Банківське право України (Качан) (стр. 33 из 54)
— з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво)
страхової організації;
— незабезпечені (бланкові);
3)за методами надання:
— у разовому порядку;
— відповідно до відкритої кредитної лінії;
— гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання,
за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання);
4)за строками погашення:
— водночас;
— у розстрочку;
— достроково (за вимогою кредитора або за заявою по
зичальника);
— з регресією платежів;
— після закінчення обумовленого періоду (місяця, квар
талу).
Законодавство дає чітке визначення поняття двох основних суб'єктів кредитних правовідносин, про які вже йшла мова раніше.
Кредитор — це суб'єкт кредитних відносин, який надає кредити іншому суб'єкту господарської діяльності у тимчасове користування.
Позичальник — це суб'єкт кредитних відносин, який отримав у тимчасове користування грошові кошти на умовах повернення, платності, строковості.
Банківський кредит надається шляхом здійснення кредитної операції.
Кредитна операція — це договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника.
Чинним законодавством також визначено і ряд інших понять, які використовуються у сфері кредитних відносин.
Кредитоспроможність — це здатність позичальника у повному обсязі та у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями.
Кредитний ризик — ймовірність несплати позичальни- 1 ком основного боргу та відсотків, які належить сплатити за |
користуваннякредитомутерміни, визначеніукредитному
договорі.
Кредитна лінія — згода банку-кредитора надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний відрізок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів.
Слід зазначити, що існує ряд правових проблем, пов'язаних із банківським кредитуванням, зокрема проблема достатності та адекватності правових норм. Можна стверджувати, що правове регулювання банківського кредитування повинно йти по шляху прийняття спеціальних законів, наприклад, про банківський споживчий кредит, про міжбанківське кредитування, про кредитування будівництва та інших підприємницьких потреб тощо. Подібні закони прийняті і діють у більшості країн світу, де банківське кредитування розглядається як професійна діяльність, що є базою підприємництва. Таке законодавство, за умови його належної та економічно обгрунтованої розробки, має розмежувати договір позики, призначений для обслуговування позичкових правовідносин між громадянами та юридичними особами, і кредитний договір, призначений для здійснення професійної діяльності на фінансовому ринку.
Позитивним блоком у даному законодавстві могли б стати такі норми, які встановлювали б правові гарантії як для банків, так і для клієнтів, а також для інших осіб, зацікавлених у належному та ефективному банківському кредитуванні. Очевидно, що розробка таких правових конструкцій потребує значних зусиль юристів та банкірів. Тому цю роботу мають спільно здійснити Національний банк України та Асоціація комерційних банків.
§ 2. Правова природа кредитного договору та принципи банківського кредитування
На сьогодні кредитні відносини оформлюються банком і Клієнтом шляхом підписання єдиного документа, який, проте, об'єднує одразу два договори: попередній договір про Укладення кредитного договору у майбутньому та власне Кредитний договір. Договір позики (кредитний договір) є ре-
10*
 | | | |
 |
| альним, тобто для його укладання необхідно не тільки от мати згоду про надання кпричт,, о™ й о,,,-.-,___ _ ОтРи |
шл псиилідпи не ТІЛЬКИ ОТПи
мати згоду про надання кредиту, але й здійснити передачу грошей. Наприклад, по договору про надання кредитної лінії банк зобов'язується надати кредит в межах визначеної суми Однак сам кредитний договір може вважатися укладеним лише з моменту надання цієї суми.
Деякі автори, які досліджували правову природу кредитного договору вже з урахуванням діючого законодавства та сучасної банківської практики, вважають, що кредитний договір може бути як реальним (це витікає з його правової природи як різновиду договору позики), так і консенсуаль-ним, якщо зі змісту договору виходить, що банк або інша фінансово-кредитна установа, яка займається підприємницькою діяльністю, зобов'язана надати кредит у строки, в розмірі та на умовах, узгоджених сторонами. В останньому випадку особа, яка зобов'язалась надати кредит, може бути примушена до виконання договору.
Однак ми визначаємо, що кредитні договори можуть бути тільки реальними і вважаються укладеними з моменту видачі кредиту. Ця дія банку водночас є угодою, яка направлена на виконання попереднього договору. Умови таких кредитних договорів узгоджуються сторонами у попередніх договорах щодо надання кредиту.
Банківське кредитування здійснюється на умовах, передбачених кредитним договором, і на підставі певних принципів, основними з яких є:
1) принцип забезпеченості;
2) принцип повернення, строковості та платності;
3) принцип цільової направленості.
Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника.
Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути повернений позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.
Принцип цільової направленості передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.
| 149 |
Правове регулювання кредитних операцій банків
Законодавство визначає також основні принципи проведення кредитної політики, суть яких зводиться до того, що при проведенні кредитної політики комерційні банки повинні виходити із необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та суб'єктів господарської діяльності із врахуванням загальнодержавних інтересів. Комерційні банки самостійно визначають порядок залучення та використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок та комісійних винагород, а також відповідають за своїми зобов'язаннями перед клієнтами всім належним їм майном та коштами.Слід зазначити, що рішення щодо надання кредитів позичальнику, незалежно від розміру кредиту, приймається колегіально (правлінням банку, кредитним комітетом, комісією тощо) більшістю голосів і оформляється протоколом.
При наданні позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10 відсотків власного капіталу (т. зв. «великого» кредиту), комерційний банк повинен повідомити про кожний такий випадок Національний банк України. Жоден із виданих великих кредитів не може перевищувати 25 відсотків власних коштів банку. Загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку.
З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банків кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів діяльності комерційних банків, про Що вже йшла мова вище, та вимог щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів, процедура створення яких регламентується Положенням НБУ «Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків», затвердженим постановою Правління НБУ від 16 грудня 1998 р. № 520.
8 3. Сторони, зміст і форми кредитного договору
Сторонами кредитного договору є позикодавець та позичальник, однак вживають також такі терміни: банк і клієнт та Кредитор і позичальник.
150
Те
гї „нове регулювання кредитних операцій банків
151
Кредитні договори повинні укладатися тільки на підстав вільного волевиявлення сторін. Кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів, що укда. даються між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, які визначають взаємні зобов'язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін.