- порівняння, котрий застосовано для зрівняння категорій законності і справедливості, що мають спільні і відмінні риси, а також аспекти взаємодії;
- прогностичний, що надав змогу визначити та обґрунтувати шляхи і тенденції підвищення ролі законності в сучасній державі.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у спробі дисертанта вперше у вітчизняній науці в межах цілісного наукового дослідження із загальнотеоретичних позицій проаналізувати феномен законності, з однієї сторони, як самостійної категорії, а з іншої сторони, у співвідношенні із інститутом справедливості. На підставі аналізу ідей законності та справедливості, що сформувалися в літературі, запропонований комплексний підхід до розуміння загальних закономірностей взаємодії законності та справедливості, а також моральних гарантій законності в сучасному суспільстві.
Наукова новизна дисертації полягає у наступних висновках, положеннях та рекомендаціях, які відображають внесок дисертанта у розробку наукової проблеми.
1. Доведено, що у поглядах вчених античності і середньовіччя законність ототожнювалась із справедливістю як виявом досконалості закону в процесі регулювання суспільних відносин. Концепції ХХ століття ґрунтуються на розмежуванні справедливості як моральної категорії, що не пов’язується з правом, та соціально-політичної категорії, яка отримує правове закріплення і гарантування.
2. Встановлено, що зміст понять справедливості і законності, а також аспекти їх співвідношення, мають історично-змінний характер розуміння, відображаючи особливості певних історичних епох, рівень розвитку суспільства і науки, та визначається концепціями вчень про природне, позитивне і божественне право, про рівність як багатоаспектну категорію та відповідальність як засіб забезпечення моральності права і діяльності суб’єктів.
3. Обґрунтовано авторське визначення законності як обумовленого закономірностями суспільного розвитку комплексного соціально-правового явища, яке складається із трьох взаємопов’язаних складових – принципу, методу і режиму існування держави, і полягає в розумінні й суворому та неухильному виконанні всіма суб’єктами правовідносин вимог законодавчих актів, котрі повинні відповідати принципу справедливості права як в процесі правореалізації, так і в процесі правотворчості.
4. Визначено аспекти сутності законності та запропонована їх класифікація на ідеологічний аспект, що полягає у властивій суспільству системі ідей, поглядів, принципів і понять з приводу сутності та соціальної ролі законності; психологічний аспект, змістом якого є можливість усвідомлення суб’єктами необхідності суворого і неухильного дотримання вимог закону; політичний аспект, що визначає специфіку втілення законності у політиці держави та у правовому режимі суспільства; юридичний аспект, що передбачає формалізоване закріплення у нормативно-правових актах доцільності і справедливості права.
5. Встановлено чотирьохаспектний рівень взаємодії моральності, справедливості і законності в юридичній діяльності, а саме: теоретичний, що пов’язаний із подальшим розвитком наукового розуміння моральної природи законності як вияву її справедливості; практичний, який полягає у дослідженні ролі справедливості і моралі в процесі правотворчості та правореалізації; ідеологічний, що відображається у реалізації функцій справедливості і моральності у праві як важливої складової ідеологічної надбудови суспільства; поведінковий (естетичний), який забезпечує активний вплив моралі та справедливості на формування спонукань у суб’єктів до вчинення правомірних діянь.
6. З’ясовано, що моральність, справедливість і законність є взаємозалежними і взаємодіючими категоріями, взаємовплив яких забезпечує формування єдиного морально-правового механізму регулювання поведінки людей у суспільстві.
7. Обґрунтовано, що зв’язок законності і справедливості в процесі впровадження права має взаємний характер та визначається багатоаспектністю справедливості як явища, що має як загально соціальний характер та поширюється на всі сфери взаємодії людей, так і юридичний, що формується на основі оцінки відповідності реалізації правової норми її вимогам та змісту.
8. Обґрунтовано висновок про те, що сутнісні властивості законності можуть бути згруповані на: принципи законності; вимоги законності; способи зміцнення законності; ознаки, що характеризують зв'язок законності з іншими соціальними інститутами, кожен з яких має самостійне значення.
9. Доведено, що основними засобами підвищення рівня справедливості в сфері правореалізації є: заміна оціночних категорій законодавства на оціночно-чисельні; підвищення професійних знань юристів та рівня їх правової культури; неупередженість суб’єкта правозастосування; обґрунтованість та об’єктивність правових рішень; рівність всіх суб’єктів права перед законом; співрозмірність правопорушення і покарання; відповідність мети права і засобів її досягнення.
Практичне значення одержаних результатів. Положення та висновки, що містяться в роботі, можуть сприяти більш глибокому розумінню моральних витоків права, з’ясуванню ролі справедливості в процесі забезпечення законності та шляхів підвищення ролі моральних гарантій законності в межах громадянського суспільства та правової держави. Наукове дослідження вказаної проблематики може сприяти подальшій універсалізації та концептуалізації проблем законності, а також визначення її теоретичної та практичної значимості.
Положення та висновки дисертації можуть бути використані:
- в процесі вдосконалення законодавства України;
- в подальших наукових дослідженнях;
- для підвищення ефективності правотворчої та правозастосовчої діяльності;
- при підготовці монографічних робіт, підручників та навчальних посібників;
- в процесі викладання нормативного та спеціального курсів для студентів юридичних вищих навчальних закладів.
Особистий внесок здобувача. Наукове дослідження проблематики співвідношення законності і справедливості проведене дисертантом самостійно. Теоретичні положення та висновки, зроблені автором, базуються на проведеному аналізі вітчизняних та іноземних наукових джерел, нормативно-правової бази України, дослідженнях практики правотворчості та правозастосування.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана і обговорена у відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.
Основні положення дисертації доповідались і обговорювались на наступних науково-теоретичних і науково-практичних конференціях:
- Міжнародній науковій конференції “Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем” (м. Київ, 17 – 20 жовтня 2000 р.);
- Міжвузівській науковій конференції “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (м. Косів Івано-Франківської області, 30 січня – 2 лютого 2001 р.);
- Всеукраїнській науковій конференції “Юридичні читання молодих вчених” (м. Київ, 23 – 24 квітня 2004 р.);
- Міжнародній науковій конференції “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (м. Косів Івано-Франківської області, 24 – 29 січня 2005 р.);
- Всеукраїнській науковій конференції “Другі юридичні читання” (м. Київ, 18 травня 2005 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення дисертаційного дослідження викладено у 12 публікаціях здобувача, серед яких розділ у колективній монографії, два підрозділи у навчальному посібнику, 5 статей у фахових виданнях та 4 тези доповідей.
Структура дисертації визначається завданнями та авторським підходом до їх вирішення. Робота складається із вступу, трьох розділів, які мають сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел.
Загальний обсяг дисертації становить203сторінки, з них 14 сторінок список використаних джерел із 191 найменування.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі автором доводиться актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методологічні підходи, наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, надаються відомості про особистий внесок дисертанта, апробацію результатів дисертації, її структуру та обсяг.
У Розділі 1 “Законність та справедливість: історико-правовий аспект становлення та розвитку ідей співвідношення”, який складається з трьох підрозділів, в яких відповідно до принципу логічної послідовності аналізуються ідеї співвідношення законності і справедливості у працях вчених античності, середньовіччя, відродження, просвітництва та нового часу. Дисертантом обґрунтовується еволюційний характер вказаних ідей та доводиться можливість структуризації етапів їх становлення і розвитку. Дослідження творчості античних мислителів надало можливість автору зробити висновок про те, що справедливість споконвіку була мірою людських вчинків. Первісні погляди на проблематику змісту та походження правди, справедливості та правосуддя були сформовані відповідно до загальноприйнятих уявлень, які панували у відповідному соціумі, про добро і зло, взаємодію між людьми, порядність та добросусідство. Враховуючи зазначене, в античний період будь-які вчинки та події сприймалися соціумом як такі, що відповідають або не відповідають загальноприйнятим звичаям, традиціям та поглядам на критерії добра і зла, правди та справедливості.
В подальшому визначення співвідношення законності і справедливості зумовлювалось наступними положеннями античних мислителів: законність та справедливість є співпадаючими поняттями (Сократ); законність та справедливість є всезагальними, оскільки поширюються на всіх членів суспільства (Платон); законність та справедливість об’єктивно обумовлюються природними законами (Аристотель); справедливим є закон, що йде на користь взаємному спілкуванню людей (Епікур); законність визначає необхідність постійної зміни законодавства у відповідності до потреб суспільства та справедливості (Цицерон); справедливість закону характеризується відповідністю останнього волі Всевишнього (Ф. Аквінський).