Фінансова система Гетьманщини була слабкорозвинута. Всеохоплюючої податкової системи не існувало, низка установ просто збирала податки для певних цілей: на утримання гетьманської канцелярії, його скарбниці, загонів найманців (гетьманської охорони), полкових і сотенних чиновників, церков і монастирів. Здебільшого податок стягувався від землі. Спеціальний податок стягувався з "рангових земель" - колишніх коронних, що тепер були у розпорядженні війська, - на утримання окремого уряду (наприклад, полковника Чернігівського полку). Міста володіли маєтками поза своїми межами, і прибуток від них використовувався на платню бургомистрам або іншим чиновникам, тому вони, зрозуміло, обкладали податками мануфактурне виробництво й торгівлю. Вільні селяни, що працювали на посполитих землях і в приватних маєтках, платили податок ( грошима, чи інакше) різним місцевим урядам та урядовцям (полковим, сотенним чиновникам, єпископам або монастирям). Існувало також багато стягнень за перевезення вантажів (мостове, подорожне, перевозне тощо). Останні збиралися або місцевою козацькою владою, монастирем, містом, або навіть приватною особою, залежно від того, хто здійснював юрисдикцію і мав для цього можливості .
З часом російський царський уряд почав реалізовувати програму перетворення України на автономне утворення в складі Росії. Для регулювання відносин з Україною в російському імперському урядові створюються спеціальні установи. Згодом під впливом тиску царського уряду повноваження гетьманів були значно звужені. Всі офіційні документи, що ухвалювалися гетьманом, стало потрібно затверджувати в царській канцелярії. Одночасно було скасовано право гетьмана призначати полковників та генеральних старшин, здійснювати самостійно міжнародні відносини.
Поступово з послабенням влади гетьмана посилювалась роль старшини, яка мріяла про встановлення олігархічного правління. Більша частина старшин походила з дворянського стану і була схильна соціально-економічні і політичні відносини будувати за польским зразком, що породило внутрішні суперечки. Боротьба за владу, що розгорнулась після смерті Б.Хмельницького, призвела до загострення політичного і соціального становища та громадянської війни.
Обмеження влади гетьмана, звуження його повноважень дали для царського уряду зручний привід для ліквідації цього інституту влади в цілому. У 1764 р. посаду гетьмана було скасовано .
Проводячи політику послаблення самостійності Ураїнської держави, російський цар Петро І видав указ, згідно з яким з 1720 р. генеральний уряд гетьманської України було перетворено на військову канцелярію, що складалася із шести осіб, призначених царем. Троє з них були з козацької старшини, інші троє - з російських урядовців. Крім того, указом Петра І раду було позбавлено права обирати полкових старшин. Поступово цих посадових осіб почав призначати особисто цар. У результаті посади полковників, як правило, обіймали росіяни.
У Запорізькій Січі після приєднання до Росії, незважаючи на зміни в управлінні Гетьманщиною, продовжувала зберігатись колишня військово-демократична організація управління. Царський уряд, враховуючи роль козаків в охороні кордонів, змушений був миритися з існуванням Січі, де вища влада належала всім формально рівноправним членам запорізького товариства. Від їхнього імені цю владу здійснювала Військова рада, яка обирала кошового отамана.
Військова рада обирала кошових старшин - помічників кошового отамана, але поступово значення ради занепадало. Низку її повноважень привласнив кошовий, зокрема у призначенні старшин, інші перейшли до старшинської ради. Помічники кошового - старшини виконували різні доручення .
Але вже на ті часи царський уряд не сприймав вільного духу демократичного самоврядування запорізьких козаків і цілеспрямовано проводив політику на обмеження їхніх свобод. У серпні 1772 р. Катерина ІІ своїм маніфестом фактично скасувала Запорізьку Січ з її управлінськими структурами. Після ліквідації полково-сотенного устрою українські землі перетворилися на звичайні російські провінції.
У результаті під тиском імперського російського уряду було ліквідовано першу загальнонаціональну спробу побудувати самостійне державне утворення на територіях України.
3. Під владою Росії
У ХVІІІ ст. майже всі завойованиі у боротьбі за незалежність здобутки українського народу було принесено в жертву дипломатичним інтеерсам Росії та Польщі, які фактично тді вже поділили між собою більшу частину українських земель. Російський царизм цілеспрямовано і свідомо знищив одне з найцінніших завоювань українського народу - національну державу зі своїм управлінським механізмом. На місце Української держави прийшов державний устрій Російської імперії з могутнім централізованим бюрократичним апаратом. На час, коли українські землі підпали під вплив Росії, там вже було сформовано сталу систему влади та структуру державного управління.
Щоб зрозуміти загальну систему державного управління, що прийшла на зміну військово-адміністративній системі гетьманської України, тобто після включення її до складу Російської імперії, слід вернутися на два століття назад. Для цього необхідно ознайомитись зі змінами, які відбулися в Росії після розпаду Київської Русі, проаналізувати важливіші реформи, що здійснювалися в управлінні імперією, оскільки загальноросійські тенденції формування органів влади тих часів надалі стали підвалинами організації влади і владних установ як у цілому в царській Росії, так і на територіях України.
Література
1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1997 р. - К., 1997.- 64 с.
2. Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 // Вісн. держ. служби. - 1995. - № 1. - С. 9-28.
3. Указ Президента України "Про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців" від 30.05.1995 // Вісн. держ. служби. - 1995. - № 2. - С. 30-31.
4. Указ Президента України "Про державну комісію з проведення в Україні адміністративної реформи" від 7.07.1997 № 620-97 // Вісн. держ. служби. - 1997. - № 3. - С. 7-10.
5. Философский энциклопедический словарь. - М., 1989. - 576 с.
6. Вебер М. Избранные произведения. - М., 1994. - 496 c.
7. Зіллер Жак. Політико-адмінистративні системи країн ЄС: Порівнял. аналіз. - К.: Основи, 1996. - 420 с.
8. Niedersachrisches Beamtengesets in der Neufassung und Bekanntmachung vom 11. Dezember 1985 - Gottingen, 1991.- 160 c.
9. Організаційно-правові аспекти державної служби Іспанії. На матеріалах збірників Генеральної дирекції міністерства державної служби Іспанії за 1991-1992 рр.- К., 1993. - 78 с.
10. Федеральный закон "Об основах государственной службы Российской федерации".-Российская газета. - 1995. - 3 авг. Управление персоналом государственной службы: Уч. методич. пособие. -М.: Изд-во РАГС, 1997. - 536 с.