Смекни!
smekni.com

Кримінально-правова характеристика одержання хабара Хуліганство (стр. 3 из 3)

Для кваліфікації вчиненого за ч. 1 ст. 296 достатньо однієї з ознак у діях винного – особливої зухвалості або виняткового цинізму.

За змістом ст. 33 насильство, як і погроза пошкодження майна або пошкодження чи знищення майна, утворюють сукупність злочинів, передбачених ст. 296 та відповідними статтями чинного Кодексу, що передбачають відповідальність за злочини проти життя та здоров’я особи або проти власності та за інші злочини (наприклад, умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу тощо).

Заподіяна з необережності під час вчиненння хуліганських дій шкода не охоплюється складом злочину, предбаченого ст. 296, і за необхідних умов такі дії потребують додаткової кваліфікації як злочин, вчинений з необережності (наприклад, необережне середньої тяжкості тілесне ушкодження та ін.)

Ч. 2 ст. 296 передбачає кваліфікуючу ознаку скоєння злочину, як вичнення злочину групою осіб. Злочин визнається скоєним групою осіб, якщо в ньому брали участь декілька (два і більше) виконавців без попередньої змови між собою чи за попередньою змовою групою осіб.

Групове хуліганство (ч. 2 ст. 296 КК) слід відрізняти, від інших злочинів, зокрема від групового порушення громадського порядку (ст. 293 КК), масових заворушень (ст. 294 КК) та закликів до вчинення дій, що загрожують громадському порядку (ст. 295 КК). Проаналізувавши диспозиції ст.ст. 396, 293, 294, 295 КК, характериним тільки для хуліганських діє є наявність мотивів явної неповаги до суспільства. Для інших злочинів ці мотиви не є обов’язковими.

Ч. 3 ст. 296 передбачає відповідальність за вчинення хуліганства (ч.1) або групового хуліганства (ч. 2) з кваліфікуючими ознаками: особою, раніше судимою за хуліганство чи за злочини, пов’язані з опором предствникові влади або предствникові громадськості, які виконували обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам які припиняла хуліганські дії. За ознакою наявності попередньої судимості за хуліганство можливо кваліфікувати дії винного за умов, що ця судимість не знята та не погашена у встановленому законом порядку.

Повторність скоєння хуліганства при відсутності судимості особи за цей злочин не є підставою для кваліфікації вчиненого за ч. 3 ст. 296.

Опір виражається в активній протидії представникові влади чи предствникові громадськості, які виконують свій службовий або громадський обов’язок щодо охорони громадського порядку, або громадянинові, який присікає хуліганські дії. Додаткова кваліфікація дій винного у вичненні хуліганства з цією кваліфікуючою ознакою ще й за ч. 1 ст. 342 не потребується. В інших випадках дії винного повинні кваліфікуватися за сукупністю злочинів.

Дії, передбачені ч.1, 2 або 3 ст. 296, якщо вони вчиненні із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, утворюють склад злочину, передбачений ч. 4 ст. 296.

Із суб’єктивної сторони хуліганство – це злочин, вчинений із прямим умислом. Однак умисел стосовно заподіяння шкоди в результаті вчинення хуліганських дії може бути і непрямим. Не можна, наприклад, заперечувати наявність цього у випадку, коли п’яний хуліган, зухвало почав лякати зброєю людей, а потім у громадському місці, зробив неприцільний постріл, заподіявши одному з потерпілих тілесне ушкодження. У цьому випадку винний діяв нецілеспрямовано, він не бажав заподіяти шкоду здоров’ю будь-кому з оточуючих, але свідому допускав такі наслідки. Хуліганство припускає наявність особливого мотиву, який називають хуліганським (хуліганські спонукання). Це може бути бешкетництво, прагнення протиставити себе суспільству, виявити п’яну зухвалість, продемонструвати свою грубу силу, зневагу до оточуючих тощо. У деяких випадках злочинне посягання на особу з мотивів ревнощів, помсти тощо може трансформуватися в мотив явної неповаги до суспільства й утворити склад хуліганства.[7]

Суб’єктом злочину є фізична особа, якій на момент вчинення злочину, предбаченого будь-якою з частин ст. 296, виповнилося 14 років.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 296 – штраф до п’ятидесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 296 – обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на строк до чотирьох років; за ч. 3 ст. 296 – позбавлення волі на строк від двох до п’яти років; за ч. 4 ст. 296 – позбавлення волі на строк від трьох до семи років.

Що стосується штрафу в розмірі до 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, то викликає сумнів, що з неповнолітніх можливо стягнути цю суму. Тому на підставі ст. 53 КК суд при неможливості сплати штрафу неповнолітнім може замінити його покаранням у вигляді суспільних робіт.

В И С Н О В О К

Отже, ми розглянули кримінально-правову характеристику одержання хабара та хуліганство. Визначили об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт, та суб’єктивну сторону даних злочинів, їх ступінь суспільної небезпеки. Чітко визначили понняття хабара та хуліганства, прокваліфікували дії суб’єктів даних злочинів.

НОРМАТИВНИЙ МАТЕРІАЛ ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція України. К., 1996.

2. Кримінальний Кодекс України. – К.: Юрінком, 2001.

3. Кримінально процесуальний Кодекс. – К.: Юрінком, 1999.

4. Закон України “Про державну службу” ВВР, 1993, N 52, ст. 496

5. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року N 5 «Про судову практику у справах про хабарництво» "Юридичний вісник України", N 28, 13 - 19 липня 2002 р.

6. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 року N 3 «Про судову практику в справах про хуліганство» /нормативно правова база «LIGA»

1. Науково практичний коментар Кримінального Кодексу України. К.: Юрінком, 2001 с. 345.

2. Кримінальне право України. Особлива частина. Підручник / За редакцією професорів М. І. Бажанова, В.В. Сташиса, В. Я. Тація/. К.: Юрінком, 2001 с. 298, 411.


[1] Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року N 5 «Про судову практику у справах про хабарництво» "Юридичний вісник України", N 28, 13 - 19 липня 2002 р. ст. 24.

[2] Кримінальний кодекс України ВВР, 2001, N 25-26, ст.146.

[3] Закон України “Про державну службу” ВВР, 1993, N 52, ст. 496

[4] Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року N 5 «Про судову практику у справах про хабарництво» ст. 28.

[5] Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року N 5 «Про судову практику у справах про хабарництво» ст. 29.

[6] Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 року N 3 «Про судову практику в справах про хуліганство» /нормативно правова база «LIGA» ст. 8.

[7] М. І. Бажанов, В.В. Сташис, В. Я. Тацій, Кримінальне право України (особлива частина) К. «ЮрінкомІнтер» Ст. 299