Державна влада та посадові особи в історії України
План
1.Посадові особи Запорізької Січі.
2. Українська гетьманська держава.
3. Під владою Росії
Література
1. Посадові особи Запорізької Січі.
У цей самий час за межами Речі Посполитої у пониззі Дніпра, за порогами, сформувався центр українського козацтва - Січ, яка функціонувала на засадах військової демократії. Протягом ХVІ ст. завдяки поповненню населення за рахунок масових втеч селян та набуття певних організаційних форм козацтво заявило про себе як про впливову військову і соціальну силу. Переважну більшість козаків становили колишні українські селяни, міська біднота, але серед них були й представники інших класів та соціальних груп, насамперед української православної шляхти. Щодо національного складу запорожців, то тут, безперечно, домінували українці. Однак запоріжці приймали до себе практично всіх, хто визнавав православну віру (чи навертався до неї) і запорізькі звичаї.
Саме тоді в Речі Посполитій козацтво залучалось для виконання прикордонних функцій і також дістало певну незалежність від впливу місцевих адміністрацій. Таким чином, у різних місцях України козацтво сформувалося в окрему станову групу.
Історії Запорізької Січі присвячено численні монографії, статті [38,39,40,41], в яких грунтовно висвітлені організація владних установ, обов'язки і повноваження посадових осіб Січі.
Запорізька Січ у різні періоди існування охоплювала територію таких сучасних областей України, як Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Миколаївська, Херсонська, частково Одеська та Кіровоградська. Поділ території здійснювався за паланками (областями), яких було вісім. З них на правому березі Дніпра розташовувалося чотири: Кодацька, Інгульська, Богогардівська та Прогноївська, на Лівобережжі - решта: Протовчанська, Орільська, Самарівська та Кальміуська. Оскільки управління в Січі здійснювалося за ознаками військово-демократичної республіки, то центральне місце в її діяльності відводилося утриманню збройних сил, якими було Військо Запорізьке Низове. Організаційно воно складалося з 38 куренів (курінь - тимчасове житло), які були не бойовими, а військово-господарчими формуваннями. Ядро цього війська постійно перебувало на казарменому положенні в столичній фортеці Січі, утворюючи її гарнізон.
Частина козаків працювала в паланках (за кожною паланкою закріплювалися курені) для того, щоб забезпечити військові формування продуктами харчування, фуражем та ін. Якщо запорізьке військо вирушало в похід, то з козаків різних куренів формувалися тактичні військові одиниці - команди.
Вищим законодавчим органом козацької республіки була Рада Січі, яка скликалася щорічно в січні для обрання уряду республіки - військової старшини. Рада Січі могла бути скликана і позачергово в будь-який час за бажанням будь-якого козака.
До військової старшини, що обиралася Радою Січі, належали:
1. Кошовий отаман, який очолював цивільну, військову та духовну (релігійну) владу на Січі. Влада його була необмеженою. Від імені товариства він вступав у дипломатичні стосунки з іноземними державами, затверджував судові вироки, обраних або призначених на посади козаків, розподіляв землі (паланки) та трофеї між куренями. Символом влади кошового отамана була булава. Зазначимо, що в початковий період існування Запорізької Січі (до 1648 р.) влада в ній належала гетьману запорізького війська. Перед початком Визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. гетьманом на був обраний Богдан Хмельницький. Після створення ним української держави (1649 р.) титул гетьмана переходить до її керівників, а на Січі вводиться титул кошового отамана.
2. Військовий суддя, що чинив суд на Січі. Заміщав у разі відсутності кошового отамана. За допомогою військового скарбничого виконував обов'язки скарбничого, зберігав у Військовій Скарбниці "скарб і армату".
3. Військовий писар, який очолював Січову канцелярію. Був начальником для всієї військової старшини, що обіймала посади писарів у паланках та похідних підрозділах. Від імені кошового отамана та Січового товариства складав та підписував документи. Військовими писарями були високоосвічені люди.
4. Військовий осавул, що відповідав за прикордонну службу, охорону шляхів, перевозів, проводив слідство та виконував вироки суду. Разом з військовим обозним підтримував дисципліну і порядок у війську, розподіляв платню та провіант. Кошовий отаман, військовий писар, військовий суддя та військовий осавул мали окремі місця в Січовій Церкві. Під час урочистих заходів та в бойовій обстановці їх супроводжувала почесна варта, що свідчило про їх високе становище.
5. Військовий обозний, який очолював артилерійську та фортифікаційну службу на Січі. До його повноважень належали облік та комплектування війська, разом з військовим осавулом він підтримував дисципліну та порядок на Січі.
6. Військовий хорунжий, військовий бунчужний та військовий перначний, які зберігали у Військовій Скарбниці та виносили в урочистих випадках основні клейноди Січі: хоругву, бунчук та пернач. У повсякденному житті виконували обов'язки штабних офіцерів.
Крім обраної військової старшини існували й посади військових службовців, до яких належали:
1. Військовий довбиш, який ударами в литаври збирав козаків на Січовий майдан на Раду. Допомагаючи військовому осавулу, довбиш супроводжував важливих злочинців до Січі, проводив інспекцію стану збирання та виходу козаків із зимівників, направлявся в паланки для з'ясування причин затримки виплати податків. Мав бути присутнім при виконанні судових вироків.
2. Військовий пушкар, який під керівництвом військового обозного завідував артилерією, постачав та зберігав порох, свинець, олово, ядра, навчав гармашів, наглядав за пушкарнею, де утримувалися злочинці.
3. Військовий тлумач, або драгоман (перекладач), який крім іншомовних перекладів документів та переговорів з іноземцями, очолював розвідку та контррозвідку Січі, входив до складу посольств, що направлялись від Січі до іноземних країн.
4. Військові шафари перевозів, які були збирали податки на перевозах: Кодацькому, Микитинському (через Дніпро), Самарському (через Самару) та Буго-Гардівському (через Буг). У кожного шафара був підшафарій, писар та підписар.
5. Військовий кантаржій, який зберігав військові ваги та міри, наглядав за збиранням доходів від торгівлі на Січі.
6. Отаман Січової школи, який під наглядом начальника Січових церков очолював освіту в школах, де навчання велося за кошти Січі.
Після завершення Ради Січі проводилися ради у військових формуваннях - курінях та в місцевих органах влади - паланках, на яких обиралася військова старшина, до якої належали:
- Курінний отаман - обирався на курінній раді. Це була найстаровинніша і найповажніша посада на Січі. Хто не був курінним отаманом, не висувався на вищі посади. Курінний отман мав необмежену владу над козаками свого куреня, ніхто (крім курінної ради) не міг поставити під сумнів або скасувати його рішення. Він дбав про побутові та інші умови для життя, особисті потреби кожного козака, харчування, бойову підготовку, виконання бойових завдань. Відповідні умови він створював і для гостей, що прибували на Січ і тимчасово приписувалися до куреня. За узгодженням з полковником паланки (до якої курінь закріплювався) організовував завчасну заготівлю для куріня продуктів харчування та фуражу, посилаючи на ці роботи козаків, особисто наглядав за курінною скарбницею, де зберігалися кошти куреня та особисті речі козаків. Символом влади курінного отамана був значок (невеликий прапор) та курінна печатка.
- Полкова або паланкова старшина - до неї обиралися радою паланки такі посадові особи: полковник, осавул, писар, підосавул, підписар та хорунжий. Полковник на території паланки мав таку саму владу, що й кошовий отаман Січі, тому нерідко, як і останній, він карав і навіть страчував злочинців. Відповідав за моральний стан і дисципліну козацького середовища в слободах і зимівниках, а також за своєчасне збирання козацького війська за розпорядженням від кошового отамана. Забезпечував своєчасне і повне відрахування у Військову Скарбницю Січі встановленої частини надходжень від промислів та торгових осередків. Влада полковника поширювалася і на осіб, котрі проїздили через територію паланки. Символом влади полковника паланки був прапор та печатка.
До військових службовців паланки належали:
Громадський отаман. Обирався на сході поселення або промислу. Стежив за підтриманням добрих стосунків його мешканців.
Військовий табунник, військовий скотар та військовий чабан. Вони дбали про громадські табуни коней, череди худоби та отари овець.
Крім обраної на Січі, існувала похідна старшина, яка призначалася під час формування підрозділів для ведення бойових дій (походу) або охорони об'єктів Січі (перевозів, шляхів, кордонів та ін.). До неї належали командири партій, команд, полковники (похідні), осавули та писарі.
На ці посади призначались козаки, які належали до військової старшини без посад. Вони жили в своїх куренях, користувалися особливою повагою, їх запрошували на важливі наради. Ці люди фактично були резервом командних кадрів Січі. Похідний полковник призначався на кожні п'ятсот козаків.
Так на Січі сформувалася власна адміністративна система управління. Головними її особами були військові начальники - кошовий отаман, військовий суддя, військовий отаман, військовий писар, курінний отаман; військові чиновники - булавничий, хорунжий, довбиш, пушкар, гармаш, тлумач, шафар, канцеляристи; похідні і паланкові начальники - полковник, писар, осавул тощо.
В організації козацького самоврядування, яке склалося в Запорізькій Січі, можна знайти зародки майбутньої української державної організації. Характерно, що ця своєрідна за структурою система органів військово-адміністративної влади мала можливість виконувати складні функції внутрішньої і зовнішньої політики, притаманні лише державній владі, і стала зразком побудови державного управління в Україні часів Гетьманщини.