По-друге, обсяг реалізації товарів (робіт, послуг) такого суб'єкта не повинний перевищувати один мільйон гривень за рік.
По-третє, застосування спецпатента обмежене територіальними межами. Так, перелік територій, на яких застосовується спеціальний торговий патент, затверджується Кабінетом Міністрів України[224] . Такими територіями є: м. Краматорськ Донецької області, Хустский район Закарпатської області, м. Мироновка Київської області, м. Илличевск Одеської області, м. Шпола Черкаської області, м. Нова Каховка Херсонської області, м. Велика Ялта, м. Алушта, м. Судак, м. Євпаторія, м. Феодосія, м. Саки, м. Луганськ, м. Білгород-Дністровськи_ий Одеської області, пгт Затока Одеської області, пгт Сергеевка Одеської області.
По-четверте, плата за спеціальний торговий патент встановлюється органами місцевого самоврядування, причому вартість такого патенту Законом про патентування не встановлюється і не обмежується рамками, установленими для таких видів підприємницької діяльності. Виходячи з цього, складним вбачається питання визначення розміру плати за спецпатент. Так, його вартість установлюється за єдиною методикою для всіх суб'єктів підприємницької діяльності чи окремо для фізичних чи юридичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності, місцевими органами один раз у рік після затвердження місцевого бюджету. Причому, обов'язково враховується місцезнаходження пункту продажу товарів і асортиментний перелік товарів або місцезнаходження об'єкта по наданню таких послуг і їх виду. При визначенні розміру спецпатента спочатку визначається загальна сума сплачених у попередньому бюджетному році такими суб'єктами податків і зборів за здійснювані ними види діяльності, замість яких уводиться спеціальний патент, після чого отримана сума коректується з урахуванням рівня інфляції. Розрахункова сума, одержувана від сплати спецпатента повинна бути не менш такої скоректованої суми. Крім того, органи місцевого самоврядування можуть установлювати диференційовану плату за спеціальний торговий патент залежно від площі, використовуваної суб'єктом підприємницької діяльності для здійснення торгової діяльності чи надання побутових послуг. Шкала ставок плати за квадратний метр площі може бути пропорційною, регресивною чи прогресивною.
Відзначимо, що в Законі про патентування міститься пряма заборона щодо установлення вартості спеціального торгового патенту для окремого суб'єкта підприємницької діяльності.
Відповідно до п. 1 ст. 7-1 Закону про патентування суб'єкт підприємницької діяльності, який придбав спеціальний патент, не сплачує:
1) податок на додану вартість, крім податку з операцій ввезення товарів на митну територію України чи одержання від нерезидентів робіт для їх використання чи споживання на митній території України;
2) податок на доходи фізичних осіб;
3) податок на прибуток підприємств, крім податку з прибутку, отриманої у вигляді дивідендів, відсотків, роялті, і доходів від фрахту транспортних засобів;
4)плату (податок) за землю;
5) збір за спеціальне використання природних ресурсів;
6) збір на обов'язкове соціальне страхування;
7) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;
8) відрахування і збори на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;
9) комунальний податок;
10) ринковий збір;
11) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі і сфери послуг.
У той же час відзначимо, що придбання спецпатента не звільняє платників від сплати з доходів, виплачуваних працівникам, прибуткового податку, 2 (1) % збору в Пенсійний фонд, 0,5 % збору у Фонд безробіття.
Необхідно особливо звернути увагу, що таке звільнення застосовується лише щодо тих податків і зборів, обов'язок сплати яких виникає виключно в рамках "спецпатентуємої" діяльності. Якщо ж суб'єкт підприємництва займається одночасно іншими видами діяльності, він зобов'язаний вести їх окремий (податковий) облік, і сплачувати податки і збори щодо цих видів діяльності на загальних підставах.
Крім того, під час придбання спеціального торгового патенту суб'єкт підприємницької діяльності не вносить одноразову плату.
При проведенні розрахунків такі суб'єкти зобов'язані застосовувати реєстратори розрахункових операцій відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, суспільного харчування і послуг»[225] .
Також укажемо, що, якщо раніше суб'єкти підприємці – фізичні особи, які придбають спецпатент, були звільнені від обов'язкового ведення обліку доходів і витрат своєї діяльності, то сьогодні вони зобов'язані вести Книгу доходів і витрат, порядок ведення якої встановлюється Державною податковою адміністрацією України.
Кошти, отримані від продажу спеціальних торгових патентів, зараховуються:
- у Державний бюджет України - у розмірі 5 відсотків;
- у бюджети місцевого самоврядування (місцеві бюджети) за місцем сплати спеціального торгового патенту - у розмірі 67 відсотків;
- у Пенсійний фонд України - у розмірі 17 відсотків;
- у Фонд соціального страхування України - у розмірі 2 відсотків;
- у Державний фонд сприяння зайнятості населення - у розмірі 1 відсотка;
- у відповідні бюджети в порядку, передбаченому законодавством для зарахування податку на доходи фізичних осіб, - у розмірі 6 відсотків;
- у відповідні бюджети в порядку, передбаченому законодавством для зарахування плати (податку) за землю, - у розмірі 2 відсотків загальних надходжень.
Порядок зарахування коштів визначається Кабінетом Міністрів України.
ГЛАВА 38. Єдиний податок
Сплата єдиного податку являє собою спрощену систему оподаткування, обліку і звітності, особливості застосування якої закріплені Указом Президента України «Про спрощену систему оподатковування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 р., що з 19 вересня 1999 р. діє у редакції Указу від 28.06.1999 р. (далі Указ) [226]. Цей Указ був прийнятий з метою реалізації державної політики з питань розвитку і підтримки малого підприємництва, ефективного використання його можливостей відповідно до п. 4 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України.[227] Застосування такої системи є найбільш розповсюдженим способом оподаткування суб'єктів малого підприємництва, що введений в дію з 1 січня 1999 р., причому таким суб'єктам надане право вибору між оподаткуванням за загальною чи спрощеною системою.
Сьогодні спрощена система оподаткування обліку і звітності регламентується великою кількістю нормативних актів, особливе місце серед який займають:
1) вищевказаний Указ Президента;
2) Порядок ведення Книги обліку доходів і витрат суб'єкта малого підприємництва – юридичної особи, що застосовує спрощену систему оподаткування обліку і звітності [228];
3) Порядок видачі Посвідчення про право сплати єдиного податку суб'єктом малого підприємництва – юридичною особою[229] ;
4) форма Розрахунку сплати єдиного податку суб'єктом малого підприємництва – юридичною особою[230] ;
5) Порядок видачі Посвідчення про сплату єдиного податку[231] (для фізичних осіб);
Згідно зі ст. 1 Указу спрощена система вводиться для суб'єктів малого підприємництва:[232] фізичних осіб, що здійснюють підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи, і юридичних осіб – будь-якої організаційно-правової форми і форми власності. Однак, згідно п. 7 Указу не можуть бути платниками єдиного податку:
– суб'єкти підприємницької діяльності, для роботи яких відповідно до Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» необхідне придбання спеціального патенту;
– довірчі суспільства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні і небанківські фінансові організації;
– суб'єкти підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частини, що належать юридичним особам-учасникам і засновникам даних суб'єктів, що не є суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25 %;
– суб'єкти, що здійснюють спільну діяльність, визначену ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»;
– фізичні особи – приватні підприємці, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними і тютюновими виробами, а також пально-мастильними матеріалами (помітимо, що юридичним особам, що здійснюють торгівлю переліченими вище товарами, перехід на єдиний податок не забороняється).[233]
Відзначимо, що Указом закріплений вичерпний перелік податків і зборів, платником яких не є суб'єкт, який сплачує єдиний податок:
1) ПДВ, крім випадків, коли суб'єкт самостійно приймає рішення бути платником такого податку;
2) податок на прибуток;[234]
3) податок на доходи фізичних осіб;
4) плата (податок) за землю;[235]
5) збір за спеціальне використання природних ресурсів;
6) збір на обов'язкове соціальне страхування;
7) збір на будівництво, реконструкцію, ремонт і зміст автомобільних доріг загального користування України;
8) комунальний податок;
9) податок на промисел[236] ;
10) збір на обов'язкове пенсійне страхування;
11) збір за видачу рішень на розміщення об'єктів торгівлі і сфери послуг;
12) внески у Фонд соціального захисту інвалідів[237] ;
13) внески в Державний фонд сприяння зайнятості населення;
14) плати за патенти відповідно до Закону «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».