Якщо об'єктивне право - це право, що у відомому змісті відображає статику юридичної форми, і складається з визначеного числа норм, то суб'єктивне право в масштабі країни динамічно по самій своїй природі, тому що безпосередньо зв'язано з людською діяльністю у всіх сферах життя, уплетено у величезну мережу суспільних відносин і зв'язків.
Без динаміки суб'єктивного права законодавство країни відірвалося б від реального соціального руху і перетворилося в мертву схему логічно зв'язаних норм. Але у винятковій рухливості суб'єктивних прав є і свої мінуси, їхня динаміка має тенденцію до деструктуруванню юридичної форми, соціальне життя може наповнити зміст суб'єктивного права таким чином, що воно грозить підірвати правову оболонку. Стримують таку тенденцію юридичні норми, тобто об'єктивне право, вносячи в правове регулювання необхідну стійкість і міцність, вносячи в нього зміни, що заздалегідь осмислені законодавцем, будуються на відомих узагальненнях юридичної практики.
Зі змістовної сторони центральним елементом суб'єктивного права є юридична можливість власних дій. Тим більше, що саме сюди включається можливість володіти, користуватися і розпоряджатися соціальними благами і цінностями, у тому числі волею.
Отже, суб'єктивне право (право суб'єкта суспільних відносин) складається з трьох елементів (правомочій): права на власні дії, права вимоги і права на захист. Тільки в органічному зв'язку ці елементи утворять суб'єктивне право. Без другого й у потенції третього елемента можливість власних дій утрачає свій юридичний характер. Право вимоги виявляється безглуздим, якщо воно не зв'язано з можливістю користування якимись соціальними благами. До того ж право вимоги також є лише різновидом власних дій правомочного. Домагання означає, що юридичні обов'язки не виконані й правомочний звертається в компетентний орган. Регулятивний вплив права досягає своєї кульмінації, у всякому разі з погляду державного забезпечення.
Від структури суб'єктивного права, характеру складових його елементів залежить можливість його реалізації поза конкретними правовідносинами або в правовідносинах.
40 Поняття і види соціальних норм, їх основні властивості
Соціальні норми — правила поведінки загального характеру, що складаються у відносинах між людьми в суспільстві в зв'язку з проявом їх волі (інтересу) і забезпечуються різними засобами соціального впливу.
Види соціальних норм за сферами дії:
— економічні: регулюють суспільні відносини в сфері економіки, тобто пов'язані з взаємодією форм власності, з виробництвом, розподілом і споживанням матеріальних благ;
- політичні: регулюють відносини між класами, націями, народностями; пов'язані з їх участю в боротьбі за державну владу та у її здійсненні, із взаємовідносинами держави з іншими елементами політичної системи;
• релігійні: регулюють відносини в сфері релігії та між різними релігіями, специфічні культові дії, засновані на вірі в існування Бога;
• екологічні: регулюють відносини в сфері охорони навколишнього середовища та ін.
Види соціальних норм за регулятивними особливостями:
• норми моралі;
• норми-звичаї;
• норми права;
• корпоративні норми (корпорація — лат. corporatio — співтовариство, об'єднання), тобто правила поведінки, які регулюють відносини усередині різних недержавних організацій (громадських — некомерційних і комерційних) між їх членами.
41 Види норм права
Но́рма пра́ва (правова́ норма) — формально визначене, загальнообов'язкове правило поведінки, що регулює суспільні відносини, закріплене в праві і забезпечене державою.
Всі норми права в сукупності складають об'єктивне право, а регулюючі лише певний круг суспільних відносин — галузь права. Усередині галузей норми також групуються за інститутами і субінститутами (підінститутами).
Правові норми розрізняють по:
1. Галузевої приналежності (норми конституційної, карної, цивільної, трудової й іншої галузей права),
2. виконуваної функції в правовому регулюванні
а) регулятивні (розраховані на правомірне поводження, установлюють юридичні права й обов'язки учасників регульованих суспільних відносин);
б) правоохоронні (розраховані на неправомірне поводження й завжди містять санкції, застосовувані до правопорушників);
3. Рівню правового регулювання
а) норми матеріального права (прямо, безпосередньо регулюють суспільні відносини , визначаючи юридичні права й обов'язки їхніх учасників);
б) норми процесуального права (визначають порядок, процедуру реалізації норм матеріального права);
4. Характеру диспозиції
а) уповноважуючі (вказують на можливість робити певні дії);
б) зобов'язуючі (указують на необхідність робити певні дії),
в) заборонні (указують на необхідність утримуватися від здійснення певних дій);
5. Способу встановлення диспозиції
а) імперативні (правило поведінки встановлюється державою);
б) диспозитивні (установленою державою правило поведінки діє лише тоді, коли учасники регульованих суспільних відносин самі не встановили для себе іншого правила);
6. Призначенню в правотворчестве
а) первинні;
б) похідні (детализирующие, що конкретизують первинні),
7. Дії в просторі
а) загальні (загальнодержавні);
б) місцеві;
в) регіональні;
г) локальні;
8. Дії в часі
а) постійні;
б) тимчасові;
9. Дії по колу осіб
а) загальні (поширюються на все населення країни);
б) спеціальні (поширюються на певне коло осіб);
в) виняткові (роблять вилучення із загальних і спеціальних);
10. Юридичній чинності
а) норми законів;
б) норми підзаконних актів.
42.Структура норми права
Класична, ідеальна структура норми права складається з трьох елементів — гіпотези, диспозиції та санкції.
Гіпотеза — елемент, який вказує на адресата норми (суб’єктів регульованих відносин) і умови, при яких норма підлягає застосуванню.
Диспозиція — містить само правило поведінки і вказує на те, якою може бути і якою повинна бути ця поведінка, якої повинні додержуватись учасники правовідносин, встановлює суб'єктивні права і обов'язки адресатів.
Санкція — вказує на правові наслідки недодержання встановлених вимог, як правило несприятливі для правопорушника.
43 Норма права і стаття нормативно-правового акту (аспекти співвідношення).
Загальнообов'язковість правової норми та її формальний аспект забезпечуються шляхом її викладу в тексті юридичного документа. При цьому, норму права не слід ототожнювати ні з правовим її текстом, ні з його структурними елементами, оскільки правовий текст завжди є ширшим за обсягом та інформацією, аніж правова норма. По-перше, нормативний акт може вміщати різноманітну інформацію стосовно мети і завдань акта, дефініції. По-друге, у статті акта фіксується лише частина правового правила. Суб'єкт у процесі інтерпретації змісту всіх статей відтворює цілісну правову норму.
При цьому можливі два аспекти співвідношення норми і статті нормативного акта.
I. За повнотою викладу норми у статті нормативно-правового акта розрізняють три способи:
1. Повний, коли елементи норми прямо формулюються у статті (можливо і не повністю) без посилання на інші статті чи акти.
(Усі особи, молодші 18 років, приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому до досягнення 21 року щороку підлягають обов'язковому медичному огляду (ст. 191 КЗпП України.)
2. Відсилочний, коли у статті містяться не всі елементи, а є посилання на інші статті цього ж акта.
(Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до неповнолітніх відповідно до статей 75 — 78 цього Кодексу (ст. 104 КК України.)
3. Бланкетний спосіб є різновидом відсилочного. Його своєрідність виявляється у посиланнях не на нормативні положення даного закону, а на інший нормативний акт.
(Молодим спеціалістам — випускникам державних навчальних закладів надається робота за фахом на період не менше трьох років у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ст. 197 КЗпП України.)
II. Залежно від рівня нормативного узагальнення розрізняють:
1. Абстрактний спосіб, при якому норма моделює ті чи інші дії у вигляді абстрактного поняття.
(Норма ЦК, що регулює правила застосування цивільного законодавства за аналогією: при неможливості використання аналогії закону права та обов'язки сторін визначаються, виходячи із загальних основ та сенсу цивільного законодавства і вимог розумності та справедливості.)
2. Казуїстичний спосіб надає можливість викласти норму шляхом перерахування чи вказівки на індивідуальні ознаки.
Наприклад, норма, що визначає перешкоди до укладення шлюбу:
— наявність іншого шлюбу;
— наявність відносин родства;
— недієздатність хоча б однієї особи.
Можливо виділити й інші способи викладу норм права в нормативно-правових актах, які визначаються правилами юдичної техніки. Однак вони мають доповнюючий характер і не впливають суттєво на правозастосовчу практику.
44 Співвідношення норм права з нормами моралі.
Норми права й норми моралі мають ряд загальних ознак:
і ті й інші регулюють відносини між людьми (загальний родовий предмет регулювання);
є правилами поведінки загального характеру, оскільки адресовані якщо не до усім, то у всякому разі до великої групи людей, а не до якихось конкретних осіб;
спрямовані на встановлення певного порядку в суспільних відносинах (загальна родова мета),
можуть збігатися по втримуванню, коли норми права закріплюють норми моралі (наприклад, християнську моральну заповідь "не укради" повторює відповідна заборона в кримінальному кодексі).
Норми права й норми моралі мають ряд відмітних ознак: