Порядок обчислення податку обов'язково передбачає закріплення дати, на яку здійснюється розрахунок податку. Незважаючи на те, що цей елемент відноситься до додаткового при правовому регулюванні податку, але в цій системі він, напевно, є одним з найважливіших. Це відбувається тому, що без таких конкретних дат неможливо визначити розмір податкового обов'язку. При цьому, звісно, необхідно розмежовувати дату, на яку здійснюється обчислення суми податку, яка підлягає сплаті і яка є заключною "крапкою" в попередньому додатковому елементі – обчисленні податку і датою сплати.
В чинному Законі України «Про податок на додану вартість» закріплено положення, що встановлює, що датою виникнення податкових зобов'язань є дата, коли відбувається будь-яка з подій: дата зарахування коштів від покупця (замовника) або дата відвантаження товарів (валютних цінностей).[134]
Можна дещо по-різному підходити до регулювання цього елементу, але важливо при цьому базуватися на класичному підході до змісту податку. Він завжди повинен бути часткою доходу, який вже отриманий платником. Платник повинен віддати частку зароблених чи отриманих доходів на задоволення загальних потреб, утримання держави. Але тільки шкоду може заподіяти закріплення випадків, коли він повинен сплачувати податки, ще до того моменту, як отримав прибуток.
По-перше, платник може не отримати його взагалі і тоді в нього не буде податкового обов’язку. По-друге, як можна визначити суму податку до сплати, коли у нього фактично ще немає об’єкта оподаткування (при визначенні очікуваного обороту на підставі попередніх періодів). По-третє, врешті-решт, такий механізм невигідний і для держави. Пояснюється це тим, що платник у даному випадку, сплачуючи податок не з отриманих доходів, а із власних коштів, фактично буде змушений скорочувати розмір коштів, які виділяються ним у виробництво та збільшують оборот, що в кінцевому результаті – зменшує об’єкт оподаткування. Змушуючи його сплачувати податок із зменшених власних коштів, держава фактично зменшує об’єкт оподаткування, з якого буде обчислюватись сума податку, яка підлягає сплаті, і таким чином, своїми діями зменшує податкові надходження до бюджетів.
Певною невизначеністю характеризується в податковому законодавстві визначення дати виникнення податкових обов’язків при продажу товарів з оплатою за рахунок бюджетних коштів. Треба враховувати, що визначення дати виникнення податкових обов’язків щодо податку на додану вартість у разі продажу товарів (робіт, послуг) з оплатою за рахунок бюджетних коштів регламентується підпунктом 7.3.5. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” і відповідає даті надходження бюджетних коштів на розрахунковий рахунок платника податку або даті отримання відповідної компенсації у будь-якому іншому вигляді, включаючи зменшення заборгованості такого платника податку за його зобов’язаннями перед таким бюджетом.
Необхідно звернути увагу і на певну нерозривну єдність, внутрішню комплексність застосування додаткових елементів. Так, визначення дати виникнення обов’язку пов’язано та породжує необхідність регулювання ще одного елемента податкового механізму, специфічного виключно для податку на додану вартість – бюджетного відшкодування, при якому на відповідну дату до бюджетного відшкодування відносяться окремі витрати платника.
Специфічний механізм комплексності виникає при сплаті податку на додану вартість і між датою виникнення податкового обов’язку та застосуванням специфічних методів обчислення податку. Так, статтею 3 Закону України “Про тимчасовий порядок оподаткування операцій з виготовлення та продажу нафти сирої та деяких паливно-мастильних матеріалів”[135] встановлено касовий метод визначення дати виникнення податкових обов’язків при нарахуванні податку на додану вартість по операціях з продажу нафти сирої, ввезеної на митну територію України, і важких дистилятів, вироблених або ввезених (імпортованих), а також виготовлених нафтопереробними підприємствами України з використанням вітчизняної або імпортованої сировини.
Цей порядок визначення дати виникнення податкового обов’язку при нарахуванні податку на додану вартість по операціях з продажу вищенаведених товарів застосовується до операцій з їх продажу, які здійснюються, починаючи з 16 березня 2000 року. З цієї ж дати право на збільшення податкового кредиту платників податку – покупців таких товарів - виникає у податковий період, на який припадає здійснення оплати коштами або шляхом надання інших видів компенсації їх вартості.
По фактично здійснених до 16 березня 2000 року операціях з відвантаження нафти сирої і важких дистилятів, грошова оплата за які здійснюється починаючи з цієї ж дати, та по фактично отриманих до вказаної дати грошових авансових платежів за вищезазначені товари, операції з відвантаження яких здійснюються, починаючи з цієї ж дати, визначення дати виникнення податкових обов’язків і дати виникнення права на податковий кредит при нарахуванні податку на додану вартість здійснюється за методом нарахувань.[136]
Касовий метод визначення дати виникнення податкових зобов’язань і дати виникнення права на податковий кредит при нарахуванні податку на додану вартість не поширюється на операції з надання послуг з переробки суб’єктами підприємницької діяльності на давальницьких умовах ввезеної (імпортованої) сировини для виготовлення важких дистилятів (дизельного пального).[137]
Необхідно підкреслити ще один специфічний моменті характеристики дати визначення податкового обов’язку з податку на додану вартість. Справа в тому, що законодавець повинен більш чітко висвітлити в законодавчому акті наступне положення. Дата виникнення податкового обов’язку пов’язана із висвітленням дати сплати податку. Але остання автоматично призводить до необхідності чіткої кореспонденції з датою виникнення права на бюджетне відшкодування. Тобто, момент сплати податку на додану вартість поєднує як фактичне виконання податкового обов’язку платника щодо сплати податку на додану вартість, так і факт виконання права платника на бюджетне відшкодування і відповідно, обов’язку держави щодо податкового кредиту.
Суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, і сумою податкового кредиту звітного періоду.
Сплата податку провадиться не пізніше двадцятого числа місяця, що настає за звітним періодом.
Сплата податку не виключає щомісячного звіту платників перед податковими органами, у формі декларацій, які вони подають у встановленій формі. При цьому щомісячні розрахунки по цьому податку, надані платниками до відповідних державних податкових інспекцій, є основними документами.
Суми податку на додану вартість зараховуються до Державного бюджету і використовуються в першу чергу для бюджетного відшкодування податку на додану вартість і формування бюджетних сум, що направляються як субвенції місцевим бюджетам.
Податкова звітність здійснюється платником податку, який надає податковому органу документи, які включають до себе інформацію про обчислення і сплату податку. Податкові органи не в змозі вимагати від платника податку інформації, яка не передбачена податковим законодавством, або надання податкової документації до настання строку. Податкова звітність платником податку може надаватися безпосередньо в податковий орган або надсилатися йому поштою. Цей документ повинен ґрунтуватися на даних податкового обліку доходів і витрат платника податку. Ненадання платником податкової звітності в строк не звільняє його від обов’язку здачі цієї звітності.
М.П. Кучерявенко, аналізуючи зміст податкової звітності, визначає її як сукупність дій платника податку (або його представника) і податкового органу по складанню, веденню і здачі документів встановленої форми, які містять відомості про результати діяльності платника податку, його майновий стан і фіксують процес обчислення податку, а також суму, яка підлягає сплаті до бюджету.[138] В деяких випадках встановлюються обов’язки щодо обчислення та сплати податку за податковими органами або податковими агентами. Але, як правило, ці органи обчислюють загальну суму податкового обов’язку за весь звітний період, коректують процедури по обчисленню, які здійснював платник щомісячно чи щоквартально. Такі загальні підстави для регулювання процедури обчислення податку вже існують в Податковому кодексі Російської Федерації.[139]
Сплата податку не виключає щомісячного звіту платників перед податковими органами у формі декларації, де визначаються відомості про отримані за звітний період доходи та здійснені витрати. Податкова декларація подається платником по кожному податку окремо за місцем обліку цього платника.
Бюджетне відшкодування – сума, що підлягає поверненню платнику податку на додану вартість з бюджету, у зв'язку з зайвою сплатою податку у випадках, визначених Законом України «Про податок на додану вартість» і Указом Президента «Про деякі зміни в оподатковуванні».
Якщо за результатами звітного періоду різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) на протязі звітного періоду, і сумою податкового кредиту звітного періоду має негативне значення, то така сума підлягає (як зайво сплачена) відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України.