Об'єктом оподаткування є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику в власність або наданих йому в користування, у тому числі і на умовах оренди.
Для сільськогосподарських товаровиробників, зареєстрованих після 1 січня 1999 року, нарахування фіксованого сільськогосподарського податку здійснюється на підставі грошової оцінки сільськогосподарських угідь, що перебувають у його власності чи надані йому в користування, у тому числі на умовах оренди.
Ставка фіксованого податку встановлюється по областях з кожного гектара сільськогосподарських угідь у процентному співвідношенні до їхньої грошової оцінки, проведеної за станом на 1 липня 1995 року, згідно з Методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, у таких розмірах: для ріллі, сінокісних угідь і пасовищ – 0,5; для багаторічних насаджень – 0,3.
Грошова оцінка сільськогосподарських угідь може уточнюватися в разі потреби відповідно до законодавства.
Пільги по сплаті фіксованого сільськогосподарського податку. Відповідно до статті 9 згаданого Закону і пункту 7 Постанови з метою стабілізації сільськогосподарського виробництва підприємства звільнялися від сплати цього податку з 1 січня 1999 року до 1 січня 2001 року, за винятком платежів у Пенсійний фонд (68%) і на обов'язкове соціальне страхування (2%).
У випадку виникнення форс-мажорних обставин (стихійних лих, дій нездоланної сили) у кожнім конкретному випадку платнику податку по його клопотанню компетентним органом приймається рішення про реструктуризацію (відстрочку) сплати фіксованого сільгоспподатку. Однак на сьогодні відсутній законодавчо встановлений механізм надання розстрочок і відстрочок при виникненні вищезгаданих обставин. На цей момент особливо звертається увага ДПА України[248] .
На сьогодні інших пільг по сплаті сільгоспподатку законодавством не передбачено.
Сплата фіксованого податку провадиться щомісяця до 20 числа місяця, наступного за звітним у розмірі третини суми податку, розрахованої на кожен квартал від річної суми податку, у таких розмірах: у 1-м кварталі – 10%, у 2-м – 10%, у 3-м – 50%, у 4-м – 30%.
Постачання зерна у рахунок фіксованого податку здійснюється сільськогосподарськими товаровиробниками у визначені ними за узгодженням з районною адміністрацією строки, але не пізніше 15 жовтня – із продукції ранніх зернових культур, до 1 грудня – із продукції пізніх зернових і технічних культур, а постачання продукції тваринництва — щомісяця, але не пізніше останнього дня поточного місяця.
Платники погоджують обсяги фіксованого сільгоспподатку по видах сільськогосподарської продукції з управліннями сільського господарства і продовольства районної державної адміністрації.
У разі сплати фіксованого податку в грошовій формі платники сільгоспподатку, а у разі сплати в натуральній формі – заготівельні підприємства, перераховують кошти на окремий рахунок відділень Державного казначейства України в районах по місцеві розташування земельної ділянки. Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів розмежовують і перераховують суми єдиного податку у відповідні бюджети і державні цільові фонди і повідомляють відповідний податковий орган про суми податку і їх розмежування.
Наприкінці відзначимо, що сплата фіксованого сільськогосподарського податку має низку переваг у порівнянні з загальною системою оподаткування. Серед таких переваг необхідно виділити зменшення кількості податків і зборів, що сплачуються, що істотно полегшує ведення податкових обліку і звітності, не вимагає додаткових знань у галузі оподатковування і необхідності відстеження змін, які стосуються сплати всіх передбачених Законом «Про систему оподаткування» податків і зборів та досить часто вносяться у чинне податкове законодавство.
ГЛАВА 40
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІСЦЕВИХ ПОДАТКІВ І ЗБОРІВ
40.1. Місцева система оподаткування і принципи її формування
Місцеві податки і збори є невід'ємною частиною податкової системи держави. Тому особлива увага при здійсненні податкової реформи приділяється правовому регулюванню місцевого оподаткування, що виступає одним з основних фінансових джерел формування бюджетів місцевого самоврядування.
Існування місцевих податків і зборів відповідає в першу чергу інтересам територіальних громад, від імені яких діють органи місцевого самоврядування, оскільки такі платежі є виключно їх фінансовою базою. Виходячи з цього, метою введення місцевих податків і зборів є забезпечення місцевих органів влади коштами, необхідними для здійснення їх завдань і функцій, що знаходяться в їх самостійному розпорядженні і концентруються у відповідних бюджетах.
Однак, доходи органів місцевого самоврядування (місцевих бюджетів) складаються з таких видів:
1) Податки і збори, сформовані і закріплені на державному рівні:
а) податки, встановлення і справляння яких здійснюється виключно на державному рівні, а кошти яких цілком надходять у місцеві бюджети (податок на землю, прибутковий податок);
б) податки, формовані як відрахування від загальнодержавних податків (частка ПДВ, частка податку на прибуток, частина акцизного збору), і які регулюються також тільки на державному рівні[249] .
2) Податки і збори, що закріплюються на державному рівні, а сформовані на місцях органами самоврядування – власне місцеві податки і збори (ринковий збір, податок на рекламу, готельний збір, , тощо)
3) Місцеві неподаткові доходи, що також поповнюють доходи місцевих бюджетів і відображають фіскальну функцію (пени, ліцензійні збори).
Правове регулювання місцевих податків і зборів характеризується певною специфікою, оскільки здійснюється на двох рівнях: на загальнодержавному і місцевому. По-перше, держава визначає вичерпний перелік таких обов'язкових платежів, коло платників, об'єкти оподаткування, граничні розміри ставок, тобто встановлює основи їх справляння, надаючи повноваження органам місцевого самоврядування на введення таких податків і зборів на відповідній території. По-друге, місцеві органи влади, реалізуючи надані державою повноваження, встановлюють і детально регламентують механізми справляння окремо кожного з податків і зборів, а також уводять їх у дію. Таке положення забезпечує захист місцевих бюджетів від необґрунтованого і безмежного тиску зверху (держави). Виходячи з цього, місцеві податки і збори це обов'язкові платежі, що установлюються державою, регламентуються і справляються органами місцевого самоврядування і надходять до місцевих бюджетів.
При законодавчому регулюванні системи місцевих податків і зборів необхідно враховувати ряд факторів: 1) закріплення за місцевими бюджетами таких дохідних джерел, що забезпечували б стабільне надходження доходів і фінансування власних повноважень місцевих органів; 2) сполучення інтересів держави і місцевого самоврядування, при обмеженні необґрунтованого впливу державної влади на місцеве оподаткування; 3) доцільність і обґрунтованість уведення місцевих податків і зборів на відповідній території; 4) домірність сум коштів, що надходять у бюджети від таких податків і зборів з витратами по їхньому справленню, , тощо.
До визначеного часу в Україні не було чіткої законодавчої визначеності місцевих податків і зборів[250] . Сьогодні коло нормативно-правових актів, що регулюють місцеве оподаткування, являє собою певну систему, до якої входять: Конституція України, Закон України «Про систему оподаткування», Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори», Закон «Про місцеве самоврядування в Україні», акти президента, рішення органів місцевого самоврядування, тощо[251] Таким чином, регулювання місцевого оподаткування здійснюється як податковими законами, так і зачіпається цілою низкою інших нормативних актів, що визначають компетенцію органів місцевого самоврядування у сфері оподаткування, специфіку побудови бюджетної системи і взаємини її структурних елементів, а також актами місцевих органів. При цьому, необхідно звернути увагу на основні проблеми регулювання справляння місцевих податків і зборів.
Основою законодавства про місцеві податки і збори є Конституція України, якою закріплюються вихідні положення щодо регулювання місцевого оподаткування, а саме у п. 1 ст. 143 закріплене право територіальних громад безпосередньо через органи місцевого самоврядування встановлювати місцеві податки і збори відповідно до закону[252] .
Закон України «Про систему оподаткування»[253] має загальне значення для регулювання місцевого оподаткування. Так, ст. 15 цього закону установлений вичерпний перелік місцевих податків і зборів, до яких відносяться 1) податок з реклами; 2) комунальний податок, 3) готельний збір, 4) збір за паркування автотранспорту; 5) ринковий збір; 6) збір за видачу ордера на квартиру; 7) курортний збір; 8) збір за участь у бігах на іподромі; 9) збір за виграш на бігах на іподромі; 10) збір з осіб, що приймають участь у грі на тоталізаторі на іподромі; 11) збір за право використання місцевої символіки; 12) збір за право проведення кіно- і телезйомок; 13) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсної розпродажу і лотерей; 14) збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон; 15) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі і сфери послуг; 16) збір з власників собак Вищенаведений перелік місцевих податків і зборів трохи відрізняється від переліку, закріпленого декретом Кабінету Міністрів «Про місцеві податки і збори», у якому також зазначений податок із продажу імпортних товарів [254].
Крім того, Законом закріплене положення, відповідно до якого місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм справляння і порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими Радами відповідно до переліку й у межах граничних розмірів ставок, установлених законами України, крім збору за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними Радами. При цьому, встановлена обов'язковість уведення деяких податків і зборів (наприклад, комунального податку, ринкового збору, збір за паркування автотранспорту , тощо), при наявності об'єктів оподаткування чи умов, з якими пов'язано введення цих податків і зборів.