2) диференціацією права на відносно відокремлені складові частини у вигляді певних об'єднань правових норм (галузі та інститути права);
3) наявністю різних видів зв'язків норм права та їх об'єднань між собою (соціальних, ідеологічних, юридичних, державних та ін.).
Внутрішня будова права має складний характер і може бути виявлена за допомогою різних критеріїв:
І. За характером і змістом впливу норм права на суспільні відносини правові норми поділяють на :
- регулятивні ;
- та охоронні групи правових норм.
ІІ. За соціальними зв'язками, що регулюють норми права:
- координаційні (на засадах рівності суб'єктів);
- субординаційні (на засадах підлеглості).
ІІІ. Найбільш поширеним є об'єднання норм права у певні угруповання на основі особливостей предмету і методу правового регулювання. У цьому випадку внутрішню структуру (форму) права складають:
- міжгалузеві комплекси;
- галузі;
- підгалузі;
- інститути права.
Міжгалузеві комплекси - об'єднують в собі деякі галузі, підгалузі, інститути права. До міжгалузевих комплексів слід віднести морське, природоохоронне право. Вони об'єднують групи норм цивільного, адміністративного, процесуального, кримінального права та ін.
Галузь права - це складова частина системи права, відносно самостійна сукупність його норм, об'єднаних загальністю предмету і методу правового регулювання. Галузь права поділяється на підгалузі та інститути права.
Підгалузь права - це складова частина галузі права, яка об'єднує норми права, що регулюють суспільні відносини певного виду. Я к приклад підгалузі цивільного права є авторське і винахідницьке право, фінансового - банківське право.
Інститут права - це таке угруповання норм права певної галузі чи підгалузі, що регулює конкретний вид чи сторону однорідних суспільних відносин. Наприклад, у цивільному праві є інститут права власності, норми якого регулюють відносини власності.
47 Поняття та структура системи законодавства.
В юридичній літературі розрізняють поняття "система права" та "система законодавства" які не є тотожними і характеризують правову норму та способи її зовнішнього виразу.
Система права - це внутрішня структура права, що характеризується певним співвідношенням таких елементів як норма права, інститут права та галузь права.
Система законодавства - є зовнішнім виразом права і характеризується як система нормативних актів.
Норма права
Інститут права
Галузь права
Інститут - інститут власності
Галузь - цивільне право
В юридичній літературі існують три аспекти поняття "законодавство":
1. Це система нормативних актів, що приймаються вищим представницьким органом держави;
2. Це система нормативних актів, що приймаються вищими органами влади та управління;
3. Це система всіх нормативно-правових актів, що приймаються державними структурами.
Система законодавства має складну структуру і характеризується наявністю трьох рівнів:
1. Вертикальна (ієрархічна) структура законодавства - характеризується розміщенням нормативних актів в залежності від їх юридичної сили.
48.
Отже, система законодавства - це система нормативних актів, особливості співвідношення яких визначається такою категорією як "структура законодавства."
Тема
Системи права і законодавства є взаємодіючими, але різними явищами.
СПІЛЬНІ РИСИ:
1. Системи права і законодавства будуються на єдиних принципах;
2. Залежать від особливостей устрою держави;
3. Відображають національні особливості держави;
4. Охороняються державою в рівній мірі.
49
Нормативно-правовий акт - офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.
Іншими словами, нормативно-правовий акт — це документ, прийнятий у визначеному порядку компетентним державним органом, у якому містяться норми права.
У нашій правовій системі нормативно-правовий акт є основним джерелом права.
Систематизація — це впорядкування нормативно-правових актів з метою зручності в користуванні, внесення коректив в них і пристосування до змін, які відбулись в економічному і політичному житті суспільства, заміна старих, відживших нормативних актів новими, комп'ютеризація їх.
Систематизація законодавства почала проводитись давно. Історії відомі чотири головних види систематизації: консолідація, інкорпорація, кодифікація, створення Зводу законів.
Консолідація — це поєднання, об'єднання нормативних актів різних епох і пристосування їх до нових економічних і політичних відносин. Так, в багатьох країнах Європи в XVI—XVII століттях відбулася рецепція (пристосування) римського цивільного права до нових відносин. Консолідація широко використовувалась в Англії.
Інкорпорація — це така систематизація нормативних актів, яка не вносить ніяких змін в зміст норм права цих актів.
Вона може проводитись з різних підстав: хронологічно — по роках видання, по сферах правового регулювання, по галузях права тощо.
Інкорпорація може бути за юридичною силою: офіційною (державною), неофіційною — кожна організація чи юрист самі проводять систематизацію.
За обсягом вона може бути: генеральна (загальна), галузева, міжгалузева, спеціальна (по інститутах права).
За критерієм об'єднання нормативних актів: предметна, хронологічна, по суб'єктах (хто приймав ці акти).
Кодифікація — це така систематизація або впорядкування нормативних актів, яка пов'язана із переробкою їх змісту. Кодифікація в зв'язку із цим може бути тільки офіційною.
За обсягом вона може бути: галузева, міжгалузева, спеціальна;
за формою вираження: основи законодавства, кодекси, статути, закони, положення тощо.
Звід законів — це така систематизація, яка включає всі види систематизації (інкорпорацію, кодифікацію), в т.ч. і прийняття нових актів, яких не було раніше.
50.Суб'єкти та види правотворчості. Законодавча ініціатива.
Суб'єкти правотворчості — народ, Верховна Рада України, Верховна Рада АРК, Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства і відомства, місцеві органи влади і управління
Критеріями виділення видів правотворчості служать: 1) суб'єкти правотворчості, тобто орган або особа, що має право прийняти той або інший акт. Їх правомочність обумовлена нормативними актами; 2) процедури прийняття правотворческих актів (законодавчий процес, індивідуальне або колективне рішення); 3) форми нормативних правових актів (закони, підзаконні акти).
За названим підставами виділяють такі види правотворчості:
1) законотворчість;
2) правотворчествооргановісполнітельнойвласті;
3) правотворчествооргановместногосамоуправленія;
4) непосредственноеправотворчествограждан;
5) договорноеправотворчество;
6) локальноеправотворчество.
Розглянемо особливості названих видів правотворчості.
Законотворчість - це процес створення законів. Існує кілька законотворчості видів, які виділяються в залежності від видів законів, які приймаються в результаті цієї діяльності:
а) прийняття закону Російської Федерації;
б) прийняття федерального конституційного закону;
в) прийняття федерального закону;
г) прийняття закону суб'єкта Російської Федерації.
Особливістю законотворчості полягає в процедурі,
яка поділяється на ряд стадій.
Підзаконні правотворчість здійснюється Президентом Російської Федерації, Урядом Російської Федерації, органами виконавчої влади. На рівні суб'єктів Російської Федерації також здійснюється правотворчість даного виду. Підзаконні правотворчість не має стадій, однак може мати процедури погоджень. Кожен орган сам визначає порядок підготовки, погоджень, розгляду проектів актів, їх прийняття та підписання.
Президент Росії на основі Конституції і законів видає укази, при чому вони можуть бути як нормативного, так і ненормативного (індивідуального, оперативного) характеру. Уряд має повноваження вирішувати питання державного управління, віднесені до ведення федерації. Уряд з питань своєї компетенції видає постанови.
Міністерства, державні комітети, відомства, будучи центральними органами державного управління, керують дорученими їм сферами управління. Їх повноваження у галузі видання нормативних актів визначені законами, актами Президента та Уряду. Міністерства як органи одноособового керівництва видають накази та інструкції, а державні комітети як колегіальні органи - постанови. Нормативний характер носять, як правило, інструкції та постанови.
У межах своїх повноважень видають нормативні акти органи законодавчої і виконавчої влади суб'єктів Федерації.
Основи правотворчості органів місцевого самоврядування закладені Федеральним законом «Про б загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації». Більш детальне регулювання цього виду правотворчості здійснюється законами суб'єктів щодо місцевого самоврядування, статутами органів місцевого самоврядування.
Видаючи нормативні акти, органи місцевого самоврядування забезпечують самостійне рішення громадянами всіх питань місцевого значення через обрані ними органи або безпосередньо виходячи з інтересів населення, на основі закріплених за органами самоврядування матеріальних і фінансових ресурсів.
Безпосередня правотворчість громадян здійснюється за допомогою референдуму. Регулювання цього процесу здійснюється Федеральним конституційним законом «Про референдум Російської Федерації», законами суб'єктів Російської Федерації про референдум. На рівні місцевого самоврядування безпосереднім народним правотворчість є прийняття рішень сходів або зборів громадян, місцеві референдуми.