Ряд європейських країн включили до законодавства про телебачення і радіомовлення норми, у відповідності до яких підприємство (організація), що подає заяву про видачу ліцензії на право мовлення, зобов’язано надати інформацію про структуру власності та розподіл часток (акцій) між співвласниками ліцензіата. Серед таких країн, зокрема – Австрія, Албанія, Бельгія (щоправда, такі вимоги передбачено лише для Валлонії), Болгарія, Боснія, Латвія, Македонія, Мальта, Німеччина, Норвегія, Португалія, Словаччина, Угорщина, Хорватія тощо. При цьому в окремих випадках законодавство вимагає від підприємства подання не лише інформації про структуру власності, але і декларацій співвласників (в Німеччині – також членів їх сімей) про інтереси у медійній сфері, про осіб, за дорученням яких вони діють. Компетентний орган регулювання у разі виявлення недостовірності поданої інформації може або анулювати ліцензію, або притягти винних осіб до адміністративної (в Німеччині, наприклад, це штраф розміром до 500 000 євро), або кримінальної відповідальності (в Норвегії за порушення, пов’язані з недотриманням норм законодавства, яке регламентує відносини власності щодо ЗМІ, окрім адміністративної відповідальності передбачена кримінальна відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк до двох років).
В окремих державах, наприклад в Албанії, Німеччині та деяких інших, законодавство покладає на ЗМІ обов’язок погоджувати заплановані зміни в структурі власності з органом, який здійснює контроль за дотриманням антимонопольного законодавства (в більшості країн такий обов’язок покладається на підприємства у тих випадках, коли заплановані зміни в структурі власності можуть призвести до посідання суб’єктом домінуючого становища на ринку, проте німецька Федеральна угода про телерадіомовлення зобов’язує погоджувати такі зміни з Комісією з питань концентрації ЗМІ незалежно від того, чи загрожує перерозподіл власності конкуренції, чи ні). У тих випадках, де перерозподіл в структурі власності ЗМІ не призводить до концентрації, або ж не передбачає інформування контролюючих органів про заплановані зміни, законодавство часто покладає на засоби масової інформації обов’язок інформування регуляторних органів у сфері телерадіомовлення про факти змін в структурі власності протягом певного строку після відповідного перерозподілу. Такий підхід практикується, приміром, в Австрії, Бельгії (лише в Валлонії), Боснії, Македонії, Португалії, Словаччині, Хорватії.
Також в багатьох країнах Європи законодавство покладає на ЗМІ обов’язок щорічного опублікування інформації про структуру власності, валові доходи, їх структуру, видатки тощо (Македонія, Німеччина, Португалія, Хорватія) в офіційних друкованих виданнях. В Латвії відповідний обов’язок покладається не на ЗМІ, а на Національну Раду з питань телебачення і радіомовлення, яка публікує зміни в структурі власності в „Латвійському віснику”. В окремих випадках законодавство зобов’язує ЗМІ оприлюднювати інформацію про перерозподіл часток в статутному фонді також в інших загальнодержавних ЗМІ, в прямому ефірі в прайм-тайм (Хорватія).
Загалом, аналіз положень зарубіжного законодавства у сфері ЗМІ дозволяє дійти висновку, що найбільше обов’язків на ЗМІ в частині розкриття інформації про зміни в структурі власності покладено законодавством балканських країн (Хорватія, Македонія, Словенія). Відповідний досвід варто було б використати в процесі удосконалення українського законодавства в частині забезпечення прозорості відносин власності щодо ЗМІ.
Законопроект „Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прозорості відносин власності стосовно засобів масової інформації” передбачає, що в заяві про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації має бути наведена інформація про пов’язаних із засновником (засновниками) фізичних та юридичних осіб. У той же час, законопроект не передбачає обов’язку інформування співзасновниками реєструючого органу про зміни в складі „пов’язаних осіб”, можливість та порядок офіційного оприлюднення інформації про структуру власності друкованого ЗМІ, зміни в ній тощо. Невизначеними залишаються повноваження реєструю чого органу стосовно можливості перевірки достовірності поданої інформації. До Кодексу України про адміністративні правопорушення варто було б внести зміни, які б підвищували граничний розмір штрафів за несвоєчасне інформування засновниками реєструючого органу про зміну реєстраційних даних – стаття 186-6 КУпАП за порушення законодавства про друковані ЗМІ передбачає відповідальність у вигляді штрафу, розмір якого (170-540 грн.) навряд чи забезпечуватиме дотриманню пропонованих законопроектом обмежень.
Законопроект № 2555 передбачає внесення змін до статті 24 Закону „Про телебачення і радіомовлення”, у відповідності до яких в заяві про видачу (продовження) ліцензії на право мовлення слід вказувати відомості про пов’язаних осіб та акціонерів (у разі якщо заява подається акціонерним товариством), які володіють пакетами акцій у розмірі понад 25%. В контексті положень цієї статті можна зробити декілька зауважень. По-перше, оприлюднення інформації лише про акціонерів, участь яких у статутному капіталі обмежується 25% не відповідає ні зарубіжному досвіду, ні загальній логіці пропонованих змін до статті 24 (адже, приміром, товариства з обмеженою відповідальність мають надавати інформацію про всіх учасників, незалежно від їх частки у статутному капіталі). По-друге, положення статті 24 не узгоджуються з пропонованими змінами до статті 59 Закону „Про телебачення і радіомовлення” (яка не передбачає оприлюднення в звіті про результати діяльності телерадіоорганізації інформації про пов’язаних осіб, наведеної у заяві про видачу (продовження) ліцензії на право мовлення). З огляду на це в статті 59 слід передбачити розкриття інформації не лише про зміну засновників/співвласників телерадіоорганізації, але і інформації про зміну пов’язаних осіб. Крім того, слід визначити також визначити офіційні друковані видання, в яких оприлюднюються щорічні звіти телерадіоорганізацій.
7. Механізми запобігання концентрації ЗМІ в країнах Європи
Протягом тривалого часу в більшості країн Європи концентрація ЗМІ обмежувалась лише загальними положеннями антимонопольного законодавства, яке або встановлювало певні бар’єри концентрації (35-40% на ринку), або ж забороняло концентрацію ЗМІ у тих випадках, коли укладання відповідних угод про злиття/поглинання могло становити загрозу плюралізму ЗМІ. Практика показала, що відповідні обмеження на практиці не дотримувались, що зумовлювалось трьома основними чинниками – загальним розвитком технологій, лібералізацією світової економіки та природним прагненням національних урядів країн-членів підтримувати найбільш потужних власників ЗМІ, які мали достатній конкурентний потенціал на світовому ринку, і за рахунок подальшої транснаціональної концентрації могли забезпечити зростання національної економіки та зайнятість населення. Тому не викликає особливого подиву той факт, що у більшості країн ЄС ринки телебачення, радіомовлення і друкованих ЗМІ поділені між декількома компаніями, частка кожної з яких на ринку перевищує встановлену законодавством межу. У тих випадках, коли концентрація не загрожує плюралізму ЗМІ, уряди країн-членів просто дивляться „крізь пальці” на порушення встановлених антимонопольним законодавством обмежень часток на ринку.
Проте, поряд із загальним ліберальним підходом до регулювання концентрації на кожному окремо взятому „галузевому” ринку, в більшості країн ЄС на законодавчому рівні обмежується перехресна концентрація ЗМІ – власникам загальнодержавних телекомпаній (або радіокомпаній) прямо або опосередковано заборонено бути власниками (співвласниками) регіональних та місцевих ЗМІ. І навпаки: власникам місцевих або регіональних ЗМІ заборонено прямо або опосередковано бути власниками (співвласниками) загальнонаціональних компаній мовлення. Більше того, у зв’язку з бурхливою концентрацією медіа-власності в країнах Східної Європи, яка спостерігалась протягом 1990-х рр., в багатьох країнах цієї частини Європи на законодавчому рівні обмежено також вертикальну та горизонтальну інтеграцію в медійній сфері. У тих нових членах Євросоюзу, в яких на законодавчому рівні відповідних обмежень встановлено не було (приміром, Польща), питання їх запровадження є лише питанням часу.
Обидва з двох описаних підходів до регулювання концентрації ЗМІ (1) регулювання в межах антимонопольного законодавства; 2) встановлення обмежень (бар’єрів) горизонтальної, вертикальної та перехресної концентрації безпосередньо в законах про телебачення і радіомовлення) в загальних рисах описано в Таблиці 2 та конкретизовано в Таблиці 3.
| Таблиця 2. Загальні підходи до обмеження концентрації ЗМІ в окремих країнах ЄС |
| Країна | Преса | Телебачення | Радіо | Перехресна концентрація |
| Великобританія | Загальні обмеження антимонопольного законодавства | Загальні обмеження антимонопольного законодавства | Загальні обмеження антимонопольного законодавства | Бар’єри |
| Естонія | Загальні обмеження антимонопольного законодавства | Загальні обмеження антимонопольного законодавства | Загальні обмеження антимонопольного законодавства | Бар’єри |
| Італія | Бар’єри Загальні обмеження антимонопольного законодавства | Бар’єри Загальні обмеження антимонопольного законодавства | Бар’єри Загальні обмеження антимонопольного законодавства | Бар’єри Загальні обмеження антимонопольного законодавства |
| Латвія | Загальні обмеження антимонопольного законодавства | Бар’єри | Бар’єри | Загальні обмеження антимонопольного законодавства |
| Мальта | Загальні обмеження антимонопольного законодавства | Загальні обмеження антимонопольного законодавства | Загальні обмеження антимонопольного законодавства | Бар’єри |
| Нідерланди | Загальні обмеження антимонопольного законодавства | Загальні обмеження антимонопольного законодавства | Загальні обмеження антимонопольного законодавства | Загальні обмеження антимонопольного законодавства |
| Німеччина | Бар’єри Загальні обмеження антимонопольного законодавства | Бар’єри Загальні обмеження антимонопольного законодавства | Бар’єри Загальні обмеження антимонопольного законодавства | Бар’єри Загальні обмеження антимонопольного законодавства |
| Польща | Загальні обмеження антимонопольного законодавства | Загальні обмеження антимонопольного законодавства | Загальні обмеження антимонопольного законодавства | Загальні обмеження антимонопольного законодавства |
| Угорщина | Загальні обмеження антимонопольного законодавства | Бар’єри | Бар’єри | Бар’єри |
| Франція | Бар’єри Загальні обмеження антимонопольного законодавства | Бар’єри Загальні обмеження антимонопольного законодавства | Бар’єри Загальні обмеження антимонопольного законодавства | Бар’єри Загальні обмеження антимонопольного законодавства |
| Чехія | Загальні обмеження антимонопольного законодавства | Бар’єри | Бар’єри | Загальні обмеження антимонопольного законодавства |
| Джерело: D. Ward. Media Concentration and Pluralism: Regulation, Realities and the Council of Europe’s Standards in The Television Sector. Report. – http://www.venice.coe.int/docs/2005/CDL-UDT(2005)004-e.pdf | ||||
Регулювання концентрації на ринках ЗМІ в Україні сьогодні регламентується виключно Законом „Про захист економічної конкуренції”, який не дає чітких відповідей на низку питань, зокрема – про те, як (на основі чого) слід вимірювати обсяг ринку (аудиторія/наклад, доходи від реклами, загальні доходи), чи варто медійний ринок розглядати як єдиний ринок, чи як окремі субринки, які виділяються на основі регіональних, галузевих тощо критеріїв. Крім того, самі поняття вертикальної, горизонтальної та перехресної концентрації в українському Законі „Про захист економічної конкуренції” (на відміну від багатьох інших європейських країн) відсутнє як таке. З урахуванням очікуваного роздержавлення ЗМІ і можливої приватизації державних видавництв, відсутність відповідей на ці питання може створити для України ті ж самі проблеми, з якими в середині 1990-х років стикнулась більшість країн Східної Європи.