Смекни!
smekni.com

Конституційне право зарубіжних країн, Ріяка (стр. 79 из 132)

Конституційний референдум передбачається, якщо закон про поправки до Конституції прийнято з ініціативи депутатів парла­менту. Коли такий закон прийнято з ініціативи Президента, то можливі як референдум, так і затвердження поправок конгресом парламенту, тобто на спільному засіданні палат парламенту.

Референдум може проводитися Президентом за пропозицією уряду або за спільною пропозицією обох палат парламенту з пи­тань, вичерпний перелік яких установлено ст. 11 Конституції в редакції 1995 р. Зокрема, це організація публічної влади, рефор­ми в економічній і соціальній політиці та публічних службах, які здійснюють цю політику, ратифікація міжнародних договорів, що можуть відбитися на функціонуванні державних інститутів.

Місцевий референдум можливий з питань поступки, при­єднання або обміну території держави, а також у разі об'єднан­ня комун.

Якщо закон схвалений на референдумі, то він повинен бути промульговании протягом 15 днів після оголошення результатів референдуму. До такого закону не застосовується відкладальне вето президента.

§ 4. Вищіорганидержавноївлади

Парламент. Законодавча влада належить парламенту, що скла­дається з двох палат: Національних зборів (557 депутатів від мет­рополії і 22 від заморських територій) і Сенату (321 член).

Парламент збирається один раз на рік на сесію, що відкриваєть­ся в перший робочий день жовтня і закінчується в останній робо-лень червня. Кількість днів, протягом яких палати можуть засідати, не повинна перевищувати 120. Можуть проводитися як додаткові засідання, так і надзвичайні сесії, відкриття і закриття яких здійснюється декретом Президента республіки.

21*


324


Розділ 21


ОсновиконституційногоправоФранції


325



Члени парламенту захищені депутатським індемнітетом, а з 1995 р. - обмеженим депутатським імунітетом. Вони мають вільний мандат при жорсткій фракційній партійній дисципліні. Будь-який імперативний мандат недійсний, права відкликання не існує. Сумі­щення депутатського мандата з державними посадами заборонено.

Для керівництва роботою кожна палата парламенту створює бюро, до якого, крім голови палати, входять віце-голови, секре­тарі та квестори. Головою палати обирається представник найбільш значної партійної фракції в палаті. Крім керівництва, на засіданнях палати голова має й інші важливі повноваження: голови палат призначають по три члени до Конституційної ради, голова нижньої палати є представником у Конгресі парламенту при затвердженні поправок до Конституції, а голова верхньої па­лати виконує функції Президента Республіки у разі введення над­звичайного стану. Голова палати за потребою має право виклика­ти до палати військової частини.

Голова Національних зборів обирається на весь строк легісла­тури (п'ять років), а голова Сенату - після кожного часткового поновлення цієї палати (сенат обирається на дев'ять років і по­новлюється на третину кожні три роки).

У палатах створюються наради голів у складі голови і віце-голів, голів постійних комісій, голів парламентських партійних фракцій, одного з міністрів, а в національних зборах ще й гене­рального доповідача фінансової комісії. На цих нарадах визна­чається організація обговорення питань порядку денного.

Як і в інших парламентах, у палатах французького парламен­ту відповідно до ч. 2 ст. 43 Конституції, створюється по шість по­стійних комісій, що попередньо розглядають законопроекти й певною мірою контролюють діяльність уряду. Кожний парламен­тар повинен входити до складу будь-якої постійної комісії.

Поряд із постійними комісіями на вимогу уряду або за рішен­ням відповідної палати можуть створюватися спеціальні комісії для вивчення якогось конкретного законопроекту. До цих комісій на основі пропорційного представництва входять 41 член ниж­ньої палати і 24 члени, що обираються верхньою палатою. У разі необхідності створюються на пріоритетних началах погоджу­вальні комісії і тимчасові спеціальні комісії з розслідування і кон­тролю, а також особливі комісії (наприклад, з питань позбавлен­ня парламентської недоторканності).


У кожній палаті засновується парламентська делегація у спра­вах Європейських співтовариств.

Залежно від партійної належності парламентарі об'єднуються у фракції, іменовані політичними групами. У Національних збо­рах політична група повинна нараховувати не менше як 20 членів, а в Сенаті - не менше 14.

Повноваження парламенту. Французький парламент, як і пар­ламенти інших держав, має законодавчі, контрольні, судові, зов­нішньополітичні та інші повноваження.

Здійснюючи законодавчу діяльність, парламент приймає зви­чайні (прості) органічні та конституційні (що змінюють консти­туцію) закони. Законодавче регулювання суспільних відносин шляхом прийняття звичайних законів обмежено ст. 34 Консти­туції, в якій міститься перелік питань про законодавчі повнова­ження парламенту. Відносини, що виходять за межі цих повнова­жень, належать до компетенції уряду.

Крім того, повноваження парламенту в цій сфері обмежують­ся можливістю Президента проводити референдуми з цих питань, обминувши парламент, та інститутом делегованого законодавства, передбаченого ст. 38 Конституції.

Законодавча ініціатива належить прем'єр-міністру і парламен­тарям. Президент республіки формально таким правом не володіє. Урядові законопроекти подаються до будь-якої палати, а законо­давчі пропозиції парламенту - тільки до бюро його палати. Потім ці законопроекти передаються до постійної або спеціальної комісії. Подальша процедура складається із звичайних етапів - загальної дискусії, постатейного обговорення, голосування за проектом у цілому. Можливими є четверте і п'яте читання, якщо законопро­ект повертається з іншої палати неприйнятим.

При цьому уряд вправі припинити розгляд законопроекту і вимагати «блокованого голосування» з урахуванням тільки по­правок уряду. Ця процедура дозволяє уряду в будь-який час при­пинити дискусію за законопроектом. При цьому допускаються лише п'ятихвилинні виступи по одному представнику від фракції для пояснення мотивів голосування.

Законопроект передається до іншої палати не після остаточ­ного ного прийняття, а після кожного читання, що зумовлює мож­ливість його тривалого руху з палати до палати способом «човни-


326


Розділ 21


ОсновиконституційногоправоФранції


327



ка». Це може бути припинено урядом, який вправі відповідно до ст. 45 Конституції зажадати від парламенту створення паритет­ної комісії, поправки котрої повинні бути узгоджені з урядом. Якщо комісія не зможе розробити узгоджений текст законопро­екту або її варіант тексту не приймається обома палатами парла­менту, уряд може вимагати від Національних зборів прийняття остаточного рішення. Це дає змогу уряду допускати нескінченне «ходіння» законопроекту з палати до палати, якщо його доля для нього байдужа і, навпаки, у випадку заінтересованості паралізу­вати вето верхньої палати і прискорити прийняття закону. Уряд може також заявити про терміновість проекту до закінчення за­гальної дискусії в палаті, розраховуючи при цьому прийняти за­кон шляхом звичайної процедури без створення змішаної пари­тетної комісії.

Істотні особливості має процедура прийняття парламентом фінансових законопроектів. Проект вноситься до Національних зборів не пізніше третього вівторка жовтня попереднього року. Протягом 40 днів збори повинні провести перше читання законо­проекту. Сенат зобов'язаний прийняти рішення в 20-денний строк після передачі йому проекта. Якщо збори не приймають проект у першому читанні, то уряд передає первинний проект до Сенату, який може врахувати поправки, внесені Зборами і схвалені уря­дом. У цьому разі Сенат повинен визначитися за законопроектом у 15-денний строк. Якщо парламент у 70-денний строк не прийме проект фінансового закону, то останній може бути введений у дію ордонансом Президента. Така жорстка процедура прийняття про­ектів фінансових законів розцінюється як позитивне явище в силу їх особливої важливості для держави, хоча, з іншого боку, це дея­кою мірою обмежує можливості впливу парламенту на їхній зміст.

Після прийняття парламентом закон передається Президенту для промульгації. Підготовку закону до промульгації здійснює Генеральний секретар уряду. Він збирає підписи міністрів, забез­печує закон необхідними додатками. Протягом 15 днів Президент може застосувати слабке вето, тобто зажадати нового розгляду закону в парламенті, що може бути переборено простою більшістю.

Президент до підписання звичайного закону може направити його для висновку до Конституційної ради, органічні ж закони направляються туди в обов'язковому порядку. До підписання за-


кону Президентом звернутися до Конституційної ради можуть де­путати і сенатори (не менше 60 членів кожної палати).

Особливості проходження проектів і пропозицій органічних законів визначені ст. 46 Конституції. За цими законами обгово­рення і голосування в палаті мають бути завершені протягом 15 днів. Якщо між палатами виникнуть розбіжності, то застосовуєть­ся розглянута вище процедура (ст. 45 Конституції). Проте в ос­танньому читанні Національні збори приймають закон абсолют­ною більшістю голосів своїх депутатів. При цьому, якщо органіч­ний закон стосується Сенату, то без згоди останнього він не може бути прийнятий. Усі органічні закони до їх промульгації перевіря­ються Конституційною радою.

Парламент може делегувати свої законодавчі повноваження уряду за умови тимчасового характеру такого делегування і на­явності в уряді програми здійснення цих повноважень. Уряд за делегованими повноваженнями видає ордонанси, які повинні бути внесені на розгляд парламенту до закінчення строку, визначено­го в делегуючому законі. В іншому разі вони втрачають юридич­ну силу і стають недійсними. Якщо парламент до закінчення стро­ку делегування не затвердить проект закону про ратифікацію ор­донанса, то останній розглядається як декрет уряду з правом оскарження до Державної ради - вищого органу адміністратив­ної юстиції.