г) сезонні — ставки, за допомогою яких можливо оперативне реагування на ввіз і вивіз на територію держави сезонних товарів. Як правило, термін їхнього введення не може перевищувати шести місяців;
д) особливі — являють собою ставки, що реалізують захисні функції митних пошлін:
— антидемпінгові — ставки, що представляють собою визначену надбавку до звичайного імпортного мита. Застосовуються при ввозі на територію держави товарів за цінами більш низьким (демпінговими, непридатними), чим їхня ціна в країні що вивозить, і тому загрозливим підірвати основи виробництва країни-імпортера. За допомогою антидемпінгових пошлін ціни імпортованих товарів піднімаються до рівня, на якому з ними можуть конкурувати вітчизняні.
Досить гостро стоїть питання про чітке юридичне визначення поняття «демпінг». У 1967 році Женевська конференція ГАТТ прийняла Міжнародний антидемпінговий кодекс, ратифікований більшістю розвитих країн, що вступив у силу в 1968 році. До цього часу приймалися й аналогічні національні акти (США — 1921 рік; Франція — 1958 рік; Великобританія — 1957 рік; ФРН — 1962 рік; Італія — 1963 рік). Австрійський антидемпінговий закон відрізняється досить чітким визначенням, відповідно до якого експорт вважається демпінговим, якщо експортні ціни на 20% і більш нижче ціни товару на внутрішньому ринку і мінімум на 8% менше світової ціни ;
— спеціальні— ставки мита, що захищають митну територію від ввозу товарів, що загрожують вітчизняним виробникам (аналогічних чи безпосередньо конкуруючих). Іноді спеціальні мита використовують як відповідну міру стосовно дій інших держав, що погрожують інтересам вітчизняних виробників;
— компенсаційні — ставки мита, що застосовуються до ввезених товарів, у відношенні яких використовувався механізм субсидій, що відповідно занизило їхню ціну, і це грозить завдати шкоди вітчизняному виробництву.
Механізм застосування пільг при сплаті мита досить різноманітний і включає:
1. Звільнення від сплати мита визначених категорій платників.
2. Зменшення ставок мита.
3. Повернення раніше сплачених сум мита.
4. Звільнення від мита визначених предметів.
Порядок сплати і ставки мита визначаються Єдиним митним тарифом України. Митний тариф являє собою систему ставок мита, застосовуваних до товарів, що переміщуються через митний кордон.
В Україні оподатковувані товари зосереджені в товарній класифікаційній схемі, заснованої на Гармонізованій системі опису і кодування товарів. Усі товари, що підлягають митному оформленню, зосереджені в 21 розділі, 97 главах, 1241 товарній групі, 5019 товарних позиціях. Кожен товар має чотиризначний цифровий код, де два перших знаки означають товарну групу, два інших — товарну позицію.
В основі числення мита лежить митна вартість товару і транспортного засобу. Визначення митної вартості здійснюється декількома методами:
1. Метод оцінки за ціною угоди з увезеними товарами — митна вартість визначається як ціна угоди, фактично сплачена чи підлягаюча сплаті за ввезений товар на момент перетинання їм митного кордону.
2. Метод оцінки за ціною угоди з ідентичними товарами (використовується при неможливості використання першого) — митна вартість визначається як ціна угоди з ідентичними товарами. Ідентичність припускає подібність по основних характеристиках (виробник, країна виготовлення, якість, знос).
3. Метод оцінки за ціною угоди з однорідними товарами — нагадує механізм попереднього методу. При цьому однорідні товари не обов'язково однакові у всіх відносинах, але мають подібні характеристики.
4. Метод оцінки на основі вирахування вартості — митна вартість визначається як ціна за продаж ідентичних чи однорідних товарів на внутрішньому ринку за винятком сум імпортних митних платежів, комісійних винагород, витрат на транспортування і т.д.
5. Метод оцінки на основі додавання вартості — митна вартість визначається як сума загальних витрат, характерних для продажу ідентичних чи однорідних товарів.
6. Резервний метод — використовується при неможливості застосувати попередні методи. Ціна угоди визначається з урахуванням світової практики і на основі діючого законодавства. Рішення про використання даного методу приймається митними органами.
Мито сплачується безпосередньо митному органу одночасно з прийняттям митної декларації чи до її прийняття. Мито зараховується в Державний бюджет, а митні органи здійснюють контроль за правильністю її числення і збору. Механізм внесення мита припускає визначені гарантії (форми забезпечення внесення платежів):
— застава товарів;
— гарантії фінансово-кредитних установ;
— гарантії третіх осіб;
— внесення належних сум на депозит.
ДЕРЖАВНЕ мито
Державне мито по своїй суті є не винятково податковим платежем, а скоріше судовим чи цивільним і більш детально воно регулюється не тільки податковим законодавством, але і цивільним, процесуальним, господарсько-процесуальним.
Державне мито являє собою плату, що стягується за здійснення юридично-значних дій в інтересах юридичних і фізичних осіб уповноваженими на це компетентними органами і видачу їм відповідних документів, що мають правове значення.[184]
Фактично, мито - це плата за здійснення дій (послуг), що здійснюються уповноваженими органами, стягнуте з метою покриття, що виникає у зв'язку з цим витрат. Головна особливість державного мита – це його індивідуальна відплатність. Сплачуючи державне мито платник переслідує визначені інтереси, зв'язані зі здійсненням на його користь дій публічно-правового характеру. З іншого боку, метою стягування державного мита є покриття витрат державного чи іншого органа, у зв'язку з його діяльністю .
Особливості застосування механізму державного мита в Україні регулюються Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року «Про державне мито», а більш деталізує його застосування Інструкція про порядок числення і стягування державного мита, затверджена наказом Головної Державної податкової інспекції України від 22.04.1993року №15.
Платниками державного мита на території України є фізичні і юридичні особи за здійснення в їх інтересах дій і видачу документів, уповноваженими на те органами.
Державне мито стягується:
1) з позовних заяв, заяв по переддоговірних спорах, заяв (скарг) по справах окремого виробництва і скарг на рішення, прийняті у відношенні релігійних організацій, з касаційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що вступили в законну силу, а також за видачу судами копій документів;
2) з позовних заяв і заяв кредиторів по справах про банкрутство, що подаються в господарські суди, і заяв про перевірку рішень, визначень, постанов у порядку нагляду, а також про їхній перегляд по обставинам, що знов відкрилися;
3) за здійснення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами і виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад народних депутатів, а також за видачу дублікатів нотаріально засвідчених документів;
4) за реєстрацію актів цивільного стану, а також видачу громадянам повторних свідчень про реєстрацію актів цивільного стану і свідчень у зв'язку зі зміною, виправленням і відновленням записів актів цивільного стану;
5) за видачу документів на право виїзду за кордон і про запрошення в Україну осіб з інших країн, за продовження терміну їх дії і за внесення змін у ці документи; за реєстрацію національних паспортів іноземних громадян чи документів, що їх заміняють; за видачу чи продовження посвідка на проживання; за видачу візи до національного паспорта іноземного громадянина чи документу, що його заміняє, на право виїзду з України і в'їзду в Україну, а також з заяв про прийом до громадянства України і про вихід із громадянства України;
6) за видачу нового зразка паспорта громадянина України (крім обміну нині діючого паспорта на паспорт нового зразка); за оформлення нового зразка паспорта громадянина України для поїздки за кордон; за видачу громадянам України закордонного паспорта на право виїзду за кордон чи продовження терміну його дії;
7) за прописку громадян чи реєстрацію місця проживання;
8) за видачу дозволів на право полювання і рибальства;
9) за операції по випуску (емісії) цінних паперів, крім облігацій державних і місцевих позик, і по видачі приватизаційних паперів;
10) за операції з об'єктами нерухомого майна, що здійснюються на товарних біржах, крім операцій по примусовому відчуженню такого майна у випадках, передбачених законами України;
11) за проведення публічних торгів (аукціону, тендера) об'єктами нерухомого майна, крім операцій по примусовому відчуженню такого майна у випадках, передбачених
законами України;
12) за дії, що зв'язані з одержанням патентів на сорти рослин і підтримкою їхньої дії;
13) за представлення в Кабінет Міністрів України проекту створення промислово-фінансової групи.
Перелік ставок державного мита представляє досить великий список, оскільки встановлюється у відношенні конкретних видів об'єктів обкладання.
Державне мито сплачується за місцем розгляду й оформлення документів і зараховується в бюджет місцевого самоврядування, крім мита, стягнутого з позовних заяв, подаваних у господарський суд, із заяв про перевірку рішень, визначень і постанов господарських судів у порядку нагляду, а також за дії, зв'язані з одержанням патентів на сорти рослин, підтримкою їхньої дії і за представлення в Кабінет Міністрів України проекту створення промислово-фінансової групи, що зараховується в Державний бюджет України. Державне мито з позовних заяв і заяв кредиторів по справах про банкрутство, що надходять з інших держав і розглядаються відповідними органами України, зараховується в Державний бюджет України. Підтвердити факт надходження і зарахування, у випадку такої необхідності, державного мита у відповідний бюджет може тільки орган, на рахунок якого воно надійшло, незалежно від того де зберігаються платіжні документи, тобто територіальний орган державного казначейства.