Сплата державного мита може здійснюватися в декількох формах:
1. Готівкою:
- безпосередньо в національній валюті;
- в іноземній валюті в перерахунку за курсом Національного банку України;
2. У безготівковому порядку ( перерахуванням через відділення банків сум мита з рахунків платників);
3. Митними марками.
З позовів, що надаються у суд чи господарський суд в іноземній валюті, а також за дії й операції в іноземній валюті державний збір сплачується в іноземній валюті. У випадку, коли розмір ставок державного мита передбачений у частинах неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, державний збір сплачується в іноземній валюті з урахуванням курсу грошової одиниці Національного банку України.
ГЛАВА 33
ПЛАТА (ПОДАТОК) НА ЗЕМЛЮ
Земля (земельна ділянка) була одним з перших об'єктів оподатковування. В окремі періоди історичного розвитку земельний податок був ведучим, ніс найбільше фіскальне навантаження. Цілком природно, що в сучасній податковій системі України застосовується такий традиційний податковий важіль, як податок на землю.
Сплата даного податку передбачена ст. 14 Закону України «Про систему оподатковування» і регулюється Законом України «Про плату за землю» (у редакції від 19 вересня 1996 року), Земельним кодексом України, постановами Кабінету Міністрів України.
Використання землі в Україні є платним. Плата за землю стягується у виді земельного податку чи орендної плати, розмір яких не залежить від господарської діяльності власників і користувачів землі чи орендарів і визначається в залежності від грошової оцінки земельних ділянок.
33.1. Платники податку
Стаття 5 Закону України «Про плату за землю»[185] досить часто трактує категорії «суб'єкт» і «платник». Дана норма права має потребу в істотній і принциповій доробці, тому що законодавець змішуючи ці поняття, фактично допускає сполучення публічного і приватно-правового регулювання. Регулювання орендних відносин повинне бути винесене за рамки податкового законодавства і суб'єктом податку повинний бути тільки власник земельної ділянки.
Що ж стосується закріпленого законом порядку, то платником плати за землю є власник землі і землекористувач, у тому числі орендар, якими можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи.
Платники сплачують податок на землю з дня виникнення права власності чи права користування ділянкою, а у випадку втрати платником цих прав, податок сплачується за період фактичного перебування в нього ділянки в поточному році. Облік платників (товаровиробників сільськогосподарської продукції і громадян) і нарахування земельного податку здійснюється щорічно за станом на 1 травня, інших платників – за станом на 1 лютого.
Право на земельну ділянку може належати декільком особам, тому, як характерну рису плати за землю слід зазначити існування в цьому випадку консолідованого платника.
33.2. Об'єкт оподатковування
Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, що знаходиться у власності чи користуванні, у тому числі й орендованої. При цьому законодавець виділяє три категорії земель: землі сільськогосподарського користування, землі населених пунктів і землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони й інші. Стаття 79 Земельного кодексу України містить поняття земельної ділянки, як частини земної поверхні з установленими межами, визначеним місцем розташування і закріпленими у відношенні нього правами. Одиницею оподатковування, щодо сільськогосподарських угідь законодавчо закріплений один гектар орних земель, лугів, пасовищ, багаторічних насаджень.
Право власності на землю і право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання його власником чи користувачем документа, що задовольняє це право і його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після висновку договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення його межі у натурі (на місцевості), одержання документа, що засвідчує право на нього (державного акта) і державної реєстрації заборонено.
33.3. Ставки податку
Власники землі і землекористувачі сплачують плату за землю у формі земельного податку, а орендарі – у формі орендної плати.
Стаття 1 Закону України «Про плату на землю» установлює ставку податку як законодавчо визначений річний розмір плати за одиницю оподатковуваного податком земельної ділянки. Стаття 4 названого закону уточнює дане визначення, вказуючи що ставка земельного податку обчислюється в розрахунку на 1 квадратний метр.
Ставки земельного податку з одного гектара сільхозземель встановлюються у відсотках від їхньої грошової оцінки. Що стосується інших земельних ділянок, то ставки по них диференціюються і затверджуються відповідними місцевими Радами виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання і місця розташування ділянки, але не вище чим у два рази від середніх ставок з урахуванням коефіцієнтів, установлених Законом України «Про плату за землю».
Чинне законодавство передбачає застосування підвищених ставок податку у випадках:
- нецільового використання землі;
- перевищення норм відводу.
33.4. Пільги по податку
Законом передбачені такі пільги по платі за землю, як звільнення від сплати податку, а також його нестягування. У залежності від критеріїв, узятих за основу при поділі, пільги по розглянутому податку можна розмежувати на три групи:
1. По територіальній ознаці – поширюються на окрему територію, що необов'язково збігається з адміністративно-територіальною одиницею (зона радіоактивного забруднення в результаті Чорнобильської катастрофи; територія спеціальних економічних зон «Азов» і «Донецьк», територія пріоритетного розвитку в Житомирській області і т.д.). Законодавець висуває ряд додаткових умов, при наявності яких платник має право на це пільгове оподатковування (наприклад, суб'єкт на цій території повинний здійснювати визначені інвестиційні проекти).
2. По видимій ознаці – у відношенні визначених видів земельних ділянок (заповідники, національні природні парки, ботанічні сади, пам'ятники природи, дендрологічні і зоологічні парки; землі, що знаходяться в тимчасовій консервації чи в стадії сільськогосподарського освоєння і т.д.).
3. По суб'єктній ознаці – у залежності від суб'єкта податку застосовуються як до фізичних осіб (інваліди І і ІІ груп, громадяни, що виховують трьох і більше дітей, громадяни, що постраждали від Чорнобильської катастрофи і т.д.), так до юридичних осіб (органи державної влади й органи місцевого самоврядування; зареєстровані релігійні і благодійні організації, що не займаються підприємницькою діяльністю і т.д.).
Крім того, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування можуть установлювати наступні пільги:
- часткове звільнення від сплати податку;
- зменшення суми земельного податку, але в рамках коштів, зачислюваних на спеціальні бюджетні рахунки відповідних бюджетів.
33.5. Числення і сплата податку
Числення податку на землю провадиться на підставі даних Державного земельного кадастру.
Державний земельний кадастр включає дані реєстрації права власності, права користування землею і договорів оренди земельних ділянок, обліку кількості і якості земель, зонування територій населених пунктів, економічної і грошової оцінки земель.
Юридичні особи самостійно обчислюють суму податку щорічно за станом на 1 січня і до 1 лютого представляють дані у відповідну державну податкову інспекцію. Нарахування плати за землю громадянам проводиться державними податковими інспекціями, та до 15 липня поточного року видають платнику платіжне повідомлення про сплату податку.
Платежі за землю зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки сільського, селищної чи міської Рад, відповідно, до територій на яких знаходяться земельні ділянки, при цьому, 30 відсотків цих коштів централізуються на спеціальному бюджетному рахунку Державного комітету України по земельних ресурсах, 10 відсотків – на спеціальних бюджетних рахунках Автономної Республіки Крим і областей.
Закон України «Про плату за землю» крім регулювання податкового механізму також визначає напрямок використання коштів, що надійшли від плати за землю.
Кошти від плати за землю використовуються на фінансування заходів щодо раціонального використання й охорони земель, підвищенню родючості ґрунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, зв'язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ведення Земельного кадастру, здійснення землевпорядження і моніторингу земель, проведення земельної реформи і розвитку інфраструктури населених пунктів.
ГЛАВА 34
ПОДАТОК З ВЛАСНИКІВ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ
і ІНШИХ САМОХІДНИХ МАШИН І МЕХАНІЗМІВ
34.1. Місце податку з власників
транспортних засобів у системі
податків і зборів України
Протягом багатьох десятиліть громадяни — власники транспортних засобів — платили місцевий збір. З прийняттям у 1981 році Положення про місцеві податки збір був замінений місцевим податком, і до оподатковування було притягнуто як населення міст, так і сільське населення. Починаючи з 1988 року податок поширився і на транспортні засоби підприємств. В Україні податок з власників транспортних засобів стягувався на основі Закону України від 11 грудня 1991 року “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” (із змінами і доповненнями). 18 лютого 1997 року був прийнятий Закон України «Про внесення змін до Закону України “Про податок із власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів”.