Загально правові гарантії виокремлюються не всіма авторами. Однак вони мають право на існування, оскільки визнають вплив на законність загального стану права та законодавства. Розвинута система законодавства, що засновується на єдиних принципах, правилах законодавчої техніки, підтверджена дієвим механізмом реалізації, відповідає об'єктивним умовам розвитку суспільства і його потребам, обумовлює стан та дієвість законності.
Спеціальні умови забезпечення законності визначаються як сукупність юридичних та організаційних засобів, створених спеціально для забезпечення законності.
Більшість авторів виділяють серед спеціальних гарантій законності юридичні та організаційні засоби.
Юридичні гарантії являють собою обумовлену рівнем розвитку суспільства систему засобів, що закріплені у чинному законодавстві, мають юридичний характер і націлені безпосередньо на забезпечення законності.
Вони включають:
— конституційне закріплення принципу законності та засобів по його забезпеченню;
— вдосконалення чинного законодавства;
— засоби вияву порушень законності;
— засоби запобігання правопорушенням;
— ефективні засоби юридичної відповідальності та захисту прав та свобод суб'єктів;
— якісну роботу правоохоронних органів, а також органів судового захисту;
— засоби контролю та нагляду за реалізацією нормативно-правових актів;
— засоби профілактики порушення законності;
— розвинуту правосвідомість та правову культуру населення та суспільства в цілому.
Особливістю цих гарантій є те, що вони спеціально створюються для забезпечення і охорони законності та завжди отримують правове закріплення. Вони розробляються, охороняються і гарантуються державою.
Організаційні гарантії базуються на створенні оптимальної структури державного апарату, реалізації принципу розподілу влади та організації роботи спеціальних органів. Система організаційних гарантій теж отримує нормативне закріплення, однак її своєрідність виявляється у поширеності на діяльність спеціальних державних структур. До цих гарантій належать:
— чітка визначеність та нормативна фіксація повноважень державних органів;
— функціональне розмежування діяльності владних структур;
— конституційне закріплення принципів організації державного апарату;
— незалежність юрисдикційних органів та підкореність їх закону;
— створення необхідних умов для роботи правоохоронних органів;
— добір та розстановка державних кадрів;
— наявність органів, що здійснюють контроль та нагляд за законністю;
— наявність системи стримань і противаг у діяльності державних органів владного характеру.
Нами визначені основні спеціальні гарантії законності. Однак, у сучасній літературі обґрунтовується можливість виокремлення і інших гарантій цього виду. Наприклад, проф. О. Шатуров особливу роль серед юридичних гарантій відводить процесуальним, що забезпечують форму життя матеріального права, та судовим, що забезпечують розгляд та вирішення справ з метою зміцнення законності. Проф. М. Вітрук класифікує гарантії за функціональним призначенням на засоби забезпечення та охорони законності, а проф. Л. Морозова обґрунтовує самостійне значення засобів, що забезпечують контроль за законністю, позовне провадження, судовий контроль за законністю правових актів та конституційний контроль, що забезпечує зміцнення законності. О. Лісюткін у межах спеціальних гарантій законності виділяє правові, що мають загальний характер і передбачені чинним законодавством, та договірні, що обумовлені нормативними актами, які регулюють сферу договірних відносин, поширюючи дію на учасників цих відносин.
Гарантіями законності, на думку Л. Явича, є внутрішні переконання суб'єктів, що охоплюються категорією моральності. Саме вони і є фундаментом, що забезпечує законність. Проф. О. Скакун виділяє систему гарантій за цілями (припиняючі, відновлюючі, каральні) та за суб'єктами застосування (парламентські, президентські, судові, прокурорські, адміністративні, контрольні, муніципальні). Проф. В. Копєйчиков вважав, що важливою гарантією зміцнення законності є правова активність громадян, яка, з одного боку, виявляється у активному здійсненні належних прав та обов'язків а, з іншого — у непримиренному ставленні до будь-яких порушень приписів нормативно-правових актів.
Гарантіями законності є певні суб'єктивні фактори як умови, що залежать від діяльності різноманітних суб'єктів. Безпосередній вплив на рівень законності спричиняють:
— пануючі в юридичній науці науково-теоретичні концепції;
— вплив гуманістичних ідей на розвиток сучасної юриспруденції;
— діяльність парламентарів, зумовлена демократичними традиціями та встановленням інтересів народу чи політичними традиціями, що зумовлюють пріоритет партійних інтересів над загальнолюдськими;
— формування тенденцій та концепцій розвитку правової сфери суспільства з врахуванням об'єктивних потреб та умов;
— ефективна діяльність політичного керівництва держави;
— вірний вибір пріоритетів у процесі прийняття важливих рішень;
— вміння відповідних органів зміцнювати законність правовими методами;
— бажання населення знати право та вміння застосовувати його положення на практиці;
— значний рівень правової культури та правосвідомості всіх суб'єктів суспільних відносин.
Таким чином законність як складне багатоаспектне суспільно-політичне явище повинна гарантуватись системою умов, що відображають рівень розвитку суспільства та його готовність до свідомого і активного сприйняття правових норм.
88
Правопорядок - стан (режим) правової упорядкованості (врегульованості і погодженості) системи і суспільних відносин, що складається в умовах реалізації законності. Інакше: це атмосфе-ра нормального правового життя, що встановлюється в резуль-таті точного і повного здійснення розпоряджень правових норм (прав, свобод, обов'язків, відповідальності) всіма суб'єктами права. Правовий порядок як динамічна система вбирає в себе всі впорядковуючі засади правового характеру.
Кожна країна формує свій правопорядок. Необхідність його формування і вдосконалення обумовлюється двома зустрічними інтересами - громадянського суспільства і держави, їх основ-ними законами і тенденціями розвитку.
Громадянське суспільство об'єктивно відчуває потребу в упо-рядкованості його функціонування за допомогою соціальних (у тому числі правових) норм. Воно протистоїть безладності, без-системності. В умовах стабільного правопорядку ефективно функ-ціонує економіка, досягається гармонія в «діях законодавчої, ви-конавчої та судової влади, активної) здійснюється діяльність різних громадських і приватних організацій, гарантується віль-ний розвиток людини, задоволення її духовних і матеріальних потреб. Тому громадянське суспільство формує соціальні норми, спрямовані на зміцнення соціального) і правового порядку.
Держава об'єктивно зацікавлена: в правовому забезпеченні власної діяльності - виконанні завдань і функцій, у правових стосунках з громадянським суспільством. Держава не сприймає хаосу і сваволі. В умовах стабільного правопорядку зміцнюється виконавча дисципліна всіх органів держави та їх посадових осіб, успішно провадиться зовнішньополітична діяльність. Правовий порядок і законність виступають правовим підґрунтям і засобом функціонування державної влади, демократії. Коли держава в особі уповноважених на те органів формулює норми права, вона закладає в них основи правопорядку і забезпечує їх реалізацію.
Таким чином, правопорядок як державно-правове явище слу-жить стабілізації, підтриманню рівноваги між інтересами грома-дянського суспільства і держави. Його антиподом є сваволя і беззаконня.
Правовий порядок кожного суспільства розкривається через його ознаки, принципи, функції, зміст, форму, структуру.
Основні ознаки правопорядку.
1) закладається в правових нормах у процесі правотворчості;
2) спирається на принцип верховенства права і панування закону в галузі правових відносин;
3) встановлюється в результаті реалізації правових норм, тобто здійснення законності у діяльності з реалізації права;
4) створює сприятливі умови для здіснення суб'єктивних прав;
5) припускає своєчасне і повне виконання всіма суб'єктами юридичних обов'язків;
6) вимагає невідворотності юридичної відповідальності для кожного, хто вчинив правопорушення;
7) встановлює сувору громадську дисципліну;
8) припускає чітку та ефективну роботу всіх державних і при-ватних юридичних органів і служб, насамперед правосуддя;
9) створює умови для організованості громадянського суспі-льства і режим сприяння індивідуальній свободі;
10) забезпечується всіма державними заходами, аж до при-мусу.
Зміст правопорядку - це система правових і неправових еле-ментів, властивостей, ознак, процесів, що сприяють встанов-ленню і підтримці правомірної поведінки суб'єктів, тобто такої поведінки, яка врегульована нормами права і досягла цілей пра-вового регулювання.
Розрізняють зміст правопорядку:
1) матеріальний - система реальних (економічних, політич-них, морально-духовних, юридичних) упорядкованих відносин у громадянському суспільстві, з правомірною поведінкою їх уча-сників - фізичних і юридичних осіб, як результат їх об'єктив-ної потреби. У матеріальному змісті правопорядку виражається закономірність його виникнення, розвитку і функціонування в процесі взаємозв'язку з економікою, політикою, культурою [8, ст. 208];