Оцінка вартості прав на обєкти права інтелектуальної власності (стр. 4 из 7)
Закон України «Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність в Україні» визначає, що об'єктами оцінки є «...нематеріальні активи, у тому числі об'єкти права інтелектуальної власності...».
Законом України «Про авторське право і суміжні права» визначено, що виплата авторської винагороди може здійснюватися у формі одноразового платежу або відрахувань за кожен проданий примірник твору, або комбінованих платежів. А в ст. 33, ч. 2 Закону сказано, що авторська винагорода визначається в договорі про передачу прав у вигляді відсотка від доходу, отриманого від використання добутку, або у вигляді фіксованої суми, або в інший спосіб. При цьому ставки винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні, встановлені Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року №71 затверджено розміри винагороди за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм.
Мінімальні ставки винагороди за використання об'єктів авторського права та суміжних прав установлені постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року №72.
У більшості випадків стосовно об'єктів авторського права оцінка вартості прав зводиться до визначення розміру винагороди авторові за використання цих об'єктів. Стосовно об'єктів суміжних прав визначається розмір винагороди виконавцям, виробникам фонограм, відеограм або організаціям мовлення.
У загальному випадку до оцінки прав на об'єкти авторського права та суміжних прав можна застосувати підходи й методи, що були розглянуті раніше з урахуванням низки особливостей. Мабуть, основним підходом до оцінки прав на об'єкти авторського права та суміжних прав наразі в Україні є дохідний підхід, а в його рамках — метод роялті.
Відповідно до методу роялті вартість прав на об'єкт авторського права та суміжних прав, за умови, що винагорода за використання прав виплачуватиметься у вигляді платежів роялті, тобто рівними частками наприкінці кожного періоду, може бути визначена за формулою:
де: t — періоди, протягом яких передбачається одержувати дохід від використання прав на ці об'єкти, 1=1, 2, 3... п;
С, - база роялті в періоді і, грн.; Rl - ставка роялті в періоді t,%.
Якщо передбачається виплата винагороди у вигляді паушаль-ного платежу, то для розрахунку можна використовувати формулу
Де: і — ставка дисконту,%.
Зіставивши цю формулу з попередньою, випливає, що розмір Пауіпального платежу буде меншим, ніж платежу роялті, оскільки
до останньої формули вводиться множник — коефіцієнт дисконтування, величина якого менша за одиницю.
У разі комбінованого платежу величина винагороди матиме проміжне значення, оскільки частина суми буде виплачена відразу у вигляді паушального платежу, а інша частина — у вигляді платежів роялті.
Кількість періодів встановлюється авторським, ліцензійним або іншим договорами на передачу прав користування добутком. Тут під використанням твору варто розуміти:
- опублікування;
- відтворення яким-небудь способом у будь-якій формі;
- переклад;
- переробка, адаптація, аранжування й інші подібні зміни;
- вміщення складовою частиною в збірники, бази даних, антології, енциклопедії тощо;
- публічне виконання;
- продаж, передача в оренду тощо;
- імпорт примірників творів, їх перекладів і переробок тощо. Можливі й інші способи використання, що не суперечать законові.
За базу роялті приймають суму валового збору, що надходить від продажу квитків за публічне виконання одного твору чи програми або доходи, що отримані з того виду діяльності, в процесі здійснення якого відбувається використання об'єктів авторського права або суміжних прав, а за відсутності таких доходів — загальна сума витрат на проведення заходу, під час проведення якого відбувається використання об'єктів авторського права і суміжних прав.
Мінімальна ставка роялті залежно від виду авторських чи суміжних прав встановлена постановами Кабінету Міністрів України. Це означає, що покупець прав на об'єкт авторського права або суміжних прав не може приймати для розрахунків менше значення ставки роялті, чим ті, що передбачені постановами Кабінету Міністрів України. Але, зрештою, значення ставки роялті є договірною величиною й за згоди сторін може бути прийняте більше її значення.
Одним зі значних об'єктів авторського права є програми для ЕОМ. Але методик для оцінки вартості прав на них практично немає.
Якщо програма розроблена для використання у власному виробництві або на замовлення, то її вартість можна розрахувати, ґрунтуючись на підході на основі активів, наприклад, за методом вихідних витрат.
Відповідно до Положення бухгалтерського обліку 16 «Витрати» на собівартість програми можуть бути віднесені:
- заробітна плата основних працівників, а також нарахування на заробітну плату;
- прямі матеріальні витрати: вартість спожитої електроенергії та носіїв, на які будуть записані програми;
- інші витрати: на видаткові матеріали, відрядження основних працівників, послуги сторонніх організацій тощо.
Приклад розрахунку вартості програми для ЕОМ
Такі об'єкти, як п'єси, опери, балет, концертні програми, фонограми, створює не один автор, а група авторів.
Наприклад, п'єсу створюють: автор тексту, режисер-поста-новник, художник-сценограф, художник з костюмів. Усі вони є співавторами. Під час оцінки об'єкта права виникає завдання визначити частку кожного зі співавторів у загальному платежі роялті.
Частка кожного з авторів може бути визначена через наведені в згаданих постановах Кабінету Міністрів України №71 і №72 значення ставок роялті для співавторів.
6. Оцінка вартості ліцензії
Під ліцензією в світовій практиці розуміють право, яке надає власник науково-технічної розробки іншій особі на використання технічних досягнень, наукових знань, виробничого досвіду, а також правової охорони предмета розробки.
Як правило, передача такого права здійснюється в рамках ліцензійного договору — угоди, за умовами якої власник розробки — ліцензіар на основі певних сплат надає покупцеві — ліцензіатові можливість на обговорених умовах використовувати право на об'єкт права інтелектуальної власності для одержання економічних вигід.
У міжнародній практиці ліцензійної торгівлі під ціною ліцензії звичайно розуміють суму виплат покупця ліцензії на користь продавця її.
До основних чинників, що впливають на розмір винагороди за ліцензію, належать такі:
- технічна цінність винаходу або комерційної таємниці, що забезпечує ліцензіатові одержання додаткового прибутку від використання предмета ліцензії;
- розмір капіталовкладень, необхідних для організації виробництва ліцензійної продукції;
- територія за угодою, тобто перелік тих країн, у яких ліцензіатові надане право використовувати технологію для організації виробництва та продажу ліцензійної продукції;
- обсяг права, що одержав ліцензіат на використання технології в рамках обговореної «території». Якщо ліцензіат дістав виключне право, то ліцензіар зобов'язується протягом терміну угоди не надавати такої ж ліцензії іншим потенційним покупцям на «території»;
- витрати потенційного ліцензіата на власні НДР і ДКР з розроблення технологій, порівняно з ціною ліцензії;
- обсяг переданої технічної документації, що містить суть наукової розробки або ноу-хау;
- залежність ліцензіата від ліцензіара в сировині, матеріалах, деталях і вузлах, необхідних для організації виробництва ліцензійної продукції;
_ умови взаємного обміну технічними вдосконаленнями як забезпеченими, так і незабезпеченими патентною охороною;
_ обсяг технічної допомоги, що її надає ліцензіар ліцензіатові під час освоєння закупленої ним ліцензії;
_ наявність на ринку інших технологій з подібними економічними показниками;
- державне регулювання ліцензійної торгівлі;
- вид платежу за ліцензію;
- умови про судові витрати за можливими позовами третіх осіб про порушення їхніх патентних прав;
- інші умови.
Визначення вартості ліцензії — одне з найскладніших питань ліцензійної торгівлі, оскільки реальна комерційна цінність переданих за ліцензією прав на ОПІВ може бути встановлена лише в процесі експлуатації цих об'єктів у майбутньому.
Для розрахунків між ліцензіатом і ліцензіаром поширились три види ліцензійних платежів: роялті, паушальні і комбіновані.
При платежах на базі роялті у відповідних статтях ліцензійного' договору вказується, що ліцензіат періодично після закінчення звітного періоду повинен здійснювати платіж ліцензіарові у вигляді визначених відсоткових відрахувань або фіксованих сум від того показника, до якого буде прив'язана ставка роялті, тобто від бази роялті.
Паушальні платежі — це визначена зафіксована в тексті ліцензійного договору сума, яку сплачує ліцензіат ліцензіарові у вигляді одноразового платежу або вроздріб, наприклад, перша — при набранні чинності ліцензійного договору, друга — в момент передання ліцензіатові технічної документації, третя — після випуску перших зразків продукції за ліцензією.
Суть ліцензійної торгівлі полягає в тім, що ліцензіат за рахунок застосування права на ОПІВ, переданих йому ліцензіаром, дістає Додатковий прибуток понад той, який би він одержав без них. За це ліцензіат виплачує ліцензіарові частину від отриманого прибутку. По суті, вся складність визначення розміру цієї виплати, тобто ціни ліцензії, полягає у визначенні частки прибутку, яку ліцензіат повинен виплатити ліцензіару.