124
Те
іа 6
Правове регулювання розрахункових відносин
125
Комерційні банки зобов'язані приймати доручення на перерахування коштів у доходи бюджетів і на відрахування платежів податкового характеру та до державних цільових фондів, включаючи відрахування на утримання доріг, незважаючи на те, чи є кошти на рахунку платника. У разі відсутності коштів платіжне доручення враховують на окремому позабалансовому рахунку. За іншими платежами платіжні доручення приймаються банками до виконання тільки в сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку або за рахунок кредиту.
За допомогою платіжного доручення, акцептованого банком, без обмеження сум можна переказувати кошти через підприємства зв'язку:
1) на ім'я окремих громадян, пенсії, аліменти, заробітну
плату, витрати на відрядження, авторські гонорари;
2) підприємствами на виплату заробітної плати, за орга
нізований набір робітників для заготівлі сільськогосподар
ської продукції у населених пунктах, де немає банків;
3) для зарахування на рахунок у банках виторгу, по
датків.
Платіжними дорученнями, акцептованими банками, можна здійснювати розрахунки між філіями одного банку або між різними комерційними банками при встановленні кореспондентських відносин, якщо ця форма розрахунку між ними передбачена. Платіжні доручення також застосовують при планових платежах.
Платіжна вимога-доручення — це комбінований розра^ хунковий документ, який складається з двох частин:
— верхня — вимога постачальника (одержувача кош
тів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити
вартість поставленої йому за договором продукції (ви
конаних робіт, наданих послуг);
— нижня — доручення платника своєму банку перера
хувати з його рахунку суму, яка стоїть у графі «сума
до сплати» цифрами чи буквами.
Ця правова форма розрахунків є найнадійнішою як для суб'єктів господарювання, так і для банку. Річ у тому, що виписана вимога на оплату одразу подається не в банк, а без-
посередньо платнику-покупцеві. З метою гарантування прискореної доставки вимог-доручень платникам рекомендується передавати їх у комплекті розрахункових та відвантажу-вальних документів за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, передбачені договором.
Постачальник має право укласти договір з комерційним банком на надання йому послуг, і тоді банк сам передає покупцеві вимоги-доручення.
Одержавши платіжну вимогу-доручення, платник, якщо він згоден сплатити суму, виставлену постачальником, заповнює нижню частину цього документа і здає його в обслуговуючий банк.
Платіжну вимогу-доручення банк приймає до оплати в сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку платника або за рахунок наданого йому кредиту.
Порядок сплати, строки проходження документів між покупцем і платником визначаються сторонами господарських відносин у своїх договорах. Банк не втручається в цей процес. Якщо платнику необхідно зробити платіж терміново, він на документі робить помітку — «телеграфом». Оскільки в цьому випадку витрати сплачуються клієнтом, банк без заперечень виконує його доручення.
У разі відмови від оплати платник свою незгоду про оплату повідомляє безпосередньо постачальнику у порядку та в строки, передбачені в їх договорі. Договором може передбачатися також і відповідальність платника за безпідставну відмову від оплати або несвоєчасне подання платіжних документів у банк.
Правилами, визначеними у вищеназваній Інструкції НБУ, дозволено застосовувати вимоги-доручення для здійснення попередньої оплати.
Чек — це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емі-тенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в ньому суму коштів.
Чеки застосовуються для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані Послуги.
Т, |
126
ема 6
правове регулювання розрахункових відносин
127
Чекодержатель — це підприємство, яке є отримувачем коштів за чеком.
Банк-емітент — це банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі.
Чек повинен мати такі реквізити:
1) назву «розрахунковий чек»;
2) назву власника чекової книжки та номер його рахунку
(для фізичних осіб — прізвище, ім'я, по батькові чекодавця,
дані його паспорта або документа, що його замінює);
3) назву банку-емітента і його номер МФО;
4) ідентифікаційні коди чекодавця та чекодержателя за
Єдиним державним реєстром підприємств та організацій Ук
раїни, для фізичних осіб — ідентифікаційні номери у разі їх
присвоєння державною податковою інспекцією;
5) назву чекодержателя;
6) доручення чекодавця банку-емітенту сплатити кон
кретну суму, що зазначена цифрами та літерами;
7) призначення платежу;
8) число, місяць та рік складання чека, місце складання
чека;
9) підписи чекодавця та відбиток печатки (юридичної
особи).
У світовій практиці існують певні правила щодо заповнення тексту чека. Так, чек заповнюється від руки або з використанням технічних засобів. Не допускається жодна поправка та виправлення в чеках, а також використання факсиміле замість підпису. Чек не визнається платіжним документом, якщо не буде відповідати хоча б одній з перерахованих вимог, а також у випадку, якщо на ньому буде відсутній будь-який з вищеперерахованих реквізитів.
Банківські правила вимагають виписувати чеки на спеціальних бланках. Чекові книжки (розрахункові чеки) вигаЯ товляються на спеціальному папері на Банкнотній фабриці НБУ. Самостійно виготовляти чекові книжки комерційні банки можуть тільки з дозволу Національного банку України. Розрахункові чеки, які використовуються фізичними особами при здійсненні разових операцій, виготовляються окре-, мими бланками та обліковуються окремо від чекових книжок. Банк без видачі чекової книжки може видати на ім'я
чекодавця — фізичної особи один або декілька розрахункових чеків на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця, або на суму, що внесена готівкою. Розрахунковий чек, виданий для разового розрахунку фізичній особі, діє три місяці. За бажанням фізичної особи розрахунковий чек може бути виписаний на ім'я іншої особи, яка стає власником чека. Не можна видавати розрахунковий чек на пред'явника. Невикористаний чек його власник може повернути до банку, що його видав, для зарахування суми на свій рахунок або обміняти чек на готівку.
Строк дії чекової книжки — один рік. Чек приймається чекодержателем в оплату безпосередньо від чекодавця, на ім'я якого виписаний документ, що підтверджує отримання ним товарів, виконаних робіт або наданих послуг.
Забороняється передавання чекової книжки (розрахункового чека) її власником будь-якій іншій особі, а також підписання незаповнених бланків чеків і проставлення на них відбитка печатки юридичними особами. Банк може відмовити в прийомі чека і не несе відповідальності за цю відмову, якщо у нього виникає сумнів щодо самого документу або надписів, що містяться в ньому.
Слід зазначити, що воля чекодавця є односторонньою, але вона породжує правовідносини між трьома суб'єктами: між чекодателем і чекодержателем, а також між чекодате-лем і банком, що його обслуговує, але безпосередніх відносин між банком і чекодержателем не виникає.
Претензії на неоплату чека до банку може пред'являти тільки чекодатель. Банк несе відповідальність за неоплату або неналежну оплату чека перед чекодержателем, якщо це сталося з вини банку.
Всі особи, які наділені цивільною правоздатністю (юридичні і фізичні особи) володіють активною чековою правоздатністю, тобто мають право видавати чеки. Пасивна чекова правоздатність обмежена, бо платником за чеком може бути тільки банк, де відкритий рахунок чекодателя.
Чекова форма розрахунків є швидкою і бажаною, оскільки оплата за чеками гарантована, звичайно, за умови, що вони є достовірними і забезпечені відповідними коштами на Рахунку.
Т, |
128
ема
Правове регулювання розрахункових відносин
129
— шляхом депонування чекодавцем коштів на окремому
рахунку у банку чекодавця;
— наявністю коштів на відповідному рахунку чекодавця
але не вище суми, гарантованої банком за погоджен
ням з чекодавцем при наданні чекової книжки.
Чек має бути пред'явлений чекодержателем в установу банку протягом десяти днів з моменту його заповнення, не враховуючи дня його виписки. Якщо після закінчення строку день пред'явлення чека в банк припадає на неробочий день, останнім строком вважається наступний робочий день, після закінчення якого банк не приймає чек для оплати.