3. До статті 10 Закону „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” слід внести зміни, які передбачатимуть обмеження монополізму на ринках друкованих ЗМІ виключно положеннями антимонопольного законодавства. Обмеження контролю фізичних та юридичних осіб лише 5 % друкованих ЗМІ (ч. 2 ст. 10 Закону) навряд чи сприятиме залученню інвестицій в цей сектор медійного ринку, тому із статті 10 Закону відповідне обмеження варто вилучити взагалі.
4. Повноваження Міністерства юстиції як органу, що реєструє ЗМІ, мають бути зведені виключно до реєстрації друкованих ЗМІ, тоді як контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції має бути покладений на Антимонопольний комітет України. Процедура реєстрації друкованих ЗМІ має бути приведена у відповідність до європейських стандартів (що передбачає її лібералізацію).
5. Законопроект „Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прозорості відносин власності стосовно засобів масової інформації” передбачає розкриття інформації лише про власників ЗМІ першого рівня, в той час як розкриття інформації про власників, співвласників та пов’язаних осіб наступних рівнів проектом не передбачено взагалі. Такий підхід певною мірою нівелює основну мету законопроекту – забезпечення прозорості власності щодо ЗМІ. Досягнення мети проекту в ідеалі мало б полягати у розкритті інформації про власників всіх рівнів – включно до фізичних осіб.
6. У статті 12 Закону „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” слід передбачити, що засновники (найкращий варіант – керівник) друкованого ЗМІ мають повідомляти реєструючий орган не лише про зміну виду видання, місцезнаходження редакції, але і про зміну співвласників ЗМІ та пов’язаних осіб. В статті 186-6 КУпАП, яка встановлює відповідальність за порушення норм Закону „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” варто передбачити збільшення розміру штрафів за ненадання інформації про зміну реєстраційних даних.
7. Забезпечення прозорості власності щодо ЗМІ в Україні потребує налагодження взаємодії національних органів, що здійснюють регулювання і контроль за дотриманням законодавства щодо забезпечення прозорості ЗМІ з відповідними органами регулювання в інших країнах. У той же час, можливість здійснення такої взаємодії ускладнюється (а то і взагалі унеможливлюється) тим, що Україна не є стороною Європейської Конвенції про захист осіб при автоматичній обробці особистих даних та Європейської Конвенції про одержання за кордоном інформації та доказів у адміністративних справах. У зв’язку з цим Україна має приєднатись до цих Конвенцій.
8. В заяві про видачу ліцензії на право мовлення має наводитись інформація не лише про структуру власності суб’єкта господарювання, але й інформація про характер і ступінь зацікавленості учасників суб’єкта господарювання в інших ЗМІ, інтереси в інших секторах економіки, інформація про осіб, які імовірно можуть здійснювати суттєвий вплив на програмну політику компанії мовлення шляхом надання їй певних ресурсів. Аналогічні дані мають оприлюднюватись також власниками друкованих ЗМІ.
9. Із законопроекту „Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прозорості відносин власності стосовно засобів масової інформації” варто вилучити положення, які передбачають наведення у заяві про видачу ліцензії на право мовлення інформації лише щодо тих акціонерів, які володіють пакетами акцій у розмірі понад 25%. В статті 59 Закону „Про телебачення і радіомовлення” слід передбачити оприлюднення телерадіоорганізацією не лише інформації про зміну власника (співвласників), але і про пов’язаних з ними осіб, а також інформації про будь-які зміни в структурі власності протягом року.
10. До Закону України „Про захист економічної конкуренції” варто внести зміни які визначатимуть: 1) типи медійних ринків (субринків), критерії їх виокремлення; 2) критерії визначення (вимірювання) часток суб’єктів господарювання на таких ринках; 3) поняття горизонтальної, вертикальної та перехресної концентрації. Закон України „Про телебачення і радіомовлення” слід доповнити положеннями, які обмежуватимуть перехресну концентрацію власності на ЗМІ.
[1] До переліку офшорних зон Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 року № 77-р. віднесено Британські залежні території, Бахрейн, Беліз, Андорру, Гібралтар, Монако, країни Карибського регіону (Ангілья, Антигуа і Барбуда, Аруба, Багамські острови, Барбадос, Бермудські острови, Британські Віргінські Острови, Гренаду, Кайманові острови тощо), Ліберію, Сейшельські острови, Вануату, Маршальські острови, Науру, Ніуе, Острови Кука, Самоа, Мальдівські острови. З переліку офшорних зон виключено Кіпр та Панаму.