• На утримання звалищ і смітників витрачається близько
25 % вартості виробітку продукції.
• В Україні назбиралося кілька мільярдів тонн металобрухту.
Цього досить, щоб забезпечити роботу підприємств чорної мета
лургії на десятки років (у Німеччині близько 75 % сталі виробля
ють із металобрухту).
• У Японії переробляється більш як 70 % відходів, в Ук
раїні — 3—5 %.
Для оцінки вартості природних ресурсів використовують такі показники: • трудові затрати на залучення ресурсу в суспільне виробництво (видобуток мінеральної чи біологічної сировини); • ефект використання ресурсу у виробництві (цінність одержаних із ресурсів матеріалів, предметів, вигід); • прогнозовані затрати праці на відновлення ресурсу (якщо це можливо); • прогнозовані витрати на погашення збитків, завданих природному середовищу під час освоєння даного ресурсу.
Оцінка ресурсів може бути індивідуальною та комплексною.
Розрізняють три види індивідуальних оцінок: 1) оцінки суспільної корисності природних ресурсів; 2) вартісні оцінки (податки, ціни); 3) ринкові ціни (ліцензії). Вони виконуються для кожного окремого елемента довкілля, і їхні значення не завжди збігаються.
264
Виконуючи укрупнені екологічні оцінки негативного впливу людини на довкілля, користуються таким поняттям, як екологічні збитки від забруднення окремих компонентів природи — води, повітря, земельних ресурсів. Екологічні збитки — це зменшення корисності довкілля в результаті його антропогенної трансформації (насамперед забруднення). їх обчислюють за сумою різних затрат суспільства, пов'язаних зі змінами довкілля й поверненням його до колишнього стану, затрат на компенсацію ризику для здоров'я людей.
Для укрупнених оцінок екологічних збитків вдаються до спеціальних формул, за якими можна з'ясувати шкоду земельним ресурсам, шкоду від викидів у атмосферу або у водні об'єкти. їх наведено в таких документах, затверджених Мінекобезпеки України:
• Інструкція про порядок обчислення та сплати збору за забруд
нення навколишнього природного середовища;
• Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, запо
діяних державі внаслідок порушення законодавства про охоро
ну та раціональне використання водних ресурсів;
• Методика розрахунку збитків, заподіяних рибному господарст
ву внаслідок порушення законодавства про охорону навколиш
нього природного середовища;
• Методика розрахунку розміру відшкодування збитків, які
заподіяні державі в результаті понаднормативних викидів
забруднювальних речовин в атмосферне повітря.
Плата за природні ресурси — це затрати підприємства, пов'язані з використанням якихось природних ресурсів, і визначені відповідно до прийнятої в країні методики розрахунку; при цьому ресурси поділяють на ті, що закуповують у когось, такі, що беруть безпосередньо у природи, ті, що є власністю виробництва. Ціна таких ресурсів різна.
Екологічні податки бувають кількох видів: • платежі рентного характеру (наприклад, за використання території для відходів);
• податки і (або) штрафи за забруднення понад установлену
норму; • податки за фактичний обсяг забруднень. При цьому
податок за забруднення середовища має бути досить високим,
щоб підприємствам було вигідніше охороняти довкілля, ніж
забруднювати його.
Екологічні ліцензії (ЕЛ) — це цінні папери, що дають право на викиди конкретного забруднювача на конкретний проміжок часу
265
РозділІСучасніпідходивнауціпродовкілля
Гпава 5
Соціоекологія
§5.4. |
й у конкретних обсягах. Ці права можуть продаватися державним органом підприємствам і одним підприємством іншому. Ціна ЕЛ залежить від добового часу, сезону, обстановки в регіоні.
Торгівля квотами на забруднення — найгнучкіший з усіх відомих методів економічного регулювання якості природного середовища.
Додатком до ЕЛ є страхування екологічної невизначеності.
Останнім часом уводяться ліцензії на родовища — цінні папери, :до дають право на видобування й продаж корисних копалин.
У ході комплексної економічної оцінки природоохоронних заходів передбачається виконання таких процедур:
• визначення чистого економічного ефекту;
• оцінка варіантів очищення промислових стічних вод;
• оцінка варіантів очищення атмосферних забруднень;
• оцінка варіантів переробки відходів;
• оцінка технологічних рішень;
• оцінка конструкторських рішень;
• екологічна експертиза проектів;
• оцінка ризику аварій.
В Україні, як і в інших державах, розпочато формування системи економічного регулювання природоохоронної діяльності:
• вводяться платежі за використання природних ресурсів та
забруднення природного середовища;
• створюються екологічні фонди, банки;
• розпочато торгівлю екологічними ліцензіями, квотами тощо.
У зв'язку з тим, що в період переходу до ринкової економіки виникають великі складнощі та труднощі не лише економічного характеру, а й екологічного, треба враховувати таке:
• ринок може бути використаний для ефективного обмеження
руйнування природи;
• сам механізм стихійних ринкових попиту й пропозиції не
забезпечує захисту природи — необхідне втручання ззовні;
• ринкові розцінки на підставі наукових екологічних нормативів
можуть використовуватися для регулювання природокористу
вання;
• економіку слід розвивати згідно з плановою стратегією, яка
передбачає позаринкові форми контролю;
266
для дійового екологічного управління економічним розвитком потрібні політично організовані сили, які представляють нагальні й довгострокові інтереси всього населення й спроможні протистояти вузьким інтересам підприємців і тих, хто — прямо чи опосередковано — має зиск від виробництв-забруднювачів.
М. Ф. Реймерс сформулював 15 законів природокористування, серед яких можна назвати:
; |
• Закон вичерпності природних ресурсів;
• Закон зростання наукоємності суспільного розвитку;
• Закон зниження природно-ресурсного потенціалу;
• Закон сукупної дії природних факторів;
• Закон спадної (природної) родючості;
• Закон зростання темпів обігу залучених природних ресурсів;
• Закон неминучих ланцюгових реакцій «жорсткого» управління
природою;
• Закон територіальної екологічної рівноваги;
• Закон спадної віддачі.
Правовізасадиприродокористування
Ступіньцивілізаціївимірюєтьсянелишекількістюкіловат, щоїхвиробляютьенергоустановки. Вонавимірюєтьсятакож низкоюморальнихідуховнихкритеріїв, мудрістюлюдей, якіпросуваютьупередцивілізацію, намагаютьсязабезпечити їйдовговічністьунайсприятливішомудляїїпроцвітання середовищі, уцілковитійгармоніїіззаконамиприроди, відяких людинаніколинезвільниться.Ж. Дорст,
французький зоолог, громадський діяч
З |
акони про охорону природи. Правову основу охорони природи становлять закони внутрішньодержавної й міжнародної ваги. В них наводяться обов'язкові для всіх громадян вимоги, націлені на забезпечення нормальних умов
267
РозділІСучасніпідходивнауціпродовкілля
Глава5
Соціоекологія
функціонування екосистем біосфери та раціональне використання людиною природних ресурсів. Виконання цих законів забезпечується різними методами: від виховних і просвітніх до штрафів, адміністративних і кримінальних покарань порушників.
Екологічне право — це порівняно молода, але дуже важлива галузь юриспруденції, що розвивається, покликана законодавчо забезпечити права людини на здорове середовище проживання та раціональне природокористування.
Основний законодавчий акт у галузі охорони природи в нашій державі сьогодні — Закон України про навколишнє природне середовище, затверджений Верховною Радою 1 липня 1991 р. Закон складається з 14 розділів, у яких викладено загальні положення, екологічні права та обов'язки громадян, функції рад народних депутатів, а також повноваження органів управління у сфері охорони природи, висвітлено питання спостереження, прогнозування, обліку та інформації в галузі охорони довкілля, питання екологічної експертизи, контролю й нагляду, регулювання використання природних ресурсів, економічних механізмів забезпечення охорони природи. Наведено також положення про заходи, пов'язані з екологічною безпекою, надзвичайними екологічними ситуаціями, про відповідальність за порушення природоохоронного законодавства та про міжнародні зносини України у сфері охорони довкілля.