Смекни!
smekni.com

Конституційне право зарубіжних країн, Ріяка (стр. 95 из 132)

Судова влада. Здійснення правосуддя в сфері федеральної компетенції Конституція поклала на Федеральний суд (стат­ті 188-191). Організація і процедура у Федеральному суді регу­люються спеціальним законом. У конституційному порядку виз­начаються лише основні положення статусу суду. Склад федераль-


390


Розділ 24


ОсновиконституційногоправоШвейцарії


391



ного суду - ЗО судів, що обираються Федеральними зборами тер­міном на шість років. При обранні Федерального суду Федеральні збори стежать за тим, щоб у ньому були представлені всі офіційні мови Швейцарії. Організацію своєї адміністрації суд установлює сам. Конституція визначає конституційну юрисдикцію. Федераль­ний суд розглядає: скарги на порушення конституційних прав і свобод особи; скарги на порушення автономії комун й інших га­рантій, наданих кантонами корпораціями публічного права; скар­ги на порушення міжнародних договорів або міжкантональних угод; суперечки у сфері публічного права між конфедерацією і кан­тонами або між кантонами. Конституція (ст. 190) закріпила по­ложення про те, що в сферах цивільної, кримінальної, адміністра­тивної юрисдикції, а також в інших галузях права повноваження Федерального суду встановлюються законом.

У Федеральному суді діють п'ять палат, у кожній з яких від п'яти до семи судів. Дві палати, по суті, суди публічного права, два - цивільного права й одна - кримінального права. Суд діє пе­реважно як касаційна, але іноді і як перша інстанція. Для розгля­ду кримінальних справ передбачено утворення судів присяжних.

Судова організація в кантонах неоднакова, але загальна схема така: мировий суддя, окружний суд кантону (апеляційний суд). У багатьох кантонах діють спеціальні суди або судді - у справах неповнолітніх, у торгових справах, у соціальних справах тощо.

§ 6. Політико-територіольнийустрій

Швейцарія за формою политико-територіального устрою є фе­дерацією, хоча Конституція зберегла як данину традиції колишню назву країни - «Федеральна Конституція Швейцарської Конфе­дерації». Швейцарія складається з 23 кантонів, три з яких діляться на напівкантони. Перелік кантонів і напівкантонів, закріплений в ст. 1 Конституції. Федерація створена за територіально-історич­ним принципом, хоча в країні діють чотири офіційних мови (німець­ка, французька, італійська і ретороманська - ст. 4). Зберігання в діючій Конституції норми про суверенітет кантонів (ст. 3) варто розглядати як данину традиції. Кантони зазвичай мають ознаки дер­жавності (право мати свою Конституцію, громадянство, законодав­ство, компетенцію тощо), але ст. 49 закріплює «примат і дотриман­ня федерального права». Кантони не мають право сецесії (виходу


зі складу федерації). Компетенція Конфедерації розмежована між Конфедерацією і кантонами, її можна класифікувати на три групи повноважень: повноваження, що складають виняткову компетен­цію Конфедерації: оборона, митна справа, ведення міжнародних справ, грошова емісія, залізниці, цивільне право, режим іноземців тощо; повноваження, що складають виняткову компетенцію кан­тонів: регулювання відносин між церквою і державою, комунальне господарство, кримінальне і цивільне судочинство тощо. Питання розмежування повноважень закріплені в третьому відділі Консти­туції, гл. 1 - «Відносини між Конфедерацією і кантонами».

§ 7. Місцевесамоврядування

Кантони діляться на общини (комуни). Термін «община» вжи­вається в німецькомовній частині країни, термін «комуна» - в інших її частинах. Конституція (ст. 50) гарантує автономію комун «у ме­жах, установлених кантональним правом». До компетенції общин (комун) входить управління своїми фінансами, регулювання питань санітарії та гігієни, шкільна справа, охорона порядку. У великих містах вони відають також дорогами, водо- і енергопостачанням. У більшості комун (общин) вищим органом місцевого самоврядуван­ня є загальні збори виборців. У великих одиницях поряд зі зборами або замість них існує виборний орган, зазвичай іменований радою. Виконавча влада у всіх комунах (общинах) здійснюється колегіаль­ним органом, що обирається населенням комуни.

Виконавчі органи проводять у життя рішення збору або ради. Автономія комун не означає їх повної самостійності у вирішенні своїх справ. За ними здійснюється спостереження з боку держа­ви і з боку кантонів. Кантональне законодавство передбачає втру­чання в справи комун (общин), наприклад, за скаргою якоїсь осо­би. У цьому випадку проводиться юридичний контроль, що може здійснюватися або кантональним урядом, або адміністративним судом кантону. Іншою формою втручання є контроль, здійснюва­ний посадовою особою - префектом. Він або обирається населен­ням комуни (общини), або призначається урядом кантону. З дея­ких питань префекти здійснюють за місцевим самоврядуванням адміністративний контроль (наприклад, щодо облаштованості те­риторії). Органи, що перевіряють, і посадові особи виходять з інте­ресів кантону або всієї держави.


Основиконституційногоправо. Канади


393



Розділ 25

ОсновиконституційногоправоКанади

Канада - держава у Північній Америці, її територія - 9976 тис. кв. км. Населення - 30,1 млн мешканців. 40% - англо-канадці, 27% - франко-канадці. Столиця - Оттава. Офіційні мови - анг­лійська та французька. Канада - демократична держава, за фор­мою правління - конституційна монархія з двома офіційними мовами та двома правничими системами - Громадянським пра­вом та Загальним правом. Канада являє собою федерацію, у складі якої виділяються десять провінцій з системою майже повного са­моврядування та дві особливі території, підвладні безпосередньо центральному уряду.

§ 1. КонституціяКанади

Конституція Канади складається з кількох законодавчих актів. Найважливішими з них є Квебекський закон 1774 p., Конститу­ційний закон 1791 p., Закон про об'єднання Канади 1840 p., За­кон про Британську Північну Америку 1867 р. та Конституцій­ний закон 1982 p., який став останнім із числа конституційних актів Канади, прийнятих Британським парламентом.

Канадська писана Конституція - на відміну від американської -не становить цілісного документу і не є кодифікованою. На дода­ток до інших документів, вона містить у собі 25 основних актів, закріплених у Конституційному акті 1982 p.: чотирнадцять актів Британського парламенту, сім - парламенту Канади і чотири за­кони від імені англійського монарха і Таємної ради. Стрижневим у цьому зведенні законів залишається Закон про Британську Північну Америку від 29 березня 1867 р. Саме він започаткував сучасну канадську державність. Сьогодні цей закон, визначений як конституційний закон 1867 p., зберігає силу і є одним із скла­дових елементів Конституції Канади. Законом 1867 р. було пе­редбачено об'єднання колоніальних володінь, що існували на півночі Північно-американського субконтиненту, в єдине тери­торіальне утворення - Канаду, яке з часом отримало статус до-мініона. Такий статус означав тоді певний рівень самоврядуван-


ня і самостійності у вирішенні внутрішніх справ. Акт про Бри­танську Північну Америку дав життя федерації - новій державі.

Організація державного механізму регламентована, насампе­ред, Законом 1867 р. Хоча при виданні Акта 1867 р. його творці мали намір дати Канаді конституцію, але в жодному положенні документа цей термін не був ужитий. Тільки після прийняття Акта про Британську Північну Америку (№ 2) 1949 p., яким були вне­сені чергові зміни до Акта 1867 р. (ст. 91), термін «конституція» (точніше - «конституційний акт») був згаданий. 1965 р. канадсь­кий уряд розповсюдив цей термін, опублікувавши Білу книгу з назвою «Зміна Конституції Канади». Країна тривалий час зазна­вала впливу англійського права, що мало пряму дію на території цієї держави. У другій половині XIXст. екстериторіальна дія англійського права спочатку обмежується статутним правом (за­коном про дієвість колоніальних законів 1865 p.), а потім його дія детермінується Вестмінстерським статутом 1931 p., прийнятим Британським парламентом. Цим статутом права домініонів, вклю­чаючи Канаду, значно розширено, вони, по суті, здобули неза­лежність. Але з колишньою метрополією збереглися певні кон­ституційно-правові зв'язки, які з часом були звужені. Ці зв'язки визначають особливості форми державного правління.

Після прийняття Закону 1867 р. до початку 80-х років XXст. було прийнято близько тридцяти актів, які змінювали і доповню­вали його зміст. Та вже 17 квітня 1982 р. парламент прийняв змістовний Конституційний закон. Відповідно до нього Канада сьогодні має право самостійно вносити поправки та доповнення до Конституції за встановленою процедурою. Конституція Кана­ди 1982 р. (ст. 2) безпосередньо встановлює, що жодний акт анг­лійського парламенту, прийнятий після Конституції, не буде по­ширюватися на Канаду і не стане частиною його внутрішнього права. Канада, таким чином, одержала власний Основний закон.