- додатковим.
Нерідко при проведенні допиту виникає конфліктна ситуація (наприклад, між слідчим та підозрюваним, або звинувачуваним). При проведенні допиту в конфліктній ситуації слідчий використовує наступні тактичні прийоми:
- роз’яснює допитуваному значення чистосердечного зізнання та дачі правдивих свідчень;
- виявляє мотиви дачі неправдивих свідчень;
- переконує за допомогою логічних доводів у марності дачі неправдивих свідчень;
- максимально деталізує і конкретизує покази допитуваного;
- пред’являє докази, що доводять провину допитуваного;
- створює у допитуваного уяву про поінформованість слідчого.
Допит свідка та потерпілого, як правило, проходить в безконфліктній ситуації. Основними прийомами в безконфліктній ситуації є:
- роз’яснює допитуваному важливість його показів для встановлення істини;
- ставить питання, що активізують у свідомості допитуваного асоціативні зв’язки;
- знайомить допитуваного з фрагментами показів інших осіб;
- пропонує викласти факти, чітко дотримуючись послідовності подій;
- допит на місці події.
Підготовка до допиту.
Необхідною умовою отримання на допиті достовірних і повних даних є детальна підготовка до його проведення. Підготовка включає в себе:
- вивчення матеріалів кримінальної справи;
- визначення кола обставин, за якими необхідно отримати свідчення;
- вивчення психологічних особливостей допитуваного;
- забезпечення участі у допиті передбачених законом осіб, а також спеціалістів, якщо знадобиться їх допомога;
- підготовку необхідних науково-технічних засобів.
Готуючись провести допит, слідчий продумує питання та черговість їх ставлення під час допиту. Якщо по справі потрібно провести допит кількох осіб, то краще було б визначити черговість їх допитування. Не слід також квапитися з допитом тих осіб, від яких планується отримання правдивих свідчень.
Завершується підготовка до допиту складанням письмового плану, в якому зазначаються всі основні параметри допиту – час, задачі, коло питань, їх черговість, матеріали справи і докази, які можуть знадобитися.
Перелік використаних джерел.
1. Конституція України.
2. Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. Виправно-трудовий кодекс України. – К.: Істина. 2001.
3. Про судову експертизу: Закон України від 24 лютого 1994 р. № 4038-ХІІ // Електронний інформ. бюлетень ВР України 1994–1998 рр. Лазерний компакт-диск. – К.: Управління комп`ютериз. інформ. систем та мереж ВР України, 1998.
4. Порубов Н.И. Допрос в советском уголовном судопроизводстве. Минск, 1973. С. 73.
5. Карнеева Л.М., Соловьев А.Б., Чувилев А.А. Допрос подозреваемого и обвиняемого. М., 1969. С. 21.
6. Карнеева Л.М., Соловьев А.Б., Чувилев А.А. Допрос подозреваемого и обвиняемого. М., 1969. С. 22.
7. Криминалистика. Под ред. А.Г. Филиппова и А.Ф. Волынского. – М.: Издательство «Спарк», 1998.
8. Салтевський М.В. Криміналістика. Підручник: У 2-х ч. 4.1. — X.: КонCУM, Основа, 1999. — с.109-112.
9. Біленчук П.Д. Процесуальні та криміналістичні проблеми дослідження обвинувачуваного. – К., 1999.
10. Коновалова В.О. Криміналістика. – Х., 1998.
11. Криминалистика.Під ред. В.Ю. Шепітька. – К., 2001. – с. 252-287.