Реферат на тему:
Прийняттяспадщини. Відмовавідспадщини
Відкриття спадщини і закликання до спадщини недостатньо, щоб той чи інший потенційний спадкоємець став правонаступником прав та обов'язків померлого. Спадщина не переходить до спадкоємців автоматично, вони повинні її прийняти.
Прийняття спадщини - це засвідчення згоди спадкоємця вступити у всі відношення спадкодавця, які складають у сукупності спадщину; така згода повинна бути виражена встановленим законом способом.
Спадщина вважається прийнятою, якщо спадкоємець протягом шести місяців:
подасть заяву про прийняття спадщини у нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини;
фактично вступить в управління чи володіння спадковим майном.
Тільки в одному випадку законодавець не вимагає вчинення дій, які б свідчили про прийняття спадщини. Йдеться про випадки, коли спадкоємцем стає держава.
Спадкоємець може особисто звернутися із заявою про відкриття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини або ж надіслати заяву про прийняття спадщини, засвідчивши свій підпис нотаріально.
Що стосується другого способу прийняття спадщини, то судова та нотаріальна практика вже давно визнала, що діями, які б свідчили про намір спадкоємця прийняти спадщину, є: вилучення окремих речей із спадкового майна в своє користування, ремонт будинку, сплата за нього податків, страхових внесків. По одній із справ суд визнав дії одного із спадкоємців, що полягали в завезенні вугілля в будинок та дорученні третій особі наглядати за цим будинком, як такі, що свідчать про його бажання отримати спадщину і про фактичний вступ у володіння.
Свідченням фактичного вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємця ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанції про здачу в ломбард речі, технічного паспорту на автотранспортний засіб, державного акта на право приватної власності на землю тощо. Ці документи приймаються нотаріусом до уваги з урахуванням конкретних обставин справи.
Фактичний вступ в управління чи володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття усієї спадщини, в чому б вона не полягала і де б вона не була. Тому немає потреби приймати спадщину по окремих, об'єктах (земельна ділянка, будинок, автомобіль), оскільки прийняття спадщини являє собою єдину дію.
Фактичний вступ в управління чи володіння спадковим майном, яке спадкодавець заповів іншій особі (якщо вона не відмовилася від спадщини), або одержання, за заповідальним розпорядженням вкладу в банківській установі не може розглядатися як вчинення дій по прийняттю спадщини (пп. "в" п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 січня 1992 р. "Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні").
Прийняття спадщини, як одностороння угода, характеризується не лише особливими способами прийняття, а й неможливістю волевиявлення під умовою чи із застереженням з боку особи, яка приймає спадщину. Спадкоємець не може заявити про прийняття спадщини по частках чи відмовитися від неї за умови наявності чи відсутності певних подій або обставин, які можливо настануть у майбутньому.
Заява про прийняття спадщини, як і заява про відмову від спадщини, є остаточними і перегляду не підлягають. У виключних випадках встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини може бути продовжений судом (наприклад, спадкоємець доведе, що він не знав і не міг знати про відкриття спадщини). Спадкоємці, які пропустили строк для прийняття спадщини, можуть бути за згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину, включені в свідоцтво про право на спадщину як такі, що прийняли спадщину, але за умови, що свідоцтво про право на спадщину ще нікому не видавалося.
Якщо для прийняття спадщини спадкоємець повинен так чи інакше демонстративно засвідчити свій намір прийняти спадщину, то відмовитися від спадщини можна не тільки шляхом вчинення певних дій (подачі заяви про це), а й не вчиняючи дій, які б свідчили про прийняття спадщини.
Спадкоємець, який не бажає прийняти спадщину, може відмовитися від належної йому частки на користь інших спадкоємців за законом чи за заповітом, а також на користь держави чи будь-якої організації. Проте така відмова можлива лише на користь тих спадкоємців, які були закликані до спадщини, тобто на користь спадкоємців однієї черги. Так, якщо до спадщини закликані спадкоємці першої черги — син, дочка, жінка, то вони не можуть відмовитися від належної їм частки на користь спадкоємців другої черги — діда, баби, сестри чи брата померлого.
На користь інших спадкоємців не може відмовитися і обов'язковий спадкоємець, оскільки його право на обов'язкову частку є суто особистим правом, яке обумовлене його неповноліттям, непрацездатністю, утриманням за кошт померлого. Така відмова від обов'язкової частки спадщини суперечила б її призначенню.
Якщо спадкоємець не скористався своїм правом на відмову від спадщини на користь інших спадкоємців протягом шести місяців, то після закінчення цього строку він може передати належне йому спадкове майно іншим спадкоємцям вже тільки на підставі загальноцивільних угод: купівлі-цродажу, дарування, міни.
Право спадкоємців на певне майно підтверджується свідоцтвом про право на спадщину (за законом чи за заповітом). В кожному свідоцтві зазначається все спадкове майно і перелічуються всі спадкоємці та визначається частка спадщини спадкоємця, якому видається свідоцтво про право на спадщину.
Свідоцтво є підставою вважати законними спадкоємцями лише тих осіб, які зазначені в ньому, і лише на майно, яке вказане у свідоцтві. Отримання свідоцтва про право на спадщину є правом, а не обов'язком спадкоємця. Але в певних випадках спадкоємець без свідоцтва про право на спадщину не зможе здійснити свої спадкові права. Так, без свідоцтва неможливо отримати грошовий вклад, цінності, які належали спадкодавцю і були здані на збереження, майно, яке знаходиться у третіх осіб, перереєструвати домоволодіння, транспортний засіб тощо.
Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає обов'язковій реєстрації, видається нотаріусом після подання відповідних правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту на це майно. Якщо на майно накладено заборону, державний нотаріус зобов'язаний повідомити кредитора про видачу спадкоємцям боржника свідоцтва про право на спадщину.
Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке знаходиться під арештом, затримується до зняття арешту.
Свідоцтво про право на спадщину видається державною нотаріальною конторою за місцем відкриття спадщини після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.
Свідоцтво може бути видане і раніше, якщо є дані про те, що окрім осіб, які заявили про видачу свідоцтва, інших спадкоємців немає.
До прийняття спадщини спадкоємцями державний нотаріус у потрібних випадках дає розпорядження про видачу із спадкового майна грошових сум на покриття таких витрат: 1) по догляду за спадкодавцем під час його хвороби, що передувала його смерті, а також на його поховання; 2) на утримання осіб, які перебували на утриманні спадкодавця; 3) на задоволення претензій, які випливають із законодавства про працю, та прирівнюваних до них; 4) на охорону спадкового майна і управління ним, а також витрат, пов'язаних із повідомленням спадкоємців про відкриття спадщини.
За видачу свідоцтва про право на спадщину, у відповідності з декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. "Про державне мито", із спадкоємців стягується мито у розмірі 0,5 відсотків спадщини, незалежно від того, в яких родинних чи сімейних зв'язках вони перебували з померлим 1.
Від сплати мита за видачу свідоцтва про право на спадщину звільняються: неповнолітні; особи, які спадкують майно осіб, які загинули при захисті СРСР та України у зв'язку з виконанням державних чи громадських обов'язків або у випадках виконання обов'язку громадянина при рятуванні життя людей, охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю, охороні власності громадян, колективної чи державної власності, а також осіб, які загинули чи померли внаслідок захворювання, пов'язаного з Чорнобильською катастрофою; на майно осіб, реабілітованих у встановленому порядку; жилий будинок, пай у житлово-будівельному кооперативі, квартиру, яка належала на праві приватної власності, якщо вони проживали в цьому будинку, квартирі протягом шести місяців з дня смерті спадкодавця; внески в установах Ощадбанку та інших кредитних установах; страхові суми з договорами особистого та майнового страхування, облігації державних позик та інші цінні папери, суми заробітної плати, суми авторського гонорару та в деяких інших випадках.