Банківське право України (Качан) (стр. 10 из 54)

8) невиконання у встановлений термін вимог НБУ щодо
діяльності банку та умов, на підставі яких була надана лі
цензія;

9) порушення уповноваженими банками або установами
уповноважених банків порядку і умов торгівлі валютними
цінностями на міжбанківському валютному ринку України,
встановлених Національним банком;

10) відмови купівлі та продажу іноземної валюти на між
банківському валютному ринку України за дорученням і за
рахунок резидентів з метою забезпечення виконання зо
бов'язань резидентів.

Рішення про відкликання з банку ліцензії на право здійснення окремих банківських операцій приймається Комісією з питань нагляду і регулювання діяльності банків Національного банку України.

Рішення про відкликання ліцензії на право здійснення всіх банківських операцій (в т. ч. всіх банківських операцій з валютними цінностями) приймає правління НБУ.

У разі прийняття рішення про відкликання ліцензії на право здійснення всіх видів банківських операцій Правління НБУ одночасно приймає рішення про ліквідацію комерційного банку. Зазначені рішення оформлюються однією постановою.

Стягнення штрафу в розмірі неправомірно одержаного доходу

Національний банк України має право стягувати штраф у розмірі неправомірно одержаного доходу та застосовувати інші економічні санкції відповідно до чинного законодавства у разі порушення комерційними банками порядку, строків та технології виконання банківських операцій, які встановлені нормативними актами НБУ, а саме:

1) порушення законодавства при формуванні власного
статутного фонду;

2) порушення обов'язкових економічних нормативів ре
гулювання діяльності комерційних банків;

3) недозарезервування комерційним банком коштів на
його кореспондентському рахунку;

4) нарахування та стягнення відсотків авансом у момент
видачі позики тощо;

5) в інших випадках, передбачених чинним законодав
ством.

Нарахування штрафу у розмірі неправомірно одержаного доходу здійснюється на підставі акта перевірки чи ревізії або доповідної записки відповідних регіональних управлінь НБУ. Вони, в свою чергу, готують розпорядження про притягнення до відповідальності та стягнення штрафу у розмірі неправомірно одержаного доходу, яке підписується керівником та головним бухгалтером регіонального управління НБУ.

Стягнення штрафу здійснюється у претензійно-позовному порядку.

Комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи

Тема З

Комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи

§ 1. Правове положення комерційних банків, етапи реформування і сучасний стан

Слід зазначити, що правове положення банків протягом всієї історії розвитку кредитної системи пострадянського періоду неодноразово змінювалось. Так, період з 1917 по 1921 рр. характеризується поступовою ліквідацією банків, функції яких по здійсненню безготівкових розрахунків були передані центральному бюджетно-розрахунковому управлінню. З переходом до непу, у зв'язку з пожвавленням товарно-грошових відносин, виникла гостра необхідність в організації кредитної системи, яка відповідала б потребам товарного обороту. В результаті з'явилась така кредитна система, в якій Держбанку СРСР відводилась роль органу нагляду та контролю за діяльністю всіх кредитних установ. Інші банки діяли на підставі різних форм власності. Вони були звичайними комерційними підприємствами, які здійснювали банківські операції. Відносини цих банків з клієнтурою регулювались цивільним правом.

Найбільш серйозні зміни в правовому положенні банків відбулися в результаті кредитної реформи 1930—1932 рр., яка мала за мету перетворити банки в органи цінового контролю за виконанням підприємствами державних планових завдань. Банки, утворені на недержавній формі власності, були ліквідовані або реформовані. В результаті виникла система державних банків, складовою якої був Держбанк СРСР ■та спецбанки. Всі вони були одночасно органами державного

управління та господарюючими організаціями — юридичними особами, які займалися господарською діяльністю.

Якщо до кредитної реформи Держбанк СРСР дійсно відігравав роль головного, центрального банку держави, то після реформи ця його роль стала поступово зменшуватись. У 1959 р. банки довгострокових вкладень були ліквідовані, а їх функції передані Промбанку СРСР, перейменованому у Всесоюзний банк фінансування капітальних вкладень — Будбанк СРСР. З 1961 р. він став безпосередньо підпорядковуватись Раді Міністрів СРСР, а не Міністерству фінансів, як це було раніше, і з цього моменту правове положення Держбанку СРСР та Будбанку СРСР стало практично однаковим. Різницю між зазначеними банками можна було провести лише з урахуванням їх спеціалізації.

Початок нової банківської реформи було покладено спільною постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 17 липня 1987 р. № 821, коли на базі трьох державних банків — Держбанку СРСР, Зовнішторгбанку СРСР та Будбанку СРСР було створено шість банків:

— Держбанк СРСР;

— Промбудбанк СРСР;

— Зовнішекономбанк СРСР;

— Агропромбанк СРСР;

— Житлсоцбанк СРСР;

— Ощадний банк СРСР.

На той час всі державні банки були підпорядковані безпосередньо Раді Міністрів СРСР. Правове положення цих спецбанків не змінилося після проведення кредитної реформи: вони були одночасно органами державного управління та юридичними особами, які займалися господарською діяльністю.

Вищезгадана постанова містить формулювання, яке підкреслює той факт, що банки були органами управління, а республіканські банки користувалися правами міністерств союзних республік. В рамках адміністративно-контрольних повноважень банки здійснювали досить велику кількість перевірок, в тому числі контроль за використанням фонду оплати праці та фінансуванням державних капітальних вкладень. Як юридичні особи, що займаються господарською діяльністю, спецбанки здійснювали різноманітні банківські операції. Спершу вся клієнтура була імперативно (владна)^"

Тема З

Комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи

розподілена між цими банками, а потім, у відповідності з постановою Ради Міністрів СРСР від 31 березня 1989 р. № 280, було проголошено право клієнта на вибір банку для свого кредитно-розрахункового обслуговування.

З початком наступного етапу банківської реформи правове положення комерційних банків, включаючи державні спецбанки, поступово наближається до банків країн з розвинутою ринковою економікою.

На сьогодні комерційні банки України разом з іншими фінансово-кредитними установами займають другий рівень банківської системи України.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банки — це установи, функцією яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій, передбачених цим законом.

Комерційний банк з абсолютною впевненістю можна назвати комерційною установою, тому що його діяльність цілком і повністю підпадає під визначення поняття «підприємство», яке містить Закон України «Про підприємства в Україні» (ст. 1): «Підприємство — це самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має право юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу)».

Визначимо основні ознаки підприємства, які, зокрема, також притаманні банку:

1)наявність майна на праві власності, повного господар
ського відання, відображеного на самостійному балансі.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має статутний фонд, який відображається на самостійному балансі банку;

2)наявність прав юридичної особи.

Основою формування поняття підприємства є товарне виробництво з його системою товарно-грошових відносин, в яких підприємство може виступати тільки як суб'єкт права. Лише в своїй сукупності економічні та правові властивості характеризують дану господарську структуру як підприємство. В основі визнання підприємства суб'єктом цивільного

права лежить його відносне економічне відокремлення, яке закріплене в статусі юридичної особи. Таким чином, наявність прав юридичної особи слід розглядати як одну з основних ознак підприємства.

Стаття 23 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначає, що статут комерційного банку повинен містити запис про те, що банк є юридичною особою;

3) здійснення господарської (підприємницької, комерційної) діяльності, яка має за мету отримання прибутку.

За надання банківських послуг клієнт сплачує банку винагороду, за рахунок якої утворюється його прибуток. Таким чином, банк займається підприємницькою (комерційною) діяльністю, підтвердженням чого є ст. 1 Закону України «Про підприємництво».