Смекни!
smekni.com

Конституційне право зарубіжних країн, Ріяка (стр. 85 из 132)

Статутне право і королівські прерогативи встановлюють для Монарха значні повноваження, однак, відповідно до конституцій-


348


Розділ 22


ОсновиконституційногоправоВеликобританії


349



ної угоди Монарх «царствує, але не управляє». Королівські пре­рогативи не походять від парламенту і підрозділяються на осо­бисті та політичні. До особистих прерогатив відносять: право на атрибути монаршої влади (корона, мантія, трон, скіпетр і держа­ва, титул); право на утримання за рахунок державного бюджету за цивільним листом, який нараховує близько 8 млн фунтів стерлінгів; право мати королівський двір і власність; право на ко­ролівські імунітети, тобто Монарх — особа недоторканна, яка не підлягає кримінальній, адміністративній, цивільній, політичній відповідальності.

Монарх має політичні прерогативи лише номінально, тому у юридичній літературі їх прийнято називати «сплячі прерогати­ви». На сучасному етапі Монарх використовує такі прерогативи за порадою з Прем'єр-міністром і урядом. Водночас у надзвичай­них умовах Монарх має можливість користуватися політичними прерогативами у повному обсязі. Наприклад, з метою збережен­ня стабільності у державі та суспільстві після виборів до парла­менту Єлизавета IIу 1974 р. сформувала лейбористський уряд, хоча ця партія не мала явної переваги у Палаті громад.

У зв'язку з тим, що політичні прерогативи досить широкі, їх поділяють на повноваження в сфері внутрішньої та зовнішньої політики. У галузі внутрішньої політики існують наступні ко­ролівські прерогативи: а) у сфері управління: право формувати уряд, керувати збройними силами, управляти власністю Корони тощо; б) у судовій галузі прерогатива Монарха базується на прин­ципі «Монарх - джерело справедливості», тому британське пра­восуддя здійснюється від імені Монарха; в) у законодавчій сфері: право абсолютного вето (з 1707 р. Монарх не користується цим правом); право скликати Парламент та розпускати Палату гро­мад; право відкривати чергову сесію парламенту. В галузі зовніш­ньої політики королівські прерогативи полягають у наступному: Монарх є главою Британської Співдружності, оголошую війну та укладає мир, укладає міжнародні угоди, визнає зарубіжні держа­ви тощо.

Крім того, з XIIIст. діє Таємна рада, яка є дорадчим органом при главі держави. До складу Таємної ради входять міністри Ка­бінету, судді Апеляційного суду, архієпископи англіканської цер­кви, спікер Палати громад та інші вищі посадові особи - всього 300 чоловік. Кворум для засідання Таємної ради — 3 чоловіки,


тому, як правило, у засіданні беруть участь кілька членів. Уся Таємна рада збирається тільки з особливо урочистого приводу, наприклад, у зв'язку з церемонією коронації Монарха. Таємна рада може утворювати різні комітети, важливішим з яких є Судовий комітет. Цей комітет був сформований у 1833 р. та є апеляційною інстанцією для церковних судів, трибуналів різних профспілок. Таємна рада приймає рішення від імені Монарха у формі прокла­мацій та наказів. Наприклад, скликання парламенту та розпуск Палати громад має форму прокламації, а рішення з питань права та управління - форму наказів.

Парламент. Британський парламент належить до групи пар­ламентів з абсолютно необмеженою законодавчою компетенцією, яка, за словами британців, «обмежена лише прерогативами Твор­ця». Це явище пов'язане з принципом верховенства законів, які приймаються представниками народу. Однак на сучасному етапі вступ Великобританії до Європейського Союзу, практика прове­дення національних референдумів, ріст кількості урядових біллів призводить до обмеження «законодавчого суверенітету» Бри­танського парламенту.

Згідно з конституцією Великобританії Британський парламент складається з трьох структурних компонентів: Корони, Палати лордів (верхня палата), Палати громад (нижня палата). Розподіл парламенту на дві палати відбувся на основі Вестмінстерського статуту 1330 р. А вхід Монарха до парламенту пов'язаний з зако­нотворчим процесом, який передбачає, що проект стає законом тільки після того, як він був прийнятий двома палатами і про-мульгований Монархом.

Сьогодні Палата лордів вважається проявом британського кон­серватизму, оскільки ця палата історично складалася зі спадко­вих та духовних лордів, довічних перів, ординарних лордів з апе­ляцій, загальна кількість яких станом на 1999 р. нараховувала 1273 особи. Парламентські акти від 1911 p., 1958 p., 1963 p., 1999 p. є основними нормативно-правовими актами, які регулюють су­часне становище Палати лордів. Необхідно підкреслити, що про­тягом усього XXст. верхня палата Британського парламенту за­знала кардинальних реформ. Так, у 1999 р. за ініціативою лейбо­ристського уряду був скасований інститут спадкового перства. Відповідно до Акта 1999 р. Палату лордів залишили 667 спадко-


350


Розділ 22


ОсновиконституційногоправоВеликобританії


351



вих перів (із загальної кількості 759) - представників старовин­них дворянських фамілій не нижче баронів, які отримували місця у парламенті в силу свого походження. Відповідно до угоди лей­бористського уряду та консервативної опозиції 92 спадкових пера, які обрані від партійних груп, зберігали свої мандати до 2002 р. У 2002 р. передбачалося проведення другого етапу парламентської реформи, сутність якого полягала в обранні певної частини Па­лати лордів. Водночас зазначений етап реформи викликав низку питань, вирішення яких відсунуто до 2005 р. До духовних лордів належать вищі ієрархи англіканської церкви - архієпископи Йоркський і Кентерберійський, а також деякі єпископи.

Довічні пери призначаються відповідно до Акта про перів 1958 р. Мета запровадження інституту довічних перів полягала в актив­ізації діяльності Палати лордів і посиленні позицій правлячої партії у парламенті. Довічними перами є представники політич­ної, економічної та культурної еліти, які набувають свій статус через власні заслуги та досягнення. Наприклад, довічним пером є колишній Прем'єр-міністр Великобританії М. Тетчер. Даруван­ня довічного перства здійснюється Монархом за поданням Кабі­нету. Титул довічного пера не передається за спадщиною. У зв'яз­ку з тим, що Палата лордів є вищою судовою інстанцією у Вели­кобританії, до складу Палати лордів були запроваджені ординарні лорди з апеляцій, які є видатними юристами країни. Вони при­значаються довічно.

Палата лордів має свого голову - лорда-канцлера, який при­значається Монархом на пропозицію Прем'єр-міністра строком на 5 років. Лорд-канцлер також займає посаду міністра юстиції, є головою Апеляційного суду та канцлерського відділення Висо­кого суду. У Палаті лордів лорд-канцлер здійснює досить важ­ливі функції: а) виступає від імені уряду та є його головним рад­ником з правових питань; б) бере участь у дебатах і голосує; в) у попередньому порядку оцінює запити членів Палати лордів тощо.

На перший погляд Палата лордів є більш консервативною у Британському парламенті. Водночас на сучасному етапі у Палаті лордів проводяться демократичні реформи. Так, на відміну від нижньої палати, у 2001 р. Палатою лордів було схвалено Кодекс поведінки члена палати, метою якого є не лише встановлення стан­дартів поведінки при виконанні парламентських і громадських


обов'язків, а й забезпечення відкритості й підзвітності перед гро­мадськістю. Крім того, усі члени Палати лордів, за винятком ор­динарних лордів з апеляцій та лорда-канцлера, виконують свої обов'язки безоплатно.

Що стосується компетенції Палати лордів, то її можна розпо­ділити на: а) законодавчу; б) контрольну; в) судову. У зв'язку з тим, що Білль про права 1689 р. встановив верховенство нижньої палати в галузі законодавства, законодавча компетенція Палати лордів дуже обмежена. У руках верхньої палати є тільки право затримати прийняття закону на один рік (Палата громад долає вето Палати лордів простою більшістю голосів на наступній сесії), а фінансових законопроектів - лише на місяць. Водночас, як свідчить практика, конфлікти на законотворчій ниві між палата­ми виникають досить рідко. Контрольна компетенція виявляєть­ся у практиці проведення «днів уряду» та утворення комітетів adhoc, які досліджують окремі питання діяльності уряду. Що сто­сується судової компетенції, то, як було вище зазначено, Палата лордів є вищою судовою інстанцією Об'єднаного Королівства.

Нижня палата парламенту Великобританії - Палата громад формується на основі загальних, рівних виборів шляхом таємно­го голосування на базі мажоритарної системи відносної більшості. Відповідно до Акта про парламент 1911 р. строк повноважень Па­лати громад не може перевищувати 5 років. Для того щоб зареє­струватися як кандидат до Палати громад, особа повинна подати відповідну заяву до місцевого органу влади (на базі якого працює окружна виборча дільниця), заручитися підтримкою 10 осіб, наді­лених виборчим правом, та сплатити виборчу заставу у розмірі 500 фунтів стерлінгів. Якщо кандидат перемагає у відповідному виборчому окрузі, то виборча застава йому повертається.

Депутати Палати громад наділені індемнітетом, але у разі пору­шення депутатом етико-моральних норм його можуть позбавити мандата. Депутати мають імунітет від притягнення до цивільно-пра­вової відповідальності, який, однак, не поширюється на кримінальні справи проти них. За умови чіткої фінансової звітності член Палати громад може за сумісництвом займатися підприємницькою діяльні­стю. Член нижньої палати парламенту отримує державну платню у розмірі близько 50 000 фунтів стерлінгів (станом на 2001 p.).