Смекни!
smekni.com

Банківське право України (Качан) (стр. 27 из 54)


Правове регулювання банківських операцій

розглянемо такі питання як «несвоєчасне списання коштів» та «неправильне списання коштів».

Несвоєчасне списання коштів — це списання коштів з рахунку, яке зроблено пізніше наступного дня після отри­мання відповідного документа. Втрата розрахункового доку­мента в процесі здійснення безготівкових розрахунків також може розглядатись як окремий випадок несвоєчасного зара­хування грошей на рахунок.

Треба зазначити, що поняття «день» слід тлумачити не як календарний або робочий день, а як операційний день, тобто частину робочого дня банку, протягом якої у відповід­ності з внутрішнім розпорядком роботи банку здійснюються відповідні операції.

Поняття «неправильне зарахування» (списання) коштів на рахунок (з рахунку) в чинному законодавстві конкретно не розкривається.

Існує така думка, що під помилковими записами треба розуміти будь-яке неправильне списання коштів з вини бан­ку з рахунків або зарахування коштів на рахунки, в тому числі через неправильне застосування діючих правил.

На практиці маємо чимало випадків, коли помилки банку призводять до суттєвої шкоди інтересам клієнтів. Наприк­лад, склалася така ситуація, що неможливо знайти загублені розрахункові документи, а в результаті — неможливо зара­хувати відповідну суму на рахунок клієнта. Нерідко трап­ляються і прямі зловживання зі сторони працівників банку. Тому у випадку неправильного або несвоєчасного зарахуван­ня коштів на рахунок клієнта необхідно ставити питання про притягнення банку до цивільно-правової відповідальності.

119

Правове регулювання розрахункових відносин


121



Тема 6

Правове регулювання розрахункових відносин

§ 1. Поняття розрахункових відносин

Законодавством визначено, що обов'язок платника (покуп­ця, замовника або іншого споживача) розрахуватися зі своїм контрагентом за поставлену йому продукцію (виконану ро­боту, надані послуги) виникає в результаті укладання відпо­відного договору (поставки, купівлі-продажу, підряду тощо). Отримувач коштів (поставщик, виконавець, підрядник то­що), в свою чергу, також зобов'язаний виконувати свій обов'язок щодо цього договору, який є зустрічним по відно­шенню до обов'язку платника. Тому права й обов'язки сто­рін по здійсненню розрахунків за поставлену продукцію, ви­конані роботи, надані послуги повинні розглядатися в якості самостійних правовідносин, незалежно від договору, з якого вони виникли.

В Україні, як і в інших державах світу, багато уваги приділяється організації грошових розрахунків, створюють­ся особливі розрахунково-платіжні системи, у центрі яких знаходяться банки як спеціалізовані грошово-кредитні уста­нови.

В залежності від форми використання грошових коштів розрізняють дві сфери розрахунків:

1) сфера готівкових розрахунків, яка обслуговується за­
конними грошовими знаками держави;

2) сфера безготівкових розрахунків, яка обслуговується
платіжними засобами в депозитній формі та в формі комер­
ційних боргових зобов'язань (вексель, чек тощо). Серед заз-


начених виділяють міжбанківські розрахунки, які обслуго­вують відносини між банками, та міжгосподарські розрахун­ки між клієнтами банків.

Правові засади організації безготівкових розрахунків в Україні визначені в законах України «Про банки і банківську діяльність», «Про підприємництво», «Про підприємства в Ук­раїні» та ін. В найбільш повному виді організація безготівко­вих розрахунків визначена в Інструкції НБУ № 7 «Про без­готівкові розрахунки в господарському обороті України», за­твердженій постановою Правління НБУ від 2 серпня 1996 р. № 204. Вимоги цієї Інструкції розповсюджуються на підпри­ємства різних форм власності, фізичних осіб, всі банки, роз­рахункові палати та розрахунково-касові центри.

Організація безготівкових розрахунків базується на ряді принципів, зміст і склад яких можуть змінюватися залежно від економічної ситуації в країні.

При здійсненні безготівкових розрахунків в Україні вра­ховуються такі принципи:

1) підприємства всіх форм власності повинні зберігати
свої грошові кошти в банках на рахунках і використовувати
їх для міжгосподарських розрахунків в безготівковому по­
рядку шляхом перерахування з рахунку платника на раху­
нок отримувача;

2) момент здійснення платежу повинен бути максималь­
но наближений до відгрузки товарів або надання послуг;

3) платежі з рахунку підприємства здійснюються банком
за згодою власника рахунку і з дотриманням черговості,
встановленої керівником підприємства, установи. Без згоди
платника списання коштів з його рахунку допускається ли­
ше у випадках, встановлених чинним законодавством;

4) господарюючі суб'єкти мають право вибору форми
розрахунків та способу платежу з числа передбачених чин­
ним законодавством;

5) господарюючі суб'єкти мають право вибору банків для

відкриття своїх рахунків.

Взаємовідносини між банком і клієнтом щодо розрахун­ково-касового обслуговування здійснюється на підставі дого­вору. (Див. додаток 5).



123

§ 2. Форми безготівкових розрахунків,

які використовуються в господарському обороті України

Через те, що сфера застосування готівкового обігу є досить обмеженою і визначається спеціальними нормами, переваж­на більшість розрахунків між суб'єктами господарювання здійснюється у безготівковому порядку у встановлених зако нодавством формах.

З метою удосконалення організації банками розрахунко­во-касового обслуговування народного господарства Прав­ління НБУ постановою від ЗО червня 1995 р. № 166 затвер­дило «Порядок організації розрахунково-касового обслугову­вання комерційними банками клієнтів і взаємовідносин з цього питання між установами Національного банку України та комерційними банками».

Відповідно до цього нормативного акту комерційний банк укладає договір з клієнтом на розрахунково-касове обслуго­вування, яке включає комплекс взаємних платіжних зобов'я­зань банку і клієнта щодо користування коштами і банків­ськими послугами, а саме:

1)користування банком тимчасово вільними коштами
клієнтів;

2) касове обслуговування;

3) здійснення розрахункових операцій;

4) транспортне обслуговування перевезень готівки.

Безготівкові розрахунки між господарюючими суб'єкта­ми здійснюються згідно з вищезазначеною Інструкцією НБУ № 7 «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України» та іншими нормативними актами.

Відповідно до п. 6 цієї Інструкції, безготівкові розрахунки здійснюються за такими формами розрахункових документів:

— платіжними дорученнями;

— платіжними вимогами-дорученнями;

— чеками;

— акредитивами;

— векселями.

Як уже зазначалося, законодавство з питань безготівко­вих розрахунків грунтується на принципах вільного вибору суб'єктами форм розрахунків, закріплення їх сторонами у договорах і невтручанні установ банків у ці договірні відно- \


Правове регулювання розрахункових відносин

сини. Разом з тим розрахункові документи, які подаються клієнтами в банк на перерахування чи отримання коштів у паперовій формі, мають відповідати вимогам встановлених стандартів та вміщувати, залежно від їх форми, такі реквізити:

1) назву документа;

2) номер документа, число, місяць, рік його виписки;

3) назви платника та одержувача коштів (їх офіційне
скорочення), які відповідають зареєстрованим у статуті, їх
ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром підпри­
ємств і організацій України, для фізичних осіб — ідентифіка­
ційні номери, що проставляються на підставі відповідних до­
кументів податкових органів, номери рахунків в установах
банку;

4) назви банків платника та одержувача, їх місцезнахо­
дження та умовні номери за МФО (код банку);

5) суму платежу цифрами та літерами;

6) призначення платежу: назву товару (виконаних робіт,
наданих послуг), посилання на документ, на підставі якого
здійснюється операція (договір, рахунок, товаротранспорт­
ний документ тощо), із зазначенням його номера і дати, наз­
ву законодавчого акта, яким передбачене право безспірного
стягнення та безакцептного списання коштів (його дата, но­
мер і відповідний пункт). Замість назви товару може зазна­
чатись його кодове (умовне) значення;

7) на першому примірнику — відбиток печатки та підпи­
си відповідальних осіб платника або одержувача коштів;

8) підрозділи бюджетної класифікації та строк настання
платежу (у разі перерахування коштів до бюджету);

9) суму податку на додану вартість або напис «без подат­
ку на додану вартість».

У разі, коли хоча б один із вищезазначених реквізитів (якщо вони передбачені формою документа) не заповнений або заповнений неправильно, банк такий документ до вико­нання не приймає.

Розглянемо сутність і особливості вищезазначених форм безготівкових розрахунків.

Платіжне доручення — це документ (бланк банку, за­повнений відповідно до вимог НБУ), який є письмово оформ­леним дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на пе­рерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку на ра­хунок суб'єкта розрахункових відносин за поставлену про-