При дотриманні всіх обов'язкових умов, закріплених законодавством, фізична особа – підприємець, також як і юридична, має право один раз на рік самостійно обрати спрощений спосіб оподаткування й одержати посвідчення про сплату єдиного податку. Причому перейти на сплату єдиного податку вона зможе з будь-якого кварталу календарного (звітного) року, подавши не пізніше чим за 15 днів до початку такого звітного періоду до податкового органу за місцем державної реєстрації письмову заяву. Для цього подаються наступні документи:
1. заява платника про перехід на сплату єдиного податку,
2. копія посвідчення про державну реєстрацію як підприємця;
3. документ, що засвідчує особистість;
4. копія платіжного документу про сплату єдиного податку.
Податковий орган при наявності всіх необхідних документів повинний узяти підприємця на облік і видати Посвідчення про сплату єдиного податку.
Посвідчення протягом календарного року можна щокварталу продовжувати. Підставою для його продовження є подання платником єдиного податку вищевказаної заяви і платіжних документів про сплату усіх установлених податків і обов'язкових платежів, термін сплати яких на дату подання заяви наступив, а також єдиного податку за попередні періоди і наступний період, що не менше календарного місяця. Заява повинна бути подана платником не пізніше 15 днів до початку кварталу, на який підприємець продовжує Посвідчення. Якщо строк дії Посвідчення продовжується, у Посвідченні здійснюються відповідні записи за підписом керівника податкового органу чи його заступника, що засвідчуються печаткою.
Відповідно до Указу суб'єкти малого підприємництва – платники єдиного податку можуть відмовитися від застосування спрощеної системи оподатковування, обліку і звітності і повернутися до загальної системи оподатковування з початку наступного звітного кварталу. Для цього подається відповідна заява до податкового органу не пізніше 15 днів до закінчення попереднього звітного кварталу.
Застосування спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності має як переваги, так і деякі недоліки. Так, до недоліків спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності можна віднести наступні обставини:
1) обмеження за обсягом діяльності (розмір виручки) таких суб'єктів;
2) при використанні праці найманих робітників, фізична особа - платник єдиного податку повинна сплатити за кожного з них по 50 % суми єдиного податку;
3) сума єдиного податку фізичної особи – платника податків сплачується авансом за звітний період (квартою). При цьому не враховується, чи буде фактично отриманий доход від здійснення такої діяльності за звітний період.
4) обмеження за способом розрахунків юридичними особами «єдиноподатників».
Переваги використання спрощеної системи оподаткування для платників податків такі:
1) надається право платнику самостійно, за своїм розсудом обрати спосіб оподаткування (загальний, спрощений чи спеціальний);
2) зменшується кількість податків, що сплачуються, і зборів;
3) значно полегшується облік (документальний) господарської діяльності платників податків;
4) не потрібно додаткових знань у галузі оподаткування і немає необхідності відстеження усіх змін у законодавстві про податки і збори, що вносяться досить часто;
5) полегшується здійснення податкової звітності;
6) надається право фізичним особам не застосовувати при розрахунках зі споживачами ЭККА;
7) надається право вибору реєстрації як платника ПДВ.
8) сфера застосування єдиного податку набагато ширше, ніж для фіксованого податку.
Наприкінці відзначимо, що перехід на спрощену систему оподатковування не означає автоматичного зменшення податкового тягаря. Тому, приймаючи рішення про перехід на таку систему, необхідно враховувати безліч факторів, серед яких займає особливе місце рентабельність здійснення тих чи інших видів підприємницької діяльності.
ГЛАВА 39
Фіксований сільськогосподарський податок
Сплата єдиного (фіксованого) сільськогосподарського податку в даний час являє собою спеціальну систему оподатковування. Цей податок з'явився на початку 1998 року. Однак, у 1998 році його справляння передбачалося у порядку експеримента не на всій території України, а тільки в декількох районах: Глобнинському районі Полтавської області, Старобешевському районі Донецької області, Ужгородському районі Закарпатської області[245] . Починаючи з 1 січня 1999 року на підставі Указу Президента України від 18 червня 1998 року і Закону України від 17 грудня 1998 року справляння фіксованого сільськогосподарського податку здійснюється на всій території України[246] .
Основними нормативними актами, які регулюють механізм справляння єдиного (фіксованого) податку для сільськогосподарських виробників є Закон України «Про фіксований сільськогосподарський податок» від 17 грудня 1998 року, а також постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок справляння та обліку фіксованого сільськогосподарського податку» від 23 квітня 1999 року, наказ ДПА України від 27.04.1999, яким затверджено Порядок розрахунку фіксованого сільськогосподарського податку і заповнення форми розрахунку[247] . Відзначимо, що ці нормативні акти не передбачають для сільськогосподарських товаровиробників можливості вибору загального чи спеціального режиму оподатковування, що діє згідно з законом до 2004 року.
Єдиний сільськогосподарський податок є загальнодержавним податком і являє собою платіж, поглинаючий сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) , що сплачуються у бюджети і державні цільові фонди, а саме:
податку на прибуток підприємств;
плати (податку) за землю;
податку з власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів;
комунального податку;
збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету;
збору у Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціальному захисту населення;
збору на обов'язкове соціальне страхування;
збору на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;
збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;
збору в державний інноваційний фонд;
плати за придбання торгового патенту на здійснення торгової діяльності;
збору за спеціальне використання природних ресурсів (щодо користування водою для цілей сільського господарства).
Цей податок може сплачуватися як у грошовій, так і у натуральній формах. Сільськогосподарські товаровиробники мають право вибору саме форми сплати фіксованого податку: або грошовими коштами або у вигляді постачань сільськогосподарської продукції заготівельним і переробним підприємствам і організаціям, з якими районна адміністрація укладає договори за їх наступним узгодженням з відповідною районною радою.
Кількість сільськогосподарської продукції, що поставляється в рахунок фіксованого сільськогосподарського податку, визначається виходячи з нарахованої до сплати в звітному періоді суми такого податку і договірної ціни (але не нижче біржової ціни за винятком витрат, пов'язаних із прийманням продукції) на продукцію, яка поставляється в рахунок сплати податку на дату проведення оплати.
Інші податки і збори (обов'язкові платежі), закріплені Законом України «Про систему оподаткування» сплачуються сільськогосподарськими товаровиробниками в порядку і розмірах, визначених законодавством.
Платниками фіксованого податку є сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм (колективні і державні сільськогосподарські підприємства, акціонерні товариства, агрофірми, селянські (фермерські) господарства й інші виробники сільськогосподарської продукції (далі — підприємства), що здійснюють діяльність по виробництву, переробці і збуту сільськогосподарської продукції. Причому, сума доходу таких підприємств, отримана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва і її переробки, отримана за попередній звітний (податковий) рік, повинна складати не менш 50% загальної суми валового доходу цього підприємства, при наявності сільськогосподарських угідь, для яких ставки фіксованого податку передбачені статтями 3 і 4 Закони від 17.12.1998.
Нормами Постанови від 23 квітня 1999 року конкретизується поняття валового доходу таких підприємств від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва. У такий доход входить не тільки вартість реалізованої продукції тваринництва і рослинності, але і, наприклад, вартість наданих послуг (послуги машинно-тракторного парку, будівельних і ремонтних бригад і т.д.), що пов’язані із сільськогосподарським виробництвом.
При розгляді питання про визначення сільгосппідприємств, які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку, хочеться звернути увагу на проект постанови «Про затвердження Порядку визначення критерію, по якому на сільськогосподарських виробників поширюється спеціальний режим сплати ПДВ і фіксованого сільськогосподарського податку», розробленого Міністерством аграрної політики. Цим актом істотно обмежується коло сільгоспвиробників, що можуть користатися спеціальною системою оподаткування – сплачувати фіксований сільськогосподарський податок, оскільки сума виторгу в таких підприємств повинна «…за відрахуванням ПДВ, що залишається в їх розпорядженні…перевищувати 50 % загальної суми валового доходу підприємства…»... Відзначимо, що в положеннях Закону від 17 грудня 1998 року таких уточнень немає.