Основи екології Білявський (стр. 82 из 98)

Хижацьке використання українських чорноземів польськими магнатами посилилося після підписання Люблінської унії 1569 р. Виснажування фунтів супроводжувалося жорстокою експлуатацією місцевого населення. Все це, а також відмінності в традиціях, культурі, релігії призвели до антагонізму й конфліктів між етносами. Така сама ситуація простежувалася й у контактах із кримськими татарами й турками, які протягом століть учиняли регулярні спустошливі набіги на українські землі.

В Україні традиційними формами господарювання, природокористування з давніх часів і до середини XVIII ст. були землеробство, мисливство, бджільництво, скотарство, садівництво, їхня роль у житті українців із часом змінювалась, однак головним залишалося землеробство. Розвиток сільського господарства й промисловості був зрівноваженим, органічним. У XVIII ст. з бурхливим розвитком промисловості, відкриттям і розробкою покладів заліза, вугілля, нафти в Україні починає брати гору хижацьке природокористування. Таке господарювання ставало дедалі небезпечнішим для довкілля.

336

Чому сьогодні люди чимраз частіше звертаються до традицій у всіх сферах своєї життєдіяльності? Тому що традиції — це не лише пам'ять предків, усе найкраще, самобутнє, властиве тій чи іншій нації в культурі, народній творчості, побуті, релігії, виробництві. Традиції — це різноманітність культур, способів існування. А розмаїття людства (націй) — не менш важливе для існування біосфери, ніж різноманітність узагалі, це основа виживання, головний екологічний закон. Розвиток глобальної екологічної кризи пов'язаний не тільки із загрозливими втратами біосферою дедалі більшої кількості представників фауни та флори, а й зі зменшенням різноманітності людських спільнот. Збіднення національного розмаїття, культурної та релігійної своєрідності призводить, як показало життя, до тяжких екологічних наслідків: порушення корисних традицій пристосування до ландшафтів, розвитку згубних для всіх націй хижацьких способів природокористування. В результаті формуються посередня культура, посередній побут, посереднє мислення, гуманізм витісняється технократизмом. Космополітизм нівелює все, зменшуючи природну силу біосфери, де різноманітність залишається головною запорукою виживання та самооновлення.

Традиції — це й максимально ефективне пристосування етносів до ландшафтів, вироблені віками гармонійні взаємозв'язки з довкіллям, такі норми поведінки й режим господарювання, які не порушують загального балансу енергообміну екосистем, процесів самовідтворення, самоочищення. В традиціях закладені засоби збереження генофонду націй. Один із яскравих прикладів — традиційні Зелені свята в Україні — дні єднання людини з природою, вияву пошани до цілющих трав і життєствердної сили зелені, уваги й любові до Матері-Природи.

Ріднаприродавходитьунашудушу, якколискабуття, якчисте джерело, зякогомивпершенапилисяживоїводи, зякогомивзяли йрадіснепробудженнядалекимранкомнашогодитинства, йчудовумелодіюрідноїпісні, йказку... йдумипрожиттянароду... Природарідногокраю—вербанадтихимставком, тополянад шляхом... запашнийлуг, жовтепшеничнеполе... —есецене простосередовище, вякомуросте, зводитьсянаногийробить першікрокипоЗемлімаленькалюдина, цетисячінайтонших коренів, щоберутьінесутьжиттєдайнісокидогілокілистя, йрозквітаємогутнєдерево—Людина...

В. О. Сухомлинський,

видатний український педагог

337

Розділ

ЕкологічніпроблемиУкраїни

Глава 7Природно-соціальніособливостіУкраїни

§ 7.3^ Причинирозвиткуекологічноїкризи

Землеробство, як вважають археологи, історики й етнографи, виникло в Україні за часів трипільської культури — 6000 років тому й поширилося в середні віки та пізніше на весь регіон Центральної Європи. Основними системами землеробства були парове й перелогове, землекористування — у вигляді відкритих полів, а землеволодіння — приватне, суспільне, державне, церковне. Як згадувалося раніше, до середини XVIII ст. розвиток сільського господарства й промисловості в Україні завжди відбувався органічно. При цьому завжди переважали традиції індивідуального господарювання незалежно від власності на землю. Загалом фермерство традиційніше для України, ніж для країн Центральної Європи та Росії, де існували здебільшого великі феодальні господарства.

Як свідчать історичні документи, в усі часи можливості землеробства України були набагато вищими за її внутрішні потреби. Та розвиток нації і розширення сільськогосподарського й промислового виробництва призвели до того, що до середини XIX ст. земельні ресурси в межах лісових і лісостепових ландшафтів вичерпалися. Розпочалося сільськогосподарське використання землі степової зони, аналогів чому в Центральній Європі немає. Протягом XIX ст. степова зона була цілком розорана. В наш час традиційне землеробство вже неспроможне задовольнити потреб людини; тому в Україні, як і в усьому світі, намагаються підвищити врожайність підсиленим унесенням мінеральних добрив, використанням пестицидів для боротьби зі шкідниками.

У XX ст. природокористування в Україні набирало чітко виражених згубних для природи форм. Ресурсокористування стало над-екстенсивним, хижацьким. Жовтневий переворот 1917 p., громадянська війна, голод 30-х років, страшні за своїми масштабами політичні репресії 40-х років, Друга світова війна — ці величезні соціальні потрясіння разом із централізацією промисловості, пере-хімізацією сільськогосподарських угідь, виснаженням ресурсів за кілька десятиріч призвели до формування в Україні економіки, яка не зважала на об'єктивні потреби та інтереси її народу, можливості її природи. В результаті сформувалась одна з найбільш варварських із погляду екології економік — перенасичена хімічними, металургійними, гірничорудними, нафтопереробними, військовими виробництвами, з величезними обсягами відходів і низькими коефіцієнтами їх утилізації, із застарілими технологіями та обладнанням.

338

о:

«б'єктивний аналіз сучасної екологічної ситуації, джерел небезпеки, причин погіршення стану природного середовища України й здоров'я людей, виникнення демографічної кризи став можливим лише декілька років тому завдяки розсекреченню багатьох архівних матеріалів (соціально-історичних, політичних, партійних, соціально-економічних та ін.). Цей аналіз дав змогу визначити основні причини, джерела, динаміку й напрям розвитку незадовільної екологічної ситуації в межах нашої країни. Такими причинами виявилися:

• екстенсивне використання всіх видів природних ресурсів, яке
тривало десятиріччями без урахування здатності екосистем до
самовідтворення й самоочищення;

• адміністративно-командне концентрування на невеликих пло
щах величезної кількості надпотужних хімічних, металургійних,
нафтопереробних і військових промислових підприємств і
комплексів, інших «гігантів соціалістичної, індустрії», а також
прискорена реалізація грандіозних планів «підкорення» при
роди;

• цілковите нехтування традиціями господарювання, можливос
тями природи регіонів та інтересами корінного населення;

• інтенсивна хімізація й хибні способи організації сільськогоспо
дарського виробництва (наприклад створення величезних
колгоспів і радгоспів);

• гігантські масштаби меліораційних робіт без відповідних
наукових обґрунтувань та ефективних технологій;

• відсутність протягом повоєнного періоду об'єктивних довго
строкових екологічних прогнозів щодо наслідків реалізації
планів розвитку промислового виробництва, енергетики,
транспорту;

• використання на переважній більшості виробництв застарілих
технологій та обладнання, низькі темпи модернізації під
приємств;

• невиконання чинних законів стосовно охорони навколишньо
го природного середовища й відсутність підзаконних актів для
їх ефективної реалізації;

339

РозділII ЕкологічніпроблемиУкраїни

Гпава 7

Природно-соціальніособливостіУкраїни

•

відсутність дійового державного контролю за виконанням
законів про охорону природи та системи покарань за шкоду,
заподіяну довкіллю;

• відсутність постійної об'єктивної інформації для широких мас
населення про екологічний стан природного середовища,
причини його погіршення, про винуватців забруднень і вжиті
заходи для поліпшення ситуації;