Деталізований механізм, що регулює джерела сплати податків, закріплений ст. 7 Закону України від 21 грудня 2000 року. Згідно з цією статтею джерелами самостійної оплати податкових обов'язків або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна і немайнових цінностей, випуску цінних паперів, у тому числі корпоративних прав, отримані в позику (кредит), а також з інших джерел з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
За рішенням платника податків оплата його податкових обов'язків або погашення податкового боргу можуть бути здійснені шляхом заліку непогашених зустрічних грошових зобов'язань певного бюджету перед таким платником податків, що виникли відповідно до норм податкового чи бюджетного законодавства або цивільно-правових угод, строк погашення яких наступив до моменту виникнення податкових обов'язків платника податків. Порядок проведення заліку визначається Міністерством фінансів України за узгодженням з центральним податковим органом.
По податках, зборам (обов'язковим платежам), які відповідно до закону справляються з об'єктів нерухомої власності, джерелом їх самостійної оплати можуть бути активи як власника таких об'єктів нерухомої власності, так і будь-якої іншої особи, на яку покладений обов'язок сплати. При цьому якщо особу, відповідальну за сплату податків або зборів (обов'язкових платежів), не виявлено, податкові процедури застосовуються безпосередньо до об'єктів такої власності.
Джерелами погашення податкового боргу платника податків за рішенням органу стягнення є будь-які активи платника податків.
Не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу платника податків по його самостійному рішенню чи за рішенням органів стягнення:
а) майно платника податків, надане їм у заставу іншим особам, якщо така застава була належним чином зареєстрований у державних реєстрах застав рухомого чи нерухомого майна до моменту виникнення права податкової застави;
б) активи, що належать на праві власності іншим особам і знаходяться у тимчасовому розпорядженні чи користуванні платника податків;
в) майнові права інших осіб, надані платникові податків у тимчасове користування чи розпорядження, а також немайнові права інших осіб, у тому числі права інтелектуальної (промислової) власності, передані в користування такому платникові податків без права їх відчуження;
г) кошти інших осіб, надані платникові податків у внесок (депозит) чи довірче управління, а також власні кошти юридичної особи, використовувані для виплат заборгованості по основній заробітній платі за фактично відпрацьований час фізичним особам, які знаходяться у трудових відносинах з такою юридичною особою, у розмірах і порядку, установлених Кабінетом Міністрів України;
д) кошти кредитів або позик, наданих платникові податків кредитно-фінансовою установою, що обліковуються на позичкових рахунках, відкритих на користь такого платника податків;
е) майно, яке включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, що не підлягають приватизації, у тому числі казенних підприємств. Порядок віднесення майна до цілісного майнового комплексу, що включається до складу, державного підприємства установлюється Фондом державного майна України;
є) активи, вільний обіг яких заборонений чи обмежений відповідно до законодавства. У разі, якщо підприємницька діяльність із продаваними активами підлягає ліцензуванню відповідно до закону, покупцями таких активів можуть бути тільки особи, які одержали відповідну ліцензію.
У випадку, якщо заходи для продажу активів платника податків за рішенням органу стягнення не призвели до повного погашення суми податкового боргу органом стягнення, як додаткове джерело його погашення може бути визначений продаж активів платника податків, попередньо переданих їм у тимчасове користування або розпорядження іншим особам відповідно до норм цивільно-правових договорів, у тому числі прав вимоги боргу, включаючи кошти, розміщені платником податків у внесок (депозит). У цьому разі продаж таких активів (коштів) не припиняє дію такого цивільно-правового договору до кінця строку його дії, а покупець активів (коштів) здобуває права й обов'язки платника податків по такому цивільно-правовому договору, у тому числі прав на одержання доходу по ньому, що враховується як зменшення суми податкового боргу платника податків.
У випадку відсутності у платника податків, який є філією або відособленим підрозділом юридичної особи, активів, достатніх для погашення його податкового обов'язку чи податкового боргу, додатковим джерелом погашення податкового обов'язку чи податкового боргу такого платника є активи юридичної особи, на які може бути звернене стягнення.
Якщо платник податків має податковий борг перед різними бюджетами чи державними цільовими фондами, погашення такого боргу здійснюється в порядку черговості його виникнення, а у випадку одночасного його виникнення — у рівній пропорції.
ГЛава 19. ПОДАТКОВА ЗВІТНІСТЬ
19.1. Поняття податкової звітності
Обчислення і сплата будь-якого виду податку чи збору (обов'язкового платежу) припускають здійснення належним чином обліку і розрахунку, результати яких відображаються у відповідній формі податкової звітності.
Податкова звітність являє собою сукупність дій платника податків (або особи, його що представляє) і податкового органу по складанню, веденню і здачі документів установленої форми, що містять відомості про результати діяльності платника податку, його майнове становище і фіксують процес обчислення податку, а також суму, що підлягає сплаті в бюджет[71] . Податкова звітність може здійснюватися як платником податку самостійно, так і його представником або податковим агентом.
На платника податку покладається обов'язок по податковій звітності у випадку, якщо відповідним податковим законом на нього покладений обов'язок по сплаті податку. Наприклад, усі фізичні особи згідно зі ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок із громадян»[72] зобов'язані сплачувати прибутковий податок, причому обов'язок по податковій звітності таких осіб закріплений ст. 12 цього нормативного акта, відповідно до якої громадяни, крім тих, які одержували доходи тільки за місцем основної роботи, зобов'язані до 1 березня наступного року надати в податковий орган за місцем проживання декларацію про суму сукупного доходу, отриманого як по основному, так і не по основному місцю роботи. Однак, платник податків може не надавати податковому органу податкову звітність у випадках, якщо:
1) звітність про виконання податкового обов'язку надає податковий агент;
2) платник податків входить до складу консолідованої групи платників по податках, звітність за якими надається головним підприємством.
Податкова звітність реалізується шляхом подання платником податкової документації, тобто документів, що містять відомості про обчислення і сплату податку. При цьому необхідно розрізняти податкову і фінансову звітність. Під фінансовою звітністю розуміється бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансово-господарський стан і результати діяльності господарюючого суб'єкта за звітний період. Фінансова звітність відповідно до законодавства має дві форми: баланс і звіт про фінансові результати. Здійснення фінансової звітності регулюється Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р., постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 р. якою затверджений Порядок надання фінансової звітності[73] й іншими нормативними актами. Податкова звітність – це більш вузьке поняття, яке містить у собі винятково питання оподаткування. У податковій документації фіксується саме процес нарахування і сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Особливістю податкової документації є те, що в її складі відсутні спеціалізовані «податкові» первинні документи, оскільки підставою для ведення податкового обліку є, як правило, первинні бухгалтерсько-облікові документи, які фіксують факт здійснення господарської операції[74] . Виходячи з цього, інші відомості не можуть бути предметом податкової документації і податкові органи не мають права вимагати від платника податків подання відомостей, не передбачених законодавством про оподаткування, або представлення податкової документації до настання термінів звітності.
Податкова звітність подається до податкових органів за підсумками звітного періоду у встановлений законодавством строк. Терміни здійснення податкової звітності встановлюються по кожному податку окремо. Першим днем представлення податкової звітності вважається день, що слідує за днем закінчення звітного податкового періоду. У випадках, якщо останній день надання податкової звітності є вихідним чи святковим, то днем представлення звітності вважається перший робочий день, який слідує за вихідним (святковим) днем. Граничні терміни надання податкової звітності можуть бути збільшені за правилами і на підставах, передбачених податковим законодавством.
Реалізуючи обов'язок по податковій звітності платник податків надає в податкові органи наступні види податкових документів, у яких фіксується обчислення податку і визначається сума, що підлягає до сплати[75] :
1. Розрахунково-звітна документація — документи, у яких фіксуються податкові розрахунки і суми податків. По кожному податку існує єдиний податковий документ, у якому платник розраховує суму податку, що підлягає сплаті, та який представляється платником податків до податкового органу у встановлений законодавством термін. Такі документи містять відомості про строки, базу оподаткування, податкові пільги, розміри податкового окладу, причому називатися вони можуть по різному: декларація, розрахунок, звіт тощо. Прикладом розрахунково-звітної документації може бути (1) декларація про прибуток підприємства, обов’язок надання якої закріплений п. 16.4 ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р., а форма і порядок її складання затверджені наказом податкової адміністрації від 08.07.97 р.[76]; (2) розрахункова відомість про нарахування і перерахування страхових внесків у Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, форма і порядок заповнення якої затверджені наказом Мінпраці і соціальної політики України від 18.12.2000р.[77]; (3) розрахунок збору за забруднення навколишнього природного середовища, форма і порядок заповнення якого затверджені наказом Минекобезпеки і Державної податкової адміністрації України від 19.07.1999р.[78]; і т.д.