Основи екології Білявський (стр. 29 из 98)

//5

РозділІСучасніпідходивнауціпродовкілля

Г л а в a 2

Біоекологія

бурів однієї тільки ялини на території експлуатованого біогеоценозу супроводжується загибеллю близько 1000 видів інших організмів.

Спробуйте уявити собі втрати, завдані біорізноманітності вирубуванням вологого тропічного лісу, де лише на одному дереві можна знайти аж 43 види мурашок, де на одному гектарі росте понад 700 видів деревних порід. Сьогодні територія, зайнята такими лісами, скоротилася більш як удвоє й продовжує скорочуватися на 1 % щороку. І це при тому, що у вологих тропічних лісах, за найобережнішими оцінками, неописаними (тобто невідомими науці) залишаються 80 % тварин і 30 % вищих рослин. Ці невідомі види не можна зберегти жодним іншим способом, окрім як зберігаючи екосистеми в цілому.

На відміну від видів, котрі часом можуть пристосуватися до антропогенного фактора, переселитися в штучні біогеоценози — агроценози, лісосмуги й лісопосадки, водосховища й ставки, природні екосистеми до людини не пристосовуються. Вони або остаточно деградують, або перетворюються на квазіприродні екосистеми.

Подібно до Червоної книги, сьогодні складаються списки рідкісних екосистем і тих, що зникають, а отже, потребують особливої охорони. Такі списки називають Зеленою книгою. Не викликає сумніву, що Зелена книга найближчим часом набуде статусу державного документа, як і Червона книга.

Я Збереження біорізноманітності — це складна, комплексна проблема. Вона пов'язана з цілою системою юридичних, наукових, організаційних, фінансових, етичних, виховних заходів, охоплює біорізноманітність на всіх її рівнях. Завдання щодо збереження біорізноманітності входять до глобальної концепції стратегії й тактики виживання людства. Це: • планування й збалансоване використання земельних ресурсів; • боротьба зі зменшенням площі лісів; • невиснажливе використання природних екосистем; • невиснажливе ведення сільського господарства; • зниження рівня техногенних забруднень води, грунту й повітря; • раціональне використання ресурсів моря та ін. Проте є й система специфічних заходів захисту. Це, передусім, заповідна справа та біоконсервація.

Заповідна справа — це теорія й практика організації та збереження заповідних територій різних рангів. На заповідних територіях охороняються як окремі носії біорізноманітності — попу-

116

ляції, види, екосистеми, так і середовище проживання в цілому. Ранг заповідної території визначається науковою значущістю об'єктів, що охороняються, та її площею. Серед заповідних територій найвищий ранг мають заповідники й національні природні парки (табл. 2.2), потім — заказники й заповідно-мисливські господарства, а також пам'ятки природи.

Таблиця 2.2 України

Біосферні, природні заповідники, національні природні парки

(станом на 01.01.2002)

Площа зе-
№ пор.	Назва	Розташування	Рік створення	Загальна площа, га	мель, надана в постій-
не користу-
вання, га
Біосферні заповідники
1	Асканія-Нова	Херсонська область	1985	33 307,6	11312,2
2	Чорноморський	»	1985 (розши-	89 129,0	70 509,0
рений у 1998)
3	Карпатський	Закарпатська область	1993 (розши-	53 630,0	31 977,0
рений у 1997)
4	Дунайський	Одеська область	1998 (на базі	46 402,9	22 662,0
ПЗ «Дунай-
ські плавні», шо
існує з 1981 р.)
Природні заповідники
1	Кримський	Автономна	1923	44 175,5	44 175,5
Республіка Крим
2	Канівський	Черкаська область	1923	2 049,3	2 049,3
3	Український	Донецька область	1961	2 768,4	2 768,4
степовий
4	Луганський	Луганська область	1968	1 575,5	1 575,5
5	Поліський	Житомирська область	1968	20 104,0	20 104,0
6	Ялтинський	Автономна	1973	14 523,0	14 523,0
гірсько-лісовий	Республіка Крим
7	Мис Мартьян	»	1973	240,0	240,0
8	Карадазький	»	1979	2 855,2	2 855,2
9	Розточчя	Львівська область	1984	2 084,5	2 084,5
10	Медобори	Тернопільська	1990 (розши-	10 516,7	10 516,7
область	рений у 2000)

117

РозділІСучасніпідходивнауціпродовкілля

Глава 2

Біоекологія

Закінчення табл. 2.2

Площа зе-
№ пор.	Назва	Розташування	Рік створення	Загальна площа, га	мель, надана в постійне користу-
вання, га
11	Дніпровсько-	Дніпропетровська	1990	3 766,2	3 766,2
Орільський	область
12	Єланецький	Миколаївська область	1996	1 675,7	1 675,7
степ
13	Горгани	Івано-Франківська	1996	5 344,2	5 344,2
область
14	Казантипський	Автономна	1998	450,1	450,1
Республіка Крим
15	Опукський	»	1998	1 592,3	1 592,3
16	Рівненський	Рівненська область	1999	47 046,8	47 046,8
17	Черемський	Волинська область	2001	2 975,7	2 975,7
Національні природні парки
1	Карпатський	Івано-Франківська	1980	50 303,0	38 591,0
область
2	Шацький	Волинська область	1983 (розши-	48 977,0	18 810,0
рений у 1999)
3	Синевир	Закарпатська область	1989	40 400,0	27 208,0
4	Азово-	Херсонська область	1993	52 154,0	52 154,0
Сиваський
5	Вижницький	Чернівецька область	1995	7 928,4	7 013,4
6	Подільські	Хмельницька область	1996	261 316,0	3 015,0
Товтри
7	Святі Гори	Донецька область	1997	40 589,0	11878,0
8	Яворівський	Львівська область	1998	7 078,6	2 885,5
9	Сколівські	»	1999	35 684,0	24 702,0
Бескиди
10	Деснянсько-	Сумська область	1999	16 215,1	7 272,6
Старогутський
11	Ужанський	Закарпатська область	1999	39 159,3	14 904,6

Сучасні ретельні еколого-економічні розрахунки й моделі показують: збереження генофонду будь-якого регіону можливе лише за умови, що не менше ніж 10—15 % його площі зайнято заповідними територіями рангу заповідника чи заказника. На-

явність розвиненої мережі заповідних територій — необхідна (хоч і не достатня) умова збереження біорізноманітності. Тому кожна держава, яка приєдналася до Конвенції про біорізноманітність, зобов'язана підтримувати й розвивати мережу заповідних територій, насамперед — заповідників.

Потрібноменшемисливців—більшесторожівузаповідниках, меншемисливськихтовариств—більшетовариствзахисту тварин, меншемисливськоїлітератури—більшелітератури біологічної. Ітодіостанніактитрагедіїдикихтварин, якілюдствовпишевісторіюжиттянапланетіЗемля, матимутьгарнийфінал!

І. І. Акимушкін,

російськийбіолог,

публіцист

Заповідник — це виділені державою території й акваторії, в межах яких охороняються природні об'єкти, що становлять особливу екологічну, генетичну, наукову чи культурну цінність: типові чи рідкісні ландшафти, еталонні ділянки природного середовища, рідкісні геологічні утворення, угруповання рослин і тварин із характерним генофондом тощо. Заповідники беруться під охорону закону, на їхній території категорично забороняються всі види господарської діяльності (мисливство, рибальство, вилов тварин, усі види лісокористування, заготівля сіна, лікарських трав, збирання квітів, випасання худоби), застосування будь-яких хімічних засобів, шумових дій. У заповіднику вводиться певний заповідний режим. Це або абсолютне заповідання, тобто цілковите невтручання людей у природні процеси, або заповідання обмежене, за якого для досягнення максимальної природної рівноваги й максимального збереження екосистем допускається здійснення певних біотехнологічних заходів (наприклад, вилов тварин, що надміру розмножилися, створення штучних водопоїв, протиерозійний захист тощо). Всього у світі створено більш як 11 тис. заповідних територій, що мають статус заповідника чи національного парку.

Заповідники, які являють собою найхарактернішу еталонну ділянку біосфери даної фізико-географічної зони або біома й де діє режим абсолютного заповідання, мають найвищий статус — це біосферні (або еталонні) заповідники. Сьогодні в світі є близько 350 біосферних заповідників, і чотири з них розташовані на території України: Асканія-Нова, Чорноморський, Карпатський та Дунайський.