Прямими ж наслідками ухилення від сплати обов'зкових внесків державі є шкода майнова, яка полягає у неотриманні державою належних їй коштів.
Таким чином, в якості суспільно-небезпечних наслідків, ухилення від сплати обов'язкових внесків державі слід визнавати заподіяння майнової шкоди, її розмір визначається розміром несплачених сум податків чи інших обов'язкових платежів.
Ще одне положення, яке слід з'ясувати, стосується характеру наслідків ухилення від сплати обов'язкових внесків державі.
В кримінально-правовій літературі певну поширеність має думка, відповідно до якої в якості наслідків злочину майнового характеру може виступати як пряма дійсна шкода, так і, так зване, "неодержання належного"[66]. Причому відзначається, що останній вид наслідків якраз характерний для ухилення від сплати податків[67]. Незважаючи на те, що позиція визнання неодержання належного наслідками злочину має давні традиції та авторитетних прихильників, все ж, видається, вона потребує уточнення.
Перш за все, слід констатувати недоречність ототожнення "неодержання належного" і, так званої, "втраченої вигоди"[68]. Втрачена вигода - типово цивілістична категорія. Вона означає ті доходи, які суб'єкт міг би одержати при звичайному веденні справ у випадку виконання зобов'язання боржником. Причому, втрачена вигода - це можливі доходи, які можуть надійти, а можуть і не бути отриманими; достовірно не відомий їх розмір, часто й джерела. Втрачена вигода - це майно, кошти, які ніколи не існують в натурі, стосовно них не виникає право власності. Якщо характеризувати втрачену вигоду з позиції кримінального права, то вона є не чим іншим, як створенням можливості (небезпеки) заподіяння шкоди потерпілому. В той же час, відомо, що кримінальна відповідальність за створення небезпеки заподіяння шкоди настає лише у випадках, прямо передбачених законом.
Шкода ж у формі "неотримання належного" як кримінально-правова категорія має зовсім інше значення. Вона має місце тоді, коли потерпілий не отримує майно, яке повинно було бути йому передане в силу закону, договору чи іншого зобов'язання, але ще не знаходилося у його власності[69].
Несплачені ж податки, збори (обов'язкові платежі) - це суми, які бюджет (інші суб'єкти) повинні отримати неодмінно, їх розмір точно відомий, оскільки ставка оподаткування визначена в законі, сума відповідного платежу жорстко прив'язана до розміру об'єкта оподаткування. Причому в масштабах як держави, так і адміністративно-територіальних одиниць надходження від податків, зборів (обов'язкових платежів) плануються як в цілому, так і по окремих видах платежів. Витрачання цих сум планується в бюджеті так само як і фактично наявного майна.
Несплачені платежі існують в натурі, на них виникає право власності з моменту одержання доходу (прибутку). Ці суми за законом належать платнику лише певний час. Право власності на них повинно припинитися з настанням нормативно визначеного терміну сплати податків.
З викладеного випливає щонайменше два висновки. Перший стосується соціальної сутності суспільно-небезпечних наслідків ухилення від сплати обов'язкових внесків державі, яка полягає в наступному. Внаслідок вчинення злочинного діяння винний протиправне зберігає за собою право власності на суми, які зобов'язаний був сплатити державі, іншому одержувачеві. У суб'єкта, який має право на одержання платежу, навпаки не виникає право власності стосовно відповідного майна (грошових сум).
Другий же висновок зводиться до того, що шкода від ухилення від сплати обов'язкових внесків державі за своїм характером може бути прирівнена до прямої дійсної, в її цивілістичному розумінні, що виражається у зменшенні фактично наявної у потерпілого маси майна.
Разом з тим, в кримінальному праві розмежування видів майнових наслідків проводиться за іншими, ніж в цивілістиці критеріями. Пряма дійсна шкода відрізняється від шкоди у формі неотримання належного, в залежності від того, чи було у власності потерпілого майно, яке є предметом злочину. Оскільки, до тих пір, поки грошові суми в результаті відповідних операцій не поступлять в державний бюджет чи державні спеціальні фонди, держава в особі своїх уповноважених органів не може здійснювати всі правомочності власника щодо вказаних сум. Тому не можна визнати майнову шкоду від ухилення від сплати обов'язкових внесків державі прямою дійсною. Таким чином, суспільно-небезпечні наслідки ухилення від сплати обов'язкових внесків державі за своїм характером є майновою шкодою державі у формі неотримання належного, яку не слід ототожнювати з втраченою вигодою.
Завершення дослідження змісту, характеру суспільно-небезпечних наслідків ухилення від сплата обов'зкових внесків державі, які визначаються нормами діючого КК, дозволяє перейти до аналізу того, як ці проблеми вирішені у проектах Кримінального кодексу України.
Диспозиція ч. 1 та 2 ст. 196 "Ухилення від сплати податків" проекту Кримінального кодексу України, розробленому робочою групою Кабінету Міністрів України, редакції 1997р. суспільно-небезпечні наслідки передбачуваного нею злочину формулює так само, як і попередня редакція ст. 1482 КК України. А саме, як шкоду державі у великих розмірах (ч. 1 ст. 196 проекту), у особливо великих розмірах (ч. 2 ст. 196 проекту)[70].
В частині описання наслідків ці запропоновані норми викликають заперечення. В диспозиції ч.1 та ч.2 цієї статті йде мова про дії, які "завдали шкоди державі". З примітки ж випливає, що розмір шкоди ототожнюється із сумою "податку, обчисленого з прихованого (заниженого) об'єкта оподаткування", тобто із сумою від сплати якої ухилився винний. Формулювання, яке міститься в примітці більш вдале, таке, що точніше відображає зміст шкоди від даного злочину. Невдалість формулювання, яке міститься в диспозиції полягає в наступному:
По-перше, поняття "шкода державі" доволі неконкретне і широке, з нього можна зробити висновок, що воно охоплює як шкоду матеріального характеру, так і іншого (організаційного, морального).
По-друге, з такого формулювання не зрозуміло, чи охоплює така шкода тільки пряму дійсну шкоду - тобто фактично не сплачені суми, чи й неодержані доходи (втрачену вигоду).
По-третє, сама кримінально-правова норма містить суперечність, бо більш широке за змістом поняття - заподіяння шкоди державі - пояснюється, уточнюється більш вузьким - сумою несплаченого податку ("сумою податку, обчисленого з прихованого (заниженого) об'єкта оподаткування").
По-четверте, як прийнято в законотворчій практиці, наслідки злочинів, які заподіюють шкоду державній власності (а ухилення від сплати податків можна віднести саме до злочинів, які в кінцевому рахунку применшують розмір майна, яке повинно було б належати державі), звичайно описуються з використанням вартісного критерію, розмір їх визначається з врахуванням суми, на яку незаконно збагатився винний, а не через суму збитків державі. В аналізованій же нормі зміст суспільно-небезпечних наслідків визначений як заподіяння у відповідному розмірі шкоди державі.
По-п'яте, з огляду масштабів Державного бюджету загальної вартості майна, що є державною власністю, видається не логічним вважати несплату грошових сум у розмірі 100 і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - заподіянням шкоди державі у великому розмірі, а у розмірі 500 і більше неоподатковуваних мінімумів - в особливо великому розмірі. Саме по собі одиничне ухилення від сплати податків не заподіює відчутної шкоди державі. На державному рівні помітними є масштаби несплачених сум в результаті масових ухилень. А настання кримінальної відповідальності зумовлене не стільки розміром ухилення, скільки тим, що в такий спосіб порушується обов'язок перед державою.
І останнє, між наслідками у вигляді "заподіяння шкоди державі" у повному їх розумінні (зрив фінансових програм, збільшення дефіциту державного бюджету) і кожним конкретним ухиленням від сплати обов'язкових платежів неможливо встановити прямий причинний зв'язок. Крім того, настання названих наслідків не охоплюється виною кожного індивідуального неплатника. Звичайно, він може передбачати, що в результаті ухилення від сплати податків багатьма чи більшістю суб'єктів оподаткування може бути заподіяна шкода державі. Але кримінальна відповідальність може наставати лише за власні винні дії (бездіяльність). Особа не може нести відповідальність за злочини інших осіб.
В диспозиції ч. 1 ст. 197 названого проекту з приводу суспільно-небезпечних наслідків говориться про великий розмір діяння. Дослівно, це виглядає так: "якщо такі діяння були здійснені у великому розмірі". Хоч подібним чином у КК віддавна виражаються суспільно-небезпечних наслідків кваліфікованих та особливо кваліфікованих складів розкрадань державного або колективного майна, з названим формулюванням злочинних наслідків стосовно ухилення від сплати обов'язкових внесків державі погодитись важко. Така конструкція створює ілюзію, що мова йде про розмір діяння, а не про наслідки. З точки зору теорії кримінального права постановка питання про розмір діяння є абсурдною.
Основний склад злочину, передбаченого ст. 274 "Ухилення від сплати податків та інших обов'язкових платежів із підприємств та організацій", проекту Кримінального кодексу України, розробленого робочою групою Верховної Ради України[71] є формальним. Тобто не передбачає суспільно-небезпечних наслідків, що на мою думку, неправильно. Оскільки, як було обгрунтовано вище, суспільна небезпека ухилення від сплати обов"язкових внесків державі, як злочину, полягає саме в заподіянні майнової шкоди державі.