Банківське право України (Качан) (стр. 27 из 54)

Правове регулювання банківських операцій

розглянемо такі питання як «несвоєчасне списання коштів» _та «неправильне списання коштів».

Несвоєчасне списання коштів — це списання коштів з рахунку, яке зроблено пізніше наступного дня після отримання відповідного документа. Втрата розрахункового документа в процесі здійснення безготівкових розрахунків також може розглядатись як окремий випадок несвоєчасного зарахування грошей на рахунок.

Треба зазначити, що поняття «день» слід тлумачити не як календарний або робочий день, а як операційний день, тобто частину робочого дня банку, протягом якої у відповідності з внутрішнім розпорядком роботи банку здійснюються відповідні операції.

Поняття «неправильне зарахування» (списання) коштів на рахунок (з рахунку) в чинному законодавстві конкретно не розкривається.

Існує така думка, що під помилковими записами треба розуміти будь-яке неправильне списання коштів з вини банку з рахунків або зарахування коштів на рахунки, в тому числі через неправильне застосування діючих правил.

На практиці маємо чимало випадків, коли помилки банку призводять до суттєвої шкоди інтересам клієнтів. Наприклад, склалася така ситуація, що неможливо знайти загублені розрахункові документи, а в результаті — неможливо зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта. Нерідко трапляються і прямі зловживання зі сторони працівників банку. Тому у випадку неправильного або несвоєчасного зарахування коштів на рахунок клієнта необхідно ставити питання про притягнення банку до цивільно-правової відповідальності.

119

Правове регулювання розрахункових відносин

121

Тема 6

Правове регулювання розрахункових відносин

§ 1. Поняття розрахункових відносин

Законодавством визначено, що обов'язок платника (покупця, замовника або іншого споживача) розрахуватися зі своїм контрагентом за поставлену йому продукцію (виконану роботу, надані послуги) виникає в результаті укладання відповідного договору (поставки, купівлі-продажу, підряду тощо). Отримувач коштів (поставщик, виконавець, підрядник тощо), в свою чергу, також зобов'язаний виконувати свій обов'язок щодо цього договору, який є зустрічним по відношенню до обов'язку платника. Тому права й обов'язки сторін по здійсненню розрахунків за поставлену продукцію, виконані роботи, надані послуги повинні розглядатися в якості самостійних правовідносин, незалежно від договору, з якого вони виникли.

В Україні, як і в інших державах світу, багато уваги приділяється організації грошових розрахунків, створюються особливі розрахунково-платіжні системи, у центрі яких знаходяться банки як спеціалізовані грошово-кредитні установи.

В залежності від форми використання грошових коштів розрізняють дві сфери розрахунків:

1) сфера готівкових розрахунків, яка обслуговується за
конними грошовими знаками держави;

2) сфера безготівкових розрахунків, яка обслуговується
платіжними засобами в депозитній формі та в формі комер
ційних боргових зобов'язань (вексель, чек тощо). Серед заз-

начених виділяють міжбанківські розрахунки, які обслуговують відносини між банками, та міжгосподарські розрахунки між клієнтами банків.

Правові засади організації безготівкових розрахунків в Україні визначені в законах України «Про банки і банківську діяльність», «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні» та ін. В найбільш повному виді організація безготівкових розрахунків визначена в Інструкції НБУ № 7 «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», затвердженій постановою Правління НБУ від 2 серпня 1996 р. № 204. Вимоги цієї Інструкції розповсюджуються на підприємства різних форм власності, фізичних осіб, всі банки, розрахункові палати та розрахунково-касові центри.

Організація безготівкових розрахунків базується на ряді принципів, зміст і склад яких можуть змінюватися залежно від економічної ситуації в країні.

При здійсненні безготівкових розрахунків в Україні враховуються такі принципи:

1) підприємства всіх форм власності повинні зберігати
свої грошові кошти в банках на рахунках і використовувати
їх для міжгосподарських розрахунків в безготівковому по
рядку шляхом перерахування з рахунку платника на раху
нок отримувача;

2) момент здійснення платежу повинен бути максималь
но наближений до відгрузки товарів або надання послуг;

3) платежі з рахунку підприємства здійснюються банком
за згодою власника рахунку і з дотриманням черговості,
встановленої керівником підприємства, установи. Без згоди
платника списання коштів з його рахунку допускається ли
ше у випадках, встановлених чинним законодавством;

4) господарюючі суб'єкти мають право вибору форми
розрахунків та способу платежу з числа передбачених чин
ним законодавством;

5) господарюючі суб'єкти мають право вибору банків для

відкриття своїх рахунків.

Взаємовідносини між банком і клієнтом щодо розрахунково-касового обслуговування здійснюється на підставі договору. (Див. додаток 5).

123

§ 2. Форми безготівкових розрахунків,

які використовуються в господарському обороті України

Через те, що сфера застосування готівкового обігу є досить обмеженою і визначається спеціальними нормами, переважна більшість розрахунків між суб'єктами господарювання здійснюється у безготівковому порядку у встановлених зако нодавством формах.

З метою удосконалення організації банками розрахунково-касового обслуговування народного господарства Правління НБУ постановою від ЗО червня 1995 р. № 166 затвердило «Порядок організації розрахунково-касового обслуговування комерційними банками клієнтів і взаємовідносин з цього питання між установами Національного банку України та комерційними банками».

Відповідно до цього нормативного акту комерційний банк укладає договір з клієнтом на розрахунково-касове обслуговування, яке включає комплекс взаємних платіжних зобов'язань банку і клієнта щодо користування коштами і банківськими послугами, а саме:

1)користування банком тимчасово вільними коштами
клієнтів;

2) касове обслуговування;

3) здійснення розрахункових операцій;

4) транспортне обслуговування перевезень готівки.

Безготівкові розрахунки між господарюючими суб'єктами здійснюються згідно з вищезазначеною Інструкцією НБУ № 7 «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України» та іншими нормативними актами.

Відповідно до п. 6 цієї Інструкції, безготівкові розрахунки здійснюються за такими формами розрахункових документів:

— платіжними дорученнями;

— платіжними вимогами-дорученнями;

— чеками;

— акредитивами;

— векселями.

Як уже зазначалося, законодавство з питань безготівкових розрахунків грунтується на принципах вільного вибору суб'єктами форм розрахунків, закріплення їх сторонами у договорах і невтручанні установ банків у ці договірні відно- \

Правове регулювання розрахункових відносин

сини. Разом з тим розрахункові документи, які подаються клієнтами в банк на перерахування чи отримання коштів у паперовій формі, мають відповідати вимогам встановлених стандартів та вміщувати, залежно від їх форми, такі реквізити:

1) назву документа;

2) номер документа, число, місяць, рік його виписки;

3) назви платника та одержувача коштів (їх офіційне
скорочення), які відповідають зареєстрованим у статуті, їх
ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром підпри
ємств і організацій України, для фізичних осіб — ідентифіка
ційні номери, що проставляються на підставі відповідних до
кументів податкових органів, номери рахунків в установах
банку;

4) назви банків платника та одержувача, їх місцезнахо
дження та умовні номери за МФО (код банку);

5) суму платежу цифрами та літерами;

6) призначення платежу: назву товару (виконаних робіт,
наданих послуг), посилання на документ, на підставі якого
здійснюється операція (договір, рахунок, товаротранспорт
ний документ тощо), із зазначенням його номера і дати, наз
ву законодавчого акта, яким передбачене право безспірного
стягнення та безакцептного списання коштів (його дата, но
мер і відповідний пункт). Замість назви товару може зазна
чатись його кодове (умовне) значення;

7) на першому примірнику — відбиток печатки та підпи
си відповідальних осіб платника або одержувача коштів;

8) підрозділи бюджетної класифікації та строк настання
платежу (у разі перерахування коштів до бюджету);

9) суму податку на додану вартість або напис «без подат
ку на додану вартість».

У разі, коли хоча б один із вищезазначених реквізитів (якщо вони передбачені формою документа) не заповнений або заповнений неправильно, банк такий документ до виконання не приймає.

Розглянемо сутність і особливості вищезазначених форм безготівкових розрахунків.

Платіжне доручення — це документ (бланк банку, заповнений відповідно до вимог НБУ), який є письмово оформленим дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку на рахунок суб'єкта розрахункових відносин за поставлену про-