Пряме правотворчість громадян характеризується рядом ознак:
а) воно проводиться з ініціативи груп громадян, населення;
б) у референдумі беруть участь виборці, чия воля є правообразующім джерелом рішень;
в) підсумки референдуму не підлягають будь-якому затвердженню і мають вищу юридичну силу;
г) підготовка і проведення референдуму покладаються на державні органи, виборчі комісії або комісії референдуму, чиї права і обов'язки підпорядковані досягненню головної мети - забезпечення повного і вільного народного волевиявлення.
На всенародне голосування може бути поставлений текст законопроекту, за яким громадянам пропонується висловити свою думку.
Договірне правотворчість - це діяльність державних органів щодо укладання публічно-правових договорів. Особливістю цього виду - узгодження інтересів сторін, добровільність.
Прикладом нормативного договору є також Федеративний договір, що став правовою базою для створення Російської Федерації на новій основі. Він містить норми про розподіл компенсації між державними утвореннями Російської Федерації, про предмети виключного ведення Федерації й її суб'єктів, а також їх спільного ведення. Практикується укладання угод і з економічних, політичних та інших питань між федерацією та окремими її членами, між суб'єктами федерації.
Федеральний закон "Про принципи та порядок розмежування предметів ведення і повноважень між органами державної влади Російської Федерації і органами державної влади суб'єктів Російської Федерації» дає визначення відповідного виду договору, його принципам, визначає його предмет і порядок укладення.
Прикладом нормативного договору є колективний договір. Відповідно до Закону Російської Федерації від 11 березня 1992 «Про колективних договори і угоди", колективний договір ~ це правовий акт, що регулює трудові, соціально-економічних, професійні відносини між роботодавцем і працівниками. Колективний договір укладається на підприємствах, в їх структурних підрозділах, наділених правами юридичної особи, незалежно від форми власності, позавідомчої приналежності й чисельності працівників.
Локальне правотворчість - це створіння актів різних колективів, організацій, що регулюють їх діяльність, внутрішню організацію, права і обов'язки членів цих спільнот. Прикладами можуть бути положення про преміювання, правила внутрішнього трудового розпорядку і т.п. акти.
51 Принципи та стадії правотворчого процесу
Правотворчий процес — система взаємозалежних процедур (стадій) при ухваленні, зміні як законів, так і підзаконних актів. Стадії правотворчого процесу, у свою чергу, можуть бути розбиті на ряд етапів.
Стадії правотворення і правотворчого процесу:
1. Передпроектна стадія
- формування юридичного мотиву про необхідність внесення змін до чинної системи норм права - відбувається на рівні правосвідомості в результаті виявлення волі народу (колективу), об'єктивно зумовленої потребами його соціального життя;
- правотворча ініціатива (фр. initiative - почин) - обґрунтування юридичної значущості правової регламентації - видання нормативно-правового акта.
Цей етап правотворення характеризується дією об'єктивних чинників і становить підготовчу стадію правотворчості;
2. Проектна стадія
- ухвалення рішення про підготовку проекту нормативно-правового акта;
- розробка концепції проекту нормативно-правового акта і підготовка його тексту (або доробка проекту, внесеного в порядку правотворчої ініціативи), тобто юридичне формулювання волі народу (колективу) у вигляді норм права.
Проекти указів Президента, постанов уряду зазвичай готуються відповідними міністерствами і відомствами або на підставі плану попередніх робіт, або за разовим дорученням Президента, керівництва уряду. Такі проекти можуть бути підготовлені в апараті Президента і уряду.
Щоб забезпечити кваліфіковане складання проекту, передбачається участь спеціалістів у відповідно до відомчого (галузевого) принципу, згідно з яким складання початкових проектів здійснюється тими органами і організаціями, профілю діяльності яких вони відповідають.
До підготовки проектів нормативно-правових актів (головним чином, законів) залучаються партії, профспілки та інші громадські об'єднання;
- попередній розгляд проекту нормативно-правового акта правотворчим органом. До розгляду проекту зазвичай залуча-
ються зацікавлені державні органи, організації, громадськість. Форми обговорення різні: парламентські читання, наради за участю наукової громадськості і зацікавлених міністерств, ре-зензування науково-дослідними інститутами та ін. Після урахування пропозицій і зауважень проект остаточно відпрацьовується і редагується;
- обговорення проекту нормативно-правового акта і узгодження його тексту з зацікавленими особами. Найважливіші законопроекти можуть бути винесені на всенародне обговорення.
Цей етап правотворення становить початкову стадію право-творчості;
3. Стадія прийняття проекту нормативно-правового акта властива колегіальному правотворчому органу - офіційне прийняття проекту після його обговорення. Колегіальні правотворчі органи (уряд, державні комітети та ін.) приймають нормативні акти простою більшістю голосів. Президент держави, міністри та інші органи одноособового керівництва затверджують свої акти (укази, накази, інструкції тощо) у персональному порядку. В Україні низка указів Президента потребує контрасигнації (див. §"Поняття підзаконного нормативно-правового акта");
Цей етап правотворення характеризується активністю: вступає в дію суб'єктивний чинник і здійснюється власне "творчість права".
4. Засвідчувальна стадія
- підписання нормативно-правового документа;
- надання йому реєстраційного коду після включення до Єдиного реєстру нормативних актів України;
5. Інформаційна стадія
- офіційне опублікування прийнятого нормативно-правового акта в засобах масової інформації, доведення його до відома виконавців.
Цей завершальний етап правотворення, який також має активний характер, є заключною стадією правотворчості.
52 Поняття і види форм /джерел/ права.
Джерела (форми) права - це офіційні способи зовнішнього вираження й закріплення норм права.
Види основних джерел (форм) права:
а) нормативно-правовий акт;
б) нормативно-правовий договір;
в) правовий звичай;
г) правовий прецедент.
Нормативно-правовий акт - це вихідний, як правило, від компетентного органа держави акт-документ, що містить норми права.
У сучасних державах нормативно-правовий акт являє собою найпоширеніше джерело права. Він установлює, змінює, скасовує норми права, уводить їх у дію. Основними суб'єктами права, які приймають і видають нормативно-правові акти, є відповідні правотворческие органи держави. Вони приймають і видають нормативно-правові акти на основі й у межах своєї компетенції.
У сучасній Україні нормативно-правові акти колишнього СРСР, які не суперечать Конституції й законам України, застосовуються на підставі Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР" і ст. 1 розділу XV Конституції України.
Нормативно-правовий договір - це добровільна угода двох і більше сторін, що містить норми права.
Нормативно-правовий договір - це, як правило, спільний акт-документ, що містить норми права, що є результатом добровільного, взаємопогоджуваного волевиявлення правотворческих органів ( суб'єктів правотворчества).
Нормативно-правовий договір - основне джерело права в міжнародному праві. Ратифіковані міжнародні договори України - джерело права України, невід'ємна частина її національного законодавства (ст. 9 Конституції України). У внутрішньодержавному праві України до нормативно-правових договорів ставиться, наприклад, колективний договір, що укладається профкомом підприємства від імені трудового колективу із власником або уповноваженим їм органом.
Правовий звичай - це санкціонований державою звичай, що здобуває в чинність цього загальнообов'язкове значення.
Санкціонування того або іншого звичаю державою означає визнання їм певного звичаю як загальнообов'язкове правило поводження, адресованого відповідним суб'єктам права. Підставою санкціонування державою звичаїв є відповідність спрямованості їхнього регулятивного впливу на суспільні відносини цілям, завданням, інтересам держави. Санкціонування державою звичаю обумовлює придбання їм таких ознак як загальобов'язковість, охорона державою від порушень. Ці ознаки правових звичаїв властиві й нормам права безпосередньо встановлених державою
Правові звичаї як джерело права з'явилися давно. Про це свідчать, наприклад, закони XІІ. таблиць (Древній Рим V в. до, н.е.). Закони Драконта (Афіни VII в. до н.е.) і інші юридичні пам'ятники. Один зі шляхів виникнення права- поява так званого звичаєвого права, що складає із правових звичаїв.
У сучасних державах, включаючи Україну, сфера суспільних відносин, регульованих правовими звичаями, помітно мала й обмежена, на відміну від сфери дії законодавства.
Правовий прецедент - це рішення державного органа (судового, адміністративного) по конкретній юридичній справі, що являє загальнообов'язковий приклад рішення наступних аналогічних справ.
Види правових прецедентів:
а) судовий;
б) адміністративний.
Розходження цих прецедентів пов'язане з існуванням у механізмі держави судових і адміністративних органів.
У ряді сучасних держав судовий прецедент займає помітне місце серед джерел (форм) права. До числа таких держав насамперед ставляться Англія (батьківщина правового прецеденту) і США. Однак правила й межі дії судового прецеденту в цих країнах неоднакові.