5) Принцип єдиної мети припускає формування бюджетів у розмірах, що забезпечують можливість задоволення основних державних потреб.
6) Принцип межі податкового тиску означає встановлення раціонального податкового тиску на платника, при якому зберігалися б стимули для зростання виробництва і діяльності платника податків.
7) Принцип раціонального об'єднання прямих і непрямих податків передбачає як з'єднання механізмів прямого і непрямого оподатковування (необхідно враховувати, що непрямі податки більш привабливі в плані обчислення, сплати, але з цього не витікає, що оподаткування повинне припускати крен у бік обмеження споживання), так і упорядкування співвідношення прямих і непрямих податків. У сфері прямого оподатковування — це об'єднання надходжень від податків на доходи і майно, у сфері непрямого — від податків на внутрішнє і зовнішнє споживання.
8) Принцип розподілу податків за рівнем компетенції органів державної влади означає закріплення за конкретними органами повноважень у сфері встановлення, чи зміни скасування податків, зборів і т.д.
7.4. Принципи податку
Реалізація функцій податку безпосередньо зв'язана з тими принципами, що у ньому закладені і реалізуються в конкретному виді податку. Принципи податку реалізується через конкретні прояви, що характеризують особливості цього специфічного механізму:
1) однократність обкладання означає, що той самий об'єкт може обкладатися податком одного виду тільки один раз за визначений період (податковий період);
2) найбільш важливі податки, які забезпечують переважне надходження коштів у бюджет, і перелік усіх інших визначаються центральним органом державної влади. Урядом регулюється механізм стягнення і розподілу;
3) універсалізація податку передбачає незалежність податкового тиску від форм власності платника, рівний підхід до умов оподатковування будь-яких суб'єктів. Цей принцип формує також умови рівного відрахування будь-якої частини об'єкта незалежно від джерел його одержання, тобто всі платники зобов'язані відчисляти рівну частину доходів від своєї діяльності;
4) науковий підхід у формуванні елементів податкового механізму;
5) принцип справедливості реалізується через реальне оподатковування і відображає демократизм державного ладу, цінності державного устрою. При цьому важливо, яка частина доходу платника перелічується у виді податку, наскільки об'єктивно розподіляється тягар податків серед різних груп і шарів суспільства, і звичайно, на що витрачаються зібрані податки.
Держава визначає необхідні податки, обумовлені реальними потребами суспільства. Зрозуміло, що представлення про обґрунтованість податків знаходяться на стику індивідуальних, групових, регіональних, державних інтересів.
7.5. Принципи податкового законодавства
До принципів податкового законодавства можна віднести:
1. Принцип об'єднання інтересів держави, органів місцевого самоврядування і платника податків, що у правовому регулюванні оподатковування є тим юридичним принципом, який органічно властивий будь-якій податковій системі і будь-якій системі податкового законодавства. Цей принцип випливає із сукупності норм Конституції України, податкових і інших нормативних актів. Цей принцип передбачає нерівність суб'єктів оподатковування. Зокрема, їхня нерівність виявляється в нерівноправному становищі платників податків при стягненні недоплат і штрафів і поверненні переплачених сум податків з бюджету. При цьому право платника податків на захист переплітається з презумпцією винності, відповідно до якої податковим органам надане право безперечного стягнення недоплати і штрафів.
2. Принцип установлення податків винятково законами, закріплений у Конституції України і включає в себе два аспекти:
— установлення податків повинне здійснюватися компетентними органами державної влади;
— установлення податків повинне здійснюватися тільки у встановленій формі — законами.
В історії сучасного українського оподаткування цей принцип неодноразово проходив серйозні іспити. Поняття «законодавчо встановлений» містить у собі і вид правового акта, на підставі якого стягуються податки і збори. Таким актом може бути тільки закон. Конституція не припускає стягування податку і збору на підставі указу, постанови, розпорядження і т. п.
3. Як спеціальний принцип варто вказати пріоритет податкового закону над неподатковими законами. Це означає, що коли в неподаткових законах присутні норми, які так чи інакше стосуються податкових відносин, то застосовувати їхній можна тільки в тому випадку, якщо вони відповідають нормам, що містяться в податковому законодавстві. Отже, у випадку колізії норм застосовуються положення саме податкового законодавства.
4. Покладаючи на платників обов'язку по сплаті податків, держава разом з тим гарантує їм і захист від незаконних податків і зборів. Так, закони, що встановлюють нові податки чи погіршують положення платників податків, зворотної сили не мають.
5. Значення принципу наявності всіх елементів податкового механізму в податковому законі важко переоцінити. Відсутність хоча б одного елемента означає, що обов'язки платника податків по сплаті податку не встановлені. Отже, платник податків має право не сплачувати цей податок.
До цієї підсистеми принципів можна віднести також принципи належної правової процедури законодавчих (нормативних) актів по оподаткуванню; узгодження й упорядкування податкового і бюджетного законодавства й інші.
ГЛАВА 8
ПЛАТНИКИ ПОДАТКІВ І ЗБОРІВ
8.1. Поняття платника податків.
Платниками податків є суб'єкти податкових правовідносин, на яких при наявності об'єкта оподатковування покладений визначений комплекс податкових обов'язків і прав, установлених законодавством.
Платникам податків властиві наступні ознаки:
1. Платники податків є суб'єктами податкових правовідносин.
Традиційно платниками податків виступають фізичні і юридичні особи, зміст яких визначається цивільним законодавством. Разом з тим є категорії платників податків, що передбачені винятково податковим законодавством. До них відносяться консолідована група платників податків, юридичні і фізичні особи, що діють у складі групи, що не має статусу юридичної особи.
2. Платники податків виступають зобов'язаними суб'єктами.
На правовий статус платників податків робить впливає метод фінансово-правового регулювання. Державне керування в сфері формування дохідної частини бюджету об'єктивно обумовлено необхідністю підпорядкування суб'єктів, за рахунок коштів яких і формується ця частина бюджету. Саме тому правове регулювання відносин у сфері податкової діяльності держави спрямовано на однобічні владні розпорядження державних органів щодо безумовно-зобов'язаних суб'єктів. У зв'язку з цим у правовому статусі платників податків пріоритетним є комплекс податкових обов'язків щодо податкових прав, що виступають похідними від обов'язків.
3. Платники податків - це суб'єкти, що сплачують податки за рахунок приналежних їм коштів.
Сплата податків здійснюється саме за рахунок коштів, що належать платникові податків. Хто безпосередньо сплатить податок – є другорядним питанням: це може бути особисто платник податків, його представник, податковий агент.
Різноманіття платників податків обумовлює необхідність їхньої класифікації по різним підставах. Класифікація платників податків має важливе значення як для теорії податкового права так і для податкового законодавства. По-перше, вона дає вичерпне представлення про всі їхні різновиди, і, по-друге, така класифікація закладає основи правового статусу того чи іншого платника податків.
Платників податків можна класифікувати по наступним підставам:
1.У залежності від способу організації господарської діяльності:
1) фізичні особи;
2) юридичні особи;
3) іноземні юридичні особи. Постійні представництва іноземних юридичних осіб;
4) юридичні і фізичні особи, що діють у складі групи, що не має статусу юридичної особи (іноземні і/чи національні юридичні і фізичні особи, що діють в Україні на правах партнерів у складі групи, що не є юридичною особою на підставі договору про спільну діяльність);
5) відокремлені підрозділи без статусу юридичної особи;
6) консолідована група платників податків;
2. У залежності від податкової юрисдикції держави платники податків підрозділяються на:
1) резидентів – осіб, що мають постійне місцепроживання чи місцезнаходження в даній державі і доходи яких підлягають оподатковуванню з усіх джерел (особи, які несуть повну податкову відповідальність);
2) нерезидентів – осіб, що не мають постійного місцеперебування в державі і у яких підлягають оподатковуванню лише доходи, отримані ними на даній території (особи, які несуть обмежену податкову відповідальність).
Розмежування на резидентів і нерезидентів здійснюється на основі трьох принципів:
1) постійного місцезнаходження на території держави (найчастіше закріплюється кількісний критерій – в Україні це 183 календарних дня;
2) джерела отриманих доходів;
3) межі податкової відповідальності: повної чи обмеженої.[28]
Принцип територіальності визначає національну приналежність джерела доходу. При цьому оподатковуванню в даній країні підлягають тільки доходи, отримані на її території, у той час як будь-які доходи, отримані за її межами, звільняються від оподатковування в даній країні.
Деякі країни за основу беруть критерій резиденства (Великобританія, США, Росія, Україна); інші – переважно критерій територіальності (Франція, Швейцарія, країни Латинської Америки). Різне об'єднання цих критеріїв породжує неоднаковий податковий режим і часто є основною причиною подвійного оподатковування.