Зміна терміну сплати податку і збору здійснюється за рішенням органів, в компетенцію яких входить прийняття відповідних рішень. Формами зміни терміну сплати податку і збору є:
- відстрочення;
- розстрочення;
- податковий кредит.
1. Відстрочення являє собою перенесення граничного терміну сплати повної суми податку на більш пізніший термін. Відстрочення (розстрочення) по сплаті податку (збору) може бути представлена по одному чи декільком податкам. Вона не може надаватися чи встановлюватися по податкових обов'язках по ввізному миту, акцизним зборам, податку на додану вартість при ввезенні товарів (робіт, послуг) на митну територію України, зборам до Пенсійного фонду України чи іншим зборам у межах державного чи обов'язкового соціального страхування, якщо інше не встановлено законами по цих податках, зборах (обов'язкових платежів) чи Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Любою платник податків має право вимагати розстрочення чи відстрочення його податкових обов'язків, а орган, уповноважений приймати ці рішення, зобов'язаний задовольнити таку вимогу у випадку, якщо підстави, надані платником податків як обґрунтування, є тотожним підставам, наданим іншими платниками податків, по податкових зобов'язаннях яких були прийняті відповідні рішення.
Відстроченням податкових зобов'язань є перенесення сплати основної суми податкових зобов'язань платника податків без урахування сум пені під проценти, розмір яких не може бути менш, ніж ставка Національного банку України. Підставою для відстрочення податкових зобов’язань платника податків є надання ним достатніх доказів щодо дії обставин переборної сили, що призвели до загрози виникнення податкового боргу та/або банкрутства такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення податкових зобов'язань та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму відстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків. Відстрочення податкових зобов'язань надається на умовах, за якими основна сума податкових зобов'язань і нараховані на неї проценти сплачуються рівними частками, починаючи з будь-якого податкового періоду, визначеного відповідним податковим органом чи відповідним органом місцевого самоврядування, що затверджує рішення про розстрочення чи відстрочення податкових зобов'язань, але не пізніше закінчення 12 календарних місяців з моменту виникнення такого податкового зобов'язання чи одноразово у повному обсязі.
2. Розстрочення являє собою розподіл суми податку на визначені частини з установленням термінів сплати цих частин. Розстрочення податкових зобов'язань є надання платнику податків бюджетного кредиту на основну суму його податкових зобов'язань без урахування сум пені під проценти, розмір яких не може бути меншим, ніж ставка Національного банку України. Розстрочення не може бути надана платникові податків, що раніше одержав її на цих же підставах.
Підставою для розстрочення є надання ним достатніх доказів щодо існування загрози виникнення податкового боргу, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення податкових зобов'язань та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму розстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків. Розстрочення надається на умовах податкового кредиту, за якими основна сума кредиту і нараховані на неї проценти погашаються рівними частками, починаючи з податкового періоду, наступного за періодом надання такого кредиту.
Рішення про розстрочення чи відстрочення податкових зобов'язань у межах одного бюджетного року приймається у порядку:
- стосовно загальнодержавних податків, зборів (обов'язкових платежів) – керівником податкового органа і має бути затверджене керівником податкового органа (його заступником) вищого рівня;
- стосовно місцевих податків і зборів – керівником податкового органу (його заступником) і має бути затверджене фінансовим органом місцевого органа виконавчої влади, до бюджету якого зараховуються такі місцеві податки чи збори.
Рішення про розстрочення чи відстрочення податкових зобов'язань на термін, що виходить за межі одного бюджетного року, щодо загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) приймається керівником (заступником) центрального податкового органу за узгодженням з Міністерством фінансів України, щодо місцевих податків і зборів – керівником податкового органу (його заступником) за узгодженням з фінансовим органом місцевого органу виконавчої влади, до бюджету якого зараховуються такі місцеві податки чи збори.
Договори про розстрочення, відстрочення можуть бути достроково розірвані:
а) за ініціативою платника податків – при достроковому погашенні суми податкового боргу, щодо якого була досягнута домовленість про розстрочення, відстрочення;
б) за ініціативою податкового органу, у випадку якщо:
- з'ясовано, що інформація, надана платником податків при укладенні зазначених договорів, виявилася недостовірною, неповною чи перекрученою;
- платник податків визнається таким, що має податковий борг із податкових зобов'язань, які виникли після укладення зазначених договорів;
- платник податків порушує умови погашення розстроченого чи відстроченого податкового боргу.[70]
3. Податковий кредит. Податковий кредит регламентує суму, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду. Зміна терміну сплати податку не скасовує діючого і не створює нового податкового обов'язку. Зміна терміну сплати здійснюється на підставі договору, що складається між платником податку і податковим органом в межах його компетенції.
ГЛАВА 18
ДЖЕРЕЛО СПЛАТИ ПОДАТКУ
У коло категорій, які доповнюють або тісно пов'язані з об'єктом оподаткування, входить і поняття джерела податку.
У деяких випадках джерело податку може збігатися з об'єктом оподаткування (доход при розрахунку податку на доход), але в більшості випадків — це два різних поняття. Джерелом сплати основної маси податків є доходи платника. Причому якщо для фізичних осіб можна дійсно говорити про доходи, куди увійдуть заробітна плата, пенсії, доходи від підприємницької діяльності, тощо, то для юридичних осіб в основному мова йдеться про чистий доход — прибуток. Адже з загальної суми виторгу необхідно відновити засоби виробництва (матеріальні витрати) і витрати робочої сили (фонд заробітної плати), і тільки після цього залишається прибуток.
Іноді як джерело податку розглядається капітал платника податків, що вимагає додаткової аргументації. По-перше, доходи вже є елементом капіталу платника. По-друге, якщо мати на увазі майно платника, а точніше — кошти, отримані за рахунок його (суми від реалізації нерухомості, накопичені кошти), то в цьому випадку — ситуація екстраординарна, оскільки часто для сплати податку відбувається реалізація об'єкта оподаткування (продаж земельної ділянки для перерахування плати за землю) чи включаються процеси, які у результаті все одно призводять до втрати права власності на об'єкт (податкові платежі за рахунок коштів, призначених для розширення, реконструкції; позикових коштів).
Наприклад, об'єктом земельного податку є земельна ділянка, а предметом — конкретна ділянка землі. Джерелом цього податку може бути або доход, отриманий від використання цієї ділянки (чи інший доход платника податків), або кошти, виручені від продажу цієї земельної ділянки (його частини) або іншого майна. Податок може бути сплачений і з позикових коштів, однак позика погашається також за рахунок чи доходу, чи виторгу від реалізації цього майна.
Якщо податок постійно буде виплачуватися за рахунок капіталу, то зрештою капітал вичерпається, зникне можливість сплати податку взагалі, тому податок необхідно сплачувати з доходів. Лише в екстраординарних ситуаціях, коли виникає погроза існуванню виробничої бази як такої, сплата податку за рахунок капіталу обґрунтована. Так, в умовах стихійного лиха чи війни з метою збереження частини майна, що приносить доход, може бути продана частина цього майна. У противному випадку втрата може загрожувати всьому капіталу, а, виходить, і можливості одержання доходів у майбутньому.
Отже, основним джерелом, за рахунок якого виплачується основна маса податків, є доход. Існує також певний порядок сплати податків за рахунок доходу.
1. Спочатку оподаткований доход зменшується на майнові податки, мито й інші платежі.
2. На другому етапі перераховуються місцеві податки, витрати по сплаті яких відносяться на фінансові результати діяльності платника.
3. На третьому етапі виплачуються всі податки, що залишилися, з тих, котрі сплачуються за рахунок доходу.
Специфічні особливості має внесення страхових внесків за рахунок доходу. Головне тут полягає в тому, що вони складають частину собівартості й обчислюються за встановленими ставками фактичних витрат на оплату праці. Таким шляхом реалізуються грошові нагромадження, за допомогою яких частина чистого доходу спрямовується на різні види обов'язкового державного страхування.
Таким чином, джерело податку — кошти платника (переважно — доход), що використовуються їм для сплати податку. Виключними джерелами сплати податку є:
1) будь-які грошові суми, що надійшли платнику податку;
2) доходи й інші кошти, отримані платно чи безоплатно платником податку, у тому числі придбані за рахунок доходу;
3) позикові кошти і кошти цільового фінансування.