Смекни!
smekni.com

Конституційне право зарубіжних країн, Ріяка (стр. 99 из 132)

Після обрання спікера Палати громад у Сенаті з'являється ге­нерал-губернатор. Спікер сповіщає його про обрання і просить затвердити традиційні права та привілеї Палати громад. Затверд­ження вручає спікер Сенату. Надалі генерал-губернатор виголо­шує тронну промову частково англійською, частково французь­кою мовами, в якій викладається позиція уряду щодо економіч­ного становища у країні та політична концепція, якої уряд буде дотримуватися, повідомляється про важливі законопроекти, які він хоче винести на обговорення. Згодом члени Палати громад вертаються на робочі місця, де прем'єр-міністр вносить на обго­ворення так званий Законопроект №1. Це - фіктивний законо­проект, який далі не слухається до відкриття наступної сесії і тільки формально підтверджує право Палати громад заслухову­вати справу на її розсуд до того, як розглядатиметься тронна про­мова. Сесія триває місяцями, а то й більше року у зв'язку зі склад­ною традиційною процедурою дебатів, у ході яких порушується


406


Розділ 25


ОсновиконституційногоправаКанади


407



дуже широке коло злободенних проблем. Діяльність Палати гро­мад протягом усієї сесії складається з робочих днів. Після рядо­вих засідань Палата розглядає розпорядження уряду. Щоденно виділяється час для проведення опитування («період запитань»), коли члени палати (переважно опозиція) ставлять міністрам за­питання щодо дій та політики уряду. Опитування триває протя­гом 45 хвилин, що дає змогу підтримувати відповідальність уря­ду і дає змогу швидко відкликатися на важливі події. Наступні робочі години присвячуються вивченню законопроектів, які про­понуються. Кожен член Палати може внести свій законопроект, але основний час займає розгляд урядових законопроектів.

Щодня одна година виділяється на розгляд справи «приват­ного» члену Палати (того, хто не належить до Кабінету). Пропо­нуючи той чи інший законопроект, міністр Кабінету або рядовий член просять дозвіл Палати, який вони дістають без дебатів. Про­позиція щодо проведення першого читання і друкування законо­проекту майже завжди приймається автоматично і знову ж таки без проведення дебатів. Згодом подається пропозиція щодо дру­гого читання. Це вже стадія принципового обговорення законо­проекту. Якщо він приймається у другому читанні, його переда­ють до законодавчої комісії Палати. Кожна комісія заслуховує різні докази, розглядає законопроект пункт за пунктом, перед тим як повернути до Палати (з поправками або без них). Кожна з комісій складається приблизно з 10 членів, де партії представлені пропорційно їх впливовості у Палаті. Фінансові законопроекти (на основі проекту державного бюджету), метою яких є вилучен­ня грошей з Об'єднаного фонду державних зборів, підлягають розгляду всією Палатою, яка при цьому працює як комісія. Комісії вивчають законопроекти пункт за пунктом. Кожен член комісії має право вносити поправки. Після розгляду голова доповідає про законопроект з усіма прийнятими поправками Палати.

Після того, як законодавчою комісією законопроект викладе­но у Палаті, її члени можуть вносити поправки до різних пунктів. Далі законопроект проходить третє читання. Пропозиція про третє читання вимагає, щоб законопроект був переданий до Сенату, де він проходить ту саму процедуру. Законопроекти, запропоновані та схвалені Сенатом, передаються до Палати громад і проходять аналогічні етапи. Законопроект не стане законом доти, поки не буде схвалений обома палатами Парламенту і не дістане підтрим-


ки генерал-губернатора або заступника (як правило, Верховного судді). Тут важливо зазначити, що королівська влада у даному випадку традиційна, вона має англійські корені. Згода-санкція на прийняття федерального законопроекту ще не відхилялась, і вва­жається, що відхилення - явище застаріле і стало нині неконсти­туційним. У Великобританії королівська санкція не відхилялась із 1707 р. Після закінчення обома палатами усіх сесійних справ Парламент оголошує перерву в роботі до наступної сесії, яка, згідно з законом, має відбутися не пізніше як через рік. Генерал-губернатор підбиває підсумки роботи сесії.

У діяльності парламенту велике значення мають як тимчасові, так і постійні комісії, яких близько двадцяти. Наприклад, сільсько­господарська, у справах зв'язку та культури, транспорту тощо. Постійні комісії формуються у перші дні роботи парламенту, а також на початку кожної сесії для розгляду проблем, переданих Палатою, та складання концептуальної доповіді, що заслухову­ватиметься у Палаті. Вони розглядають також Основний проект державного бюджету, що має бути направлений сюди до 1 берез­ня кожного року і повернутий до Палати не пізніше 31 травня. Палата громад може створювати спеціальні комісії для з'ясуван­ня окремих питань, а також спільно із сенатом утворювати об'єд­нані комісії від обох палат.

Глава держави. Єлизавета II, Королева Англії, є також офіцій­ною главою канадської держави. Влада Королеви пронизує всі гілки державної влади. За англійською традицією верховна влада канадської держави належить Суверену. 1867 р. засновники за­кону про Британську Північну Америку добровільно передали офіційну виконавчу владу Королеві. На практиці це означало створення відповідального уряду, який в особі Кабінету підзвітний у своїй діяльності Палаті громад, а Палата громад відповідальна перед народом. Уряд виконує свої функції Іменем Королеви. Од­нак насправді влада монарха суворо обмежена. Сучасні функції монархії є переважно церемоніальними та неполітичними. Коро­лева тримає владу, але не править. Королева не живе у Канаді постійно. Тому, якщо королева не перебуває у Канаді, вся повно­та королівської влади лягає на представника Королеви - Гене­рал-губернатора, якому Королева делегує свої повноваження. Ге­нерал-губернатор призначається її Величністю за рекомендацією прем'єр-міністра Канади і Кабінету. Генерал-губернатор перебу-



408


Розділ 25


Основиконституційногоправо. Канади


409



ває на посаді протягом 5 років, хоча цей термін може бути про­довжений ще на один рік або більше. На вимогу глави уряду Ге­нерал-губернатор може бути також відсторонений від посади. За винятком надзвичайного стану він наділяється всією повнотою влади з боку Кабінету, що отримав підтримку більшості членів обраної народом Палати громад. Генерал-губернатор має бути обов'язково канадцем. Перший канадець був призначений на цю посаду 1952 p., і відтоді ця посада була передана канадським гро­мадянам на майбутнє. З того часу, за традицією, англомовний ка­надець змінює франкомовного на цій посаді. У випадку смерті, нездатності, зміщення або відсутності Генерал-губернатора на посаді його обов'язки виконує Головний суддя Верховного суду Канади, який діє як Адміністратор офісу.

Генерал-губернатор представляє монарха на федеральному рівні, на провінційному - лейтенант-губернатори. Федеральні закони, а також закони більшості провінцій розпочинаються фор­мулою: «її Величність, за порадою та згодою Сенату і Палати гро­мад, наказує...». Парламент (або провінційна законодавча уста­нова) збирається лише за королівським викликом; палати парла­менту (законодавчі установи) «не обладнані автоматичним стартером». Жоден із федеральних і провінційних законопроектів не стане законом без королівської санкції. Були випадки, коли мо­нарх особисто давав дозвіл на введення в дію федеральних законів, але, як правило, ці санкції дають Генерал-губернатор або його за­ступник, а санкції на введення у дію провінційних законів - лей­тенант-губернатор або адміністратор. Генерал-губернатор і лей­тенант-губернатори отримують консультації у своїх міністрів і мають право заохочувати їх до певних дій або застерігати від чо­гось. У своїй діяльності вони здебільшого покладаються на пора­ди міністрів, хоча в окремих випадках вчиняють самостійно чи навіть усупереч думці Кабінету міністрів.

Конституція також заснувала Королівську Таємну Раду Ка­нади, щоб надавати поради Генерал-губернаторові. Це формаль­ний заклад, який складається, в основному, із сучасних та ко­лишніх державних міністрів.

Виконавчу владу в Канаді, яка належить Королеві в особі Ге­нерал-губернатора, здійснює уряд - Кабінет міністрів. Ще Кон­ституційним актом 1867 р. проголошується продовження діяль­ності виконавчого уряду Канади, який наділяється Іменем Коро-


леви владою та правами. Виконавча влада формально належить Британській Королеві, але фактично здійснюється урядом, який несе відповідальність перед парламентом. Уряд формує партія, що отримує найбільшу кількість місць на загальних виборах. Дру­га за величиною партія стає офіційною опозицією, а лідер займає загальновизнане становище лідера опозиції. Він отримує платню, таку саму, як і міністр. Лідер партії, що утримує принаймні 12 місць, одержує вищу платню, ніж звичайний член парламенту. Цим партіям також виділяються громадські кошти для проведен­ня дослідницьких робіт.

Якщо під час виборів партія, що була в опозиції до діючого Кабінету, здобуває переважну більшість місць у Палаті громад або Законодавчих зборах, Кабінет подає у відставку, і Генерал-губер­натор чи лейтенант-губернатор запрошують голову партії, яка отримала перемогу на виборах, зайняти посаду прем'єр-міністра і сформувати новий Кабінет. Прем'єр-міністр робить заміни серед міністрів, яких потім офіційно призначає на посади генерал-гу­бернатор, а у провінціях - лейтенант-губернатор. Якщо жодна з партій не отримує явної більшості, Кабінет може або піти у відставку (і в такому разі Генерал-губернатор і лейтенант-губер­натор запросять голову найбільш опозиційної партії сформувати Кабінет), або ж, залишаючись при владі, негайно розпочати робо­ту з новообраною Палатою. При зволіканні з вирішенням питан­ня про те, чи залишиться при владі уряд «меншості», чи буде відправлений у відставку, його розв'язують представники народу в новообраній Палаті. Якщо Кабінет отримує вотум недовіри у Палаті громад, він має піти у відставку (і тоді Генерал-губерна­тор звернеться до лідера опозиції з проханням сформувати новий Кабінет) або зажадати розпуску парламенту та проведення нових виборів. Через складні обставини Генерал-губернатор може відхи­лити питання перевиборів. Наприклад, якщо на виборах жодна з партій не отримала явної більшості і прем'єр-міністр зажадав про­ведення нових виборів, не дозволяючи новому парламенту зібра­тися, Генерал-губернатор має сказати «ні». Це випливає з того, що формула «парламентське урядування» має реальний зміст, а відтак необхідно, щоб новообраний парламент мав змогу зібрати­ся і визначитися, чи спроможний він вирішувати питання дер­жавного управління. Буває й так, що Кабінет меншості усуваєть­ся на підставі вотуму недовіри відразу - на першій сесії нового