Смекни!
smekni.com

Конституційне право зарубіжних країн, Ріяка (стр. 80 из 132)

Французький парламент активно використовує багато відомих світовій парламентській практиці форм контролю за діяльністю уряду. Водночас така поширена форма парламентського контро­лю, як інтерпеляція, хоча і передбачена ст. 156 Регламенту Націо­нальних зборів, проте, у зв'язку з тим, що її процедура збігається з процедурою резолюції недовіри, практично не застосовується.

Для здійснення контролю використовуються питання до міністрів на пленарному засіданні, створюються різні слідчі та контрольні комісії. З контрольними повноваженнями пов'язане право подачі до парламенту петицій, тобто звернень, що направ­ляються парламенту або через голову палати, або через свого пар­ламентаря.

Важливу роль у здійсненні парламентського контролю відіграє заснований 1973 р. парламентський посередник, призначений урядом. Громадяни не можуть звертатися безпосередньо до посе­редника, а направляють заяви через своїх депутатів і сенаторів.


328


Розділ 21


ОсновиконституційногоправоФранції


329



Для поновлення порушених прав громадян посередник не має ніяких власних повноважень. Згідно з законом про посередника 1973 і 1976 років, останній дає рекомендації, необхідні для вирі­шення даної справи, і пропозиції про поліпшення діяльності відпо­відного органу.

За результатами парламентського контролю санкції до уряду може застосовувати тільки нижня палата. Вона може змусити уряд піти у відставку в результаті винесення резолюції недовіри або відмови в довірі. У разі відмови в довірі уряд не може розпустити нижню палату, а верхня взагалі не підлягає розпуску. Право роз­пустити нижню палату має Президент.

Група депутатів (не менше 1/10 чисельності парламенту) може внести резолюцію недовіри, що голосується не раніш як через 48 годин після її внесення. Резолюція приймається абсолютною більшістю голосів від загальної кількості членів нижньої палати.

При відхиленні резолюції недовіри її авторам забороняється її повторне внесення протягом тієї ж звичайної або надзвичайної сесії. Проте, якщо резолюція недовіри внесена у відповідь на по­становку питання про довіру, то ця заборона не діє.

Зовнішньополітичні повноваження парламенту зводяться до оголошення війни, стану облоги та ратифікації міжнародних до­говорів. До судових повноважень парламенту належить створен­ня ним особливих судів для розгляду справ вищих посадових осіб -Високої палати правосуддя і Суду правосуддя республіки - й ого­лошення амністії. Висока палата правосуддя формується для здійснення правосуддя стосовно Президента республіки за дер­жавну зраду, а Суд правосуддя республіки - для розгляду справ членів уряду з приводу злочинів або деліктів, вчинених ними при виконанні своїх функцій. Інституту імпічменту у Франції не існує.

Президент. Президенту Республіки належить центральне місце в системі державних органів П'ятої республіки. Разом із уря­дом він утворює центральну виконавчу владу. Відповідно до ст. 5 Конституції, він стежить за додержанням Конституції, забезпе­чує своїм арбітражем нормальне функціонування державних інститутів, спадкоємність держави, вживає заходів щодо забезпе­чення її територіальної цілісності, забезпечує дотримання міжна­родних угод і договорів.

Президент Республіки обирається шляхом загального, прямого, рівного і таємного голосування. Строк повноважень Президента -


п'ять років. Обмежень для переобрання не існує. Кандидат у Прези­денти повинен задовольняти всім вимогам, що ставляться до осіб, які обираються до Парламенту. Через те, що у Франції немає інсти­туту Віце-президента, у випадку дострокової вакансії посади Пре­зидента його обов'язки тимчасово виконує Представник Сенату, а якщо він теж не в змозі виконувати ці обов'язки, їх виконує уряд.

Нові вибори проводяться не раніш як через 20 і не пізніш як через 35 днів після відкриття вакансії. За весь час існування П'я­тої республіки двічі мали місце випадки дострокової вакансії по­сади Президента і проведення дострокових виборів: у 1969 р. у зв'язку з відставкою Президента де Голля і у 1974 р. у зв'язку зі смертю Президента Жоржа Помпіду.

Відповідно до ч. 11 ст. 7 період, коли Президент відсутній або не може здійснювати свої функції, не допускається ні голосуван­ня довіри уряду, ні перегляд Конституції.

Повноваження виконуючого обов'язки дещо обмежуються. Зокрема, він не може проводити референдум і розпустити Націо­нальні збори.

Президент Республіки має широкі повноваження. Згідно зі ст. 19 Конституції існує дві основні групи повноважень:

—ті, що здійснюються Президентом самостійно, тобто в диск­
реційному порядку (особисті повноваження);

—ті, що потребують для свого здійснення контрасигнатури
Прем'єр-міністра (іноді також окремих міністрів, відповідальних
за виконання даного акта Президента).

До першої групи особистих повноважень Президента належать:

1.Право розпуску Національних зборів (з цього питання Пре­
зидент повинен проконсультуватися з головами палат Парламен­
ту і Прем'єр-міністром, хоча ці консультації його ні до чого не
зобов'язують). Це право Президента обмежене трьома умовами:
не може бути здійснений розпуск протягом року після поперед­
нього розпуску; під час дії надзвичайного стану або виконуючим
обов'язки Президента.

2. Право призначати Прем'єр-міністра і за його поданням інших
членів уряду, а також відкликати їх. Призначення уряду Прези­
дентом потребує наступного схвалення урядової програми ниж­
ньою палатою парламенту, а це означає, що при призначенні
Прем'єр-міністра Президентові доводиться враховувати позицію
партійної більшості Національних зборів.


330


Розділ 21


Основиконституційногоправо. Франції


331



3.

Право на пропозицію уряду під час сесії парламенту або на
спільну пропозицію обох палат передавати на референдум будь-
який законопроект з питань організації публічної влади, еконо­
мічних або соціальних реформ і публічних служб, що сприяють
їм або дозволяють ратифікацію міжнародного договору, який не
суперечить Конституції, впливає на функціонування державних
інститутів.

4. Право звертатися з посланнями до палат на їх роздільних
засіданнях.

5. Право на свій розсуд головувати в Раді міністрів. Ніяке засі­
дання уряду у формі Ради міністрів неможливе за відсутності
Президента, крім випадку, коли він безпосередньо уповноважив
іншу посадову особу здійснювати голосування на конкретному
засіданні й у зв'язку з конкретним порядком денним.

6. Право вводити в країні надзвичайний стан. До введення над­
звичайного стану Президент повинен провести такі самі консуль­
тації, як і при розпуску Національних зборів.

7. Право звернення до Конституційної ради із запитами і при­
значення однієї третини його членів.

8. Президент - глава Збройних сил, він головує у вищих радах
і комітетах Національної оборони. У разі потреби Прем'єр-міністр
може заміщати Президента як голова на засіданнях рад і комі­
тетів Національної оборони.

9. Право помилування.

До повноважень Президента, що потребують контрасигнату-ри прем'єр-міністра або окремих членів уряду, належать: скли­кання парламенту на надзвичайну сесію; підписання декретів і ордонансів, прийнятих Радою міністрів; призначення вищих ци­вільних і посадових осіб та їх усунення; ратифікація окремих міжнародних договорів; призначення дипломатичних представ­ників; участь у розгляді законопроектом уряду.

Президенту належить право законодавчої ініціативи з питань, що стосуються конституційних переглядів, передачі законопро­ектів на референдум; а також право відкладального вето на зако­ни, прийняті парламентом, або право звернення і до Конститу­ційної ради на предмет відповідності закону Конституції.

Президент має широку регламентарну владу. У зв'язку з тим, що парламент вправі регулювати своїми законами тільки ті сус-


пільні відносини, які визначені Конституцією, решта регулюєть­ся актами виконавчої влади. Цим обумовлено те, що акти, які підписуються Президентом, не розглядаються як звичайні підза-конні акти, прийняті на основі й для виконання закону. Тому ор-донанси і декрети, що підписуються Президентом, є самостійни­ми нормативно-правовими актами, які виконують у регулюванні окремих суспільних відносин таку саму роль, що і закон.

Визнання Конституційною радою законодавчого акта як та­кого, що не відповідає вимогам ст. 34 Конституції, надає право регламентарній владі змінювати і замінювати цей закон власни­ми нормативними актами.

У Конституції визначені важливі повноваження Президента щодо зовнішніх відносин, оборони і безпеки. Він представляє краї­ну в міжнародних відносинах; акредитує надзвичайних послів і посланників в іноземних державах, а надзвичайні посли та послан­ники цих держав акредитуються при ньому; веде переговори про укладення міжнародних договорів і ратифікує їх, крім тих, для ратифікації яких потрібний закон, а для територіальних питань -ще й згода заінтересованого населення.