Оцінка вартості прав на обєкти права інтелектуальної власності (стр. 2 из 7)

Перевагою ринкового підходу є те, що він дозволяє визначити так звану справедливу ціну, що щонайкраще відповідає ситуації на ринку.

Необхідною умовою для застосування ринкового підходу є ефективний ринок і доступ до представницької бази даних продажів аналогічних ОПІВ. На жаль, в Україні ще не сформувався повноцінний ринок ОПІВ, тому використання цього підходу для оцінки прав на ОПІВ на цей час є проблематичним.

В основу дохідного підходу покладено принцип очікування, який свідчить про те, що вартість ОПІВ визначається величиною майбутньої вигоди його власника. Формалізується цей підхід шляхом перерахування майбутніх грошових потоків, що генеруються за допомогою ОПІВ, у дійсну вартість.

Як правило, потенційні покупці розглядають ОПІВ, що приносить дохід, з погляду інвестиційної привабливості, тобто як об'єкт вкладення капіталу з метою одержання в майбутньому відповідного прибутку. Однією з основних особливостей ОПІВ, що приносить прибуток, є та, що він дуже рідко належить одному власникові на правах повної власності. Саме тому під час оцінки ОПІВ зазвичай розглядаються конкретні набори прав власності, що визначають предмет оцінки.

Оскільки в основі дохідного підходу лежить принцип очікування майбутньої вигоди, то істотним моментом є чітке визначення та класифікація цих вигід для однакового їх тлумачення. Вважається, що вигода від володіння ОПІВ передбачає право одержувати всі регулярні доходи під час володіння, а також дохід від продажу ОПІВ після закінчення володіння, якщо це передбачено ліцензійною угодою.

В основу дохідного підходу до оцінки об'єктів інтелектуальної Власності покладено математичний апарат, що досить повно викладений у класичній монографії з оцінки нерухомості Дж. Фрідмана та Н. Ордуея.

Стосовно оцінки вартості об'єктів права інтелектуальної власності зміст дохідного підходу полягає в тому, що вартість будь-якого об'єкта інтелектуальної власності можна ототожнити з капіталом певної величини, здатної генерувати додатковий прибуток або, кажучи точніше, надлишкову додаткову вартість на умовах ефективного використання цього активу. Отже, для розв'язання зворотної задачі необхідно визначити додатковий прибуток за будь-який період, який можна отримати за рахунок еманації нових ідей, принципів, удосконалень в організаційну, технологічну або підприємницьку діяльність підприємства. При цьому додатковий прибуток ототожнюється з прибутком на якийсь капітал, що дорівнює вартості конкретного об'єкта права інтелектуальної власності.

Знаючи прибутковість конкретної галузі, до якої належить те чи інше підприємство, або визначивши внутрішню прибутковість потоку надлишкової додаткової вартості через відому додаткову вартість, за допомогою відомих економіко-математичних формул можна оцінити вартість конкретного об'єкта права інтелектуальної власності, тобто визначити величину шуканого капіталу.

3. Методи оцінки вартості прав на об'єкти права інтелектуальної власності

Кожному з підходів відповідає один або кілька методів. Стосовно оцінки прав на ОПІВ зв'язок підходів з методами можна представити в такий спосіб.

Зв'язок між підходами та основними методами оцінки

Метод прямого відновлення полягає у визначенні вартості заміщення з подальшим відніманням сум зносу. Від-вовлювальна вартість активу визначає суму витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного активу. Ці витрати мають ґрунтуватися на сучасних цінах на сировину, матеріали, енергоносії, комплектування, інформацію, а також на середньогалузевій вартості робочої сили визначеної кваліфікації. Метод прямого відновлення є найкращим методом розрахунку вартості унікальних нематеріальних активів.

Метод заміщення полягає у визначенні вартості заміщення ОШВ з подальшим вирахуванням сум його зносу. При оцінці активу за цим методом використовується принцип заміщення, який стверджує, що максимальна вартість власності визначається мінімальною ціною, яку необхідно заплатити під час купівлі активу з аналогічною корисністю або з подібною споживчою вартістю. Ця вартість має назву вартості нового активу, еквівалентного за функціональними можливостями та варіантами його використання, але необов'язково подібного за зовнішнім виглядом й побудовою складових частин.

Цей метод широко застосовний за оцінки прав на ОПІВ масового попиту, наприклад, програмного забезпечення для ЕОМ або спеціалізованого програмного забезпечення, такого як програма автоматизованого ведення бухгалтерського обліку.

Метод фактичних витрат найчастіше застосовується для визначення балансової вартості прав на ОПІВ для цілей постановки їх на бухгалтерський облік і відображення цієї вартості на балансі в якості майна підприємства на дату постановки цього майна на бухгалтерський облік або на дату введення в експлуатацію. При визначенні балансової вартості ОПІВ зазвичай використовується витратний метод прямого підсумовування фактичних витрат без урахування часу здійснення їх. Обов'язковою умовою використання цього методу оцінки є наявність первинних бухгалтерських документів, що підтверджують фактичні витрати.

Розрахунок поточної ринкової вартості об'єкта оцінки методом «приведених витрат» полягає, в загальному випадку, в перерахуванні фактичних минулих витрат на створення та підготовку до використання об'єкта оцінки в поточну вартість, тобто в його вартість На дату оцінки. Вартість активу, що визначають за цим методом, зветься історичною тому, що вона насамперед базується на фактично приведених витратах, обраних з бухгалтерської звітності підприємств за кілька останніх років. Треба звернути особливу увагу на дві обставини — їх величину та термін створення активу. Витрати, що були проведені раніш, за потреби слід скоригувати в необхідному напрямку, а потім проіндексувати з урахуванням терміну давності їх. Метод приведених витрат найчастіше використовується для оцінки нематеріальних активів, що не беруть участі у формуванні майбутніх доходів і які не приносять прибутку на цей час.

На практиці цей метод застосовується у випадках, коли оцінювані нематеріальні активи мають соціальне значення або використовуються в оборонних програмах, програмах безпеки державного або регіонального значень.

Облік зроблених витрат має містити витрати не тільки на розроблення та правову охорону ОПІВ, але й на:

- виробництво дослідних зразків продукції;

- підготування виробництва;

- забезпечення нормального перебігу виробничого процесу;

- реалізацію продукції.

Чим детальніше враховано реальні витрати, тим більш обґрунтованим є результат оцінки.

Метод порівняння продажів є основним при ринковому підході. За наявності відповідних умов метод дозволяє визначити найточнішу, так звану справедливу ціну. Однак, попри свою простоту, його використання пов'язане з певними труднощами, властивими для порівняльного підходу.

Метод прямої капіталізації доходу застосовується в разі, коли прогнозується постійний за величиною і рівний за періодами прогнозування чистий операційний прибуток, одержання якого не обмежується в часі. Капіталізація такого доходу здійснюється шляхом ділення його на коефіцієнт капіталізації, що характеризує норму доходу на інвестований капітал та норму його повернення.

Розрахунок вартості прав на ОПІВ за цим методом виконують за формулою:

де: PV — поточна вартість об'єкта оцінки;

CF — грошовий потік середньорічного доходу; К — коефіцієнт капіталізації.

Характерним випадком застосування методу прямої капіталізації доходу під час оцінки прав на ОШВ може бути оцінка ОПІВ, що належить підприємству й постійно використовуються у виробничій діяльності протягом необмеженого часу, наприклад, виробничих технологій, торговельних марок, комерційної таємниці.

Метод дисконтування грошових потоків належить до методів непрямої капіталізації. В основу методу покладено перший закон фінансів. Співвідношення між дійсною та майбутньою вартістю зафіксовано формулою зростання знижки в майбутніх грошових потоках за методом складного відсотка. У процесі реалізації цього методу, по-перше, оцінюються майбутні грошові потоки, по-друге, визначається ставка дисконтування, по-третє, розраховується сумарна вартість грошових потоків.

У цьому методі одночасно використовується й другий закон фінансів. Тому ставка дисконтування на безризикове вкладення капіталу мінімальна, а на високоризикове — максимальна.

Дійсна вартість прав на ОПІВ за цим методом визначається за формулою:

де: PV — дійсна вартість прав на ОПІВ, гри.; t — періоди; С₁ — чистий прибуток, у періоді t; DF — коефіцієнт дисконтування.

де: і, — ставка віддачі на капітал, у період t.

При розрахунку ставки дисконту для грошових потоків, створюваних оцінюваною власністю, звичайно враховують безризикову ставку віддачі на капітал, величину премії за ризики, пов'язані з інвестуванням капіталу в придбання оцінюваної інтелектуальної власності, ставки віддачі на капітал, аналогічних за рівнем ризику інвестицій.

Безризикова ставка віддачі на капітал звичайно визначається як ставка віддачі при найменш ризикованому вкладенні капіталу.