілки у Франції організовані в основному за виробни­чим принципом. Вони виконують важливу роль у виробничих радах на підприємствах. Проте при цьому необхідно мати на увазі значну роздрібненість профспілкового руху, орієнтацію керівниц­тва профспілкових об'єднань на різні політичні сили.

Основною організацією підприємців Франції є Національна рада французького патронату, створеного 1946 р. Він об'єднує влас­ників і керівників півтора тисяч компаній. Крім цього, у Франції діють торгові й промислові палати, об'єднані в Асамблеї палат торгівлі та промисловості, а також Торгову і промислову палати Парижа. Членство підприємств Франції у цих двох палатах є обо­в'язковим, оскільки вони здійснюють і деякі інші публічні функції.


§ 3. Вибориіреферендум

Процес формування виборних органів у Франції детально рег­ламентований. Основні принципи виборчого права закріплені у ст. З Конституції Франції, а головні положення порядку обрання виборних державних органів - у відповідних її розділах.