Банківське право України (Качан) (стр. 49 из 54)
3) отримувати у встановленому порядку від Національно
го банку України і його установ, комерційних банків та ін
ших кредитних установ необхідні відомості, копії докумен
тів, довідки про банківські операції та про залишки коштів
на рахунках об'єктів, що перевіряються.
Такі широкі права зазначена служба здобуває при отриманні даних про порушення законодавства незалежно від того, порушено кримінальну справу чи ні. Але треба мати на увазі, що за будь-яких умов надані права реалізуються у встановленому законодавством порядку або коли законом встановлено спеціальний порядок одержання інформації.
Строк вивчення запиту відповідних суб'єктів держави щодо можливості його виконання передбачається ст. 33 Закону України «Про інформацію». Цей строк не повинен перевищувати десяти календарних днів, протягом яких банк письмово доводить до зацікавленої особи, що її запит буде виконано або що це зробити неможливо з тих чи інших причин. Виконання запиту здійснюється протягом місяця, якщо інше не передбачено законом. Як зазначалось вище, відповідно до деяких законів встановлюється особливий термін надання інформації, який і є основою для виконання запиту (зокрема Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»).
Повноваження деяких інших суб'єктів держави регулюються відповідними законами України, зокрема такими:
1) «Про державну контрольно-ревізійну службу в Украї
ні». Органам цієї служби надається право одержувати від
Національного банку України та його установ, комерційних
банків та інших кредитних установ необхідні відомості, копії
документів, довідки про банківські операції та залишки кош
тів на рахунках об'єктів, що ревізуються або перевіряються;
2) «Про адвокатуру». Адвокату надано право збирати ві
домості про факти, які можуть бути використані як докази в
цивільних, господарських, кримінальних справах і справах
про адміністративні правопорушення, зокрема:
— запитувати і отримувати документи або їх копії від
підприємств, установ, організацій;
— ознайомлюватися в установах і організаціях з необ
хідними для виконання доручення документами і
матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охоро
няється законом;
3) «Про нотаріат». Нотаріус має право витребувати від
установ відомості і документи, необхідні для здійснення но
таріальних дій;
4) «Про зайнятість населення». У ст. ІЗ2 цього закону за
значено, що Державна служба зайнятості має право одержу
вати від підприємств, установ, організацій (незалежно від
форм власності) статистичні дані про наявність вакантних
місць, характер і умови роботи на них, прийнятих і звільне
них працівників та інформацію про зміни, що передбачають
ся в організації виробництва і праці, інші заходи, які можуть
призвести до звільнення працівників.
Таким чином, при виконанні вимог усіх законодавчих і підзаконних актів щодо надання інформації банку, його таємниці стають досить прозорими. В той же час, спираючись на законодавчу базу, банк може вимагати від посадових осіб вищезазначених суб'єктів держави забезпечувати захист банківської і комерційної таємниці, яка стала їм відома у зв'язку зі службовою діяльністю, від розголошення, а у випадку її втрати через таких суб'єктів порушувати клопотання про покарання винних та відшкодування збитків у встановленому законом порядку.
§ 4. Банківська таємниця в зарубіжних країнах
Слід зазначити, що практично у всіх країнах відомості щодо рахунків та операцій по ним становлять банківську таємницю. Це означає, що такі відомості можна отримати, як правило, лише у випадку порушення кримінальної справи стосовно тієї чи іншої особи. Розгляд цивільної справи в багатьох країнах не передбачає обов'язку банку повідомляти суду будь-які відомості, за виключенням тих випадків, коли банк сам є стороною по справі. Така практика існує, наприклад, у Франції, Німеччині. Однак це обмеження не розпов-
214
Тема
Тема 10
215
сюджується на рішення судів по цивільним та господарським справам. Якщо у відповідності з рішенням суду проводяться процедури санації або оздоровлення, або якщо застосовується інша форма оголошення боржника неплатоспроможним, то банки зобов'язані видати відповідні відомості. Це правило діє у Франції для проведення процедури оздоровлення у відповідності з Законом від 25 січня 1985 р. (ст. 19), а також у випадку накладення арешту на майно боржника у відповідності з Законом від 9 липня 1991 р. (ст. 47). Розголошення банківської таємниці переслідується у кримінальному порядку в багатьох іноземних державах. Загроза застосування кримінальної відповідальності забезпечує повагу до вимог закону про збереження банківської таємниці значно ефективніше, ніж проста цивільно-правова відповідальність.У відповідності до ст. 378 Кримінального кодексу Франції лікарі, хірурги, інші медичні працівники, у тому числі фармацевти, акушерки, а також інші особи, що володіють різноманітною конфіденційною інформацією, яка їм була довірена в силу виконання ними постійно або тимчасово своїх професійних або функціональних обов'язків, і які розголосили ці відомості при відсутності ситуації, коли закон або обставини зобов'язували їх до цього, караються позбавленням волі на строк від одного до шести місяців і штрафом від 500 до 15000 франків. До інших осіб, які є спеціальними суб'єктами злочину, передбаченого ст. 378 Кримінального кодексу Франції, поряд зі співробітниками установ соціального забезпечення, присяжними засідателями, представниками влади та їх помічниками (головним чином, поліцейськими), співробітниками податкової адміністрації, поштовими службовцями, нотаріусами, адвокатами, священиками, судова практика відносить також банкірів.
В Німеччині обов'язок банку повідомити відповідні відомості співвідноситься з процесом примусового виконання рішень та процесом про неплатоспроможність і супроводжується обов'язком зробити заяву про третіх осіб (боржників). Серед інших органів, які можуть в Німеччині вимагати у банку передачі відомостей щодо рахунків, слід назвати ще податкові служби. Щодо поліції, то банки не передають їй ніяких відомостей. Більше того, у випадку незаконного запиту поліцією будь-яких довідок можна вимагати відшкодування заподіяної збитками шкоди.
Дещо інакше ця проблема вирішується у країнах преце-дентного права. Наприклад, в Англії право суду вимагати від банку надання копій рахунку клієнта грунтується на справі Тоигпіег проти №т.іопа1 ргоуісіаі Ьапк (1924 р.). При цьому суд може не тільки сам вимагати ці відомості, але й зобов'язати банк дати цю інформацію іншим представникам держави, наприклад податковим інспекторам.
В США ці відносини регулюються Законом про банківську таємницю 1970 р. та Законом про право на фінансову таємницю 1978 р., а також рядом пізніших законів стосовно наркотиків, відмивання грошей тощо. Ці закони, як правило, включені в так званий Кодекс законів США Шпііесі Зіаіе Сосіе АппоШесі), який є не кодексом в повному розумінні, а систематизованим збірником. Ці норми зобов'язують банки належним чином вести облік документів по рахункам клієнтів та повідомляти про угоди на суму, яка перевищує 10 тисяч доларів. Але судова практика досить суттєво коригує це правило, співвідносячи всі запити з правом на захист інформації, у відповідності з яким клієнту повинно бути повідомлено про будь-який запит, який надійшов на його адресу, і він має право звернутися в суд з вимогою відмінити запит, якщо вважає його незаконним. Для забезпечення інтересів клієнта передбачається і відповідальність за незаконний запит, хоча американські юристи пишуть, що на сьогодні вона зведена до мінімуму.
В США, Японії, інших країнах захист комерційної та банківської таємниці забезпечується системою промислової таємниці. При цьому основна роль у забезпеченні її збереження належить самим фірмам, банкам, а не державним органам. В Японії немає ні законів, ні будь-яких нормативних актів, що передбачають відповідальність за розголошення комерційної таємниці. Там ця проблема вирішується департаментом кадрів, який є в кожній японській фірмі та банку. Він здійснює контроль за точним виконанням режиму таємності, який базується на Кодексі поведінки службовців. Згідно з положеннями Кодексу, службовцям фірми, банку забороняється:
— передавати стороннім особам відомості, що містять комерційну таємницю;
216
Тема
—
укладати угоди, які можуть підірвати довіру до компанії, банку з боку клієнтів;
— влаштовуватись без дозволу керівництва на роботу за
сумісництвом;
— навмисно наносити економічні збитки;
— давати і отримувати хабарі.
Є група країн, де охорона банківської інформації розглядається як одна з наиважливих задач банківського правового регулювання і отримати будь-які відомості практично неможливо. Це перш за все Швейцарія, князівство Ліхтенштейн, Австрія, Люксембург. У цих країнах правовими актами передбачається видача банківської інформації тільки у випадках скоєння злочину, а необгрунтована передача такої інформації тягне за собою суворе кримінальне покарання банківських службовців — до двадцяти років позбавлення волі.