Процедура розробки регуляторного акту включає такий обов’язковий етап як оприлюднення з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань. Проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу має оприлюднюватись не пізніше п'яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проекту регуляторного акта.
Усі зауваження і пропозиції щодо проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу, одержані протягом встановленого строку, розробник має обов'язково розглянути.
Оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій не може бути перешкодою для проведення громадських слухань та будь-яких інших форм відкритих обговорень цього проекту регуляторного акта.
Що ж до перегляду регуляторного акта, то він повинен здійснюватись на підставі аналізу звіту про відстеження результативності цього регуляторного акта, за ініціативою регуляторного органу, який прийняв відповідний регуляторний акт, в інших випадках, передбачених Конституцією та іншими законодавчими актами України.
Як бачимо, Законом про регуляторну політику детально виписана процедура розробки нових нормативних актів та внесення змін до старих. Якби цієї законної процедури дотримувались регуляторні органи, зокрема було б вивчено регуляторний вплив Закону «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів» №2505-ІУ від 25.03.2005 р., не чули б ми сьогодні з усіх боків нарікань на нове законодавство та не бачили б хвостаті черги підприємців, які бажають якнайскоріше відмінити свою державну реєстрацію в якості суб’єкта підприємницької діяльності.
Цікаво, що сам Закон про регуляторну політику, виходячи, мабуть, з того, що виписаний в ньому механізм буде працювати сам собою, за порушення порядку регуляторної діяльності встановлює тільки дисциплінарну відповідальність винних у цьому державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування. Як свідчить практика, цього зовсім не достатньо. Який же вихід? Адже ми – ”члени суспільства” є прямими споживачами законодавства і не можемо не реагувати на те, які права та обов’язки воно нам встановлюємо та від яких прав та обов’язків воно нас звільняє?
Мені бачиться єдиний вихід із цієї ситуації. Українське суспільство має нарешті навчитися ефективно контролювати свого «слугу» - державу, використовуючи для цього різні способи. Це можуть бути і діалог із владними структурами, спільні владно- бізнесові обговорення актуальних законодавчих проблем, пред’явлення позовних вимог безпосередньо регуляторним органам, в тому числі до Верховної Ради та Кабінету Міністрів, у випадках прийняття нормативних актів з негативним регуляторним впливом, і, насамкінець, - це може бути і майдан. Адже така форма громадського контролю, як свідчить наш вітчизняний досвід, може бути досить ефективною. Що ж до формально-юридичних пропозицій, то, на наш погляд, доцільним було б доповнення Закону про регуляторну політику нормою, згідно якої регуляторний акт, розроблений з порушенням встановленої законодавством процедури, не мав би юридичної сили.
2.Об’єктивне та суб’єктивне в правоутворенні.
Правотворчість є процес пізнання і оцінки правових потреб суспільства і держави , формування і прийняття правових актів уповноваженими суб’єктами в рамках відповідних процедур.
В такому визначені виділяють декілька елементів. По-перше, пізнання, вивчення і аналіз явищ і процесів, які потребують правової регламентації, по-друге, визначення органа чи іншого суб’єкта уповноваженого прийняти той чи інший правовий акт, по-третє, вибір форм правового акта.
Всі названі елементи перебувають між собою в органічному зв’язку. Вибуття яких-небуть елементів чи їх відсутність, послаблення їх внутрішніх зв’язків і залежності робить дефектним правотворчість в цілому.
Правотворчість відмічається своїм творчо-процесуальним характером, коли в ньому, як в котлі з високою суспільною температурою, перебувають такі елементи буття, як суспільні інтереси, потреби, вольові настанови, варіанти вирішення причому в ньому не повино бути механічності чи автоматизму, оскільки саме творчий характер діяльності відповідає задачі пошуку серед багатьох варіантів, норм поведінки ті які практикуються соціально-корисними і будуть потім відмічені в юридично строгу форму.
Імпульсом який є началом правотворчості є соціальні інтереси тих осіб, груп, партій які знаходяться у “керма” держави, а також тих які знаходяться в опозиції до неї чи складає “правослухняну” більшість.
Право як міра виразу суспільної згоди існує і розвивається під впливом різних факторів.
Розглянемо поняття “фактори” як сили впливу, як причини яка визначає зв’язок між переміними величинами. В сучасних наукових працях приділяється увага в основному факторам, які визначають формування права. До них відносяться економічні фактори, а також політичні, соціальні, національні, ідеологічні, зовнішньо-політичні. Не менше значення має інформаційно-пізнавальний аспект, який дозволяє вивчати, знаходити і відображати об’єкти майбутнього законодавчого регулювання.
Дуже важливо виявити радіус дії різноманітних факторів. Нажаль, зараз це не вдається зробити. Виявлені суспільні потреби не рідко отримують неадекватне правове вираження, іноді досить різко відкидаються попередні акти, іноді навпаки, зміна обмежується частковими змінами правового статусу окремих суб’єктів.
Окрім об’єктивних факторів діючих з зовні правової системи, слід приймати до уваги фактори внутрішнього розвитку права. Ігнорування чи слабе їх використання, вважаючи об’єктивні фактори приорітетнішими, робить законодавство внутрішньо суперечливим і структурно невпорядкованим. Так з порушенням внутрішньої логіки затримується прийняття ряду базових актів, поспішно приймаються десятки законів по індивідуальним питанням. Розривається зв’язок актів що порушує багато юридичних протирічь.
До внутрішніх факторів законодавство можна віднести і ті з них, які мають процесуальну дію. До них відносяться вибір тих чи інших заходів правового забезпечення здійснюваних реформ, тиск суспільної думки, вплив різноманітних політичних сил, наслідування правових стандартів заходу і т.д.
Важливо звернути увагу на проявлення суб’єктивного фактору правотворчості. Це діяльність всіх суб’єктів законодавчої ініціативи, зауваження громадян і їх “правові надії“, лоббізм, діяльність політичних партій, фракцій, участь консультантів, експертів і т.д.
Не важко зрозуміти, що в даному виді правотворчість концентрує в собі не майбутні “прямі зв’язки” від права до дійсності, але і “зворотні зв’язки” від дійсності, від реального правозастосування – до майбутнього права. Без цього правотворчість може звестися до “створення правових актів”, налагодженому з машиною точністю, без урахування і аналізу всього спектру соціальних інтересів, мотивів, потреб, позицій і реальних дій. В такому разі воно втратить можливість бути ефективним соціально-правовим регулятором.
Правотворчість характеризується циклічністю – її внутрішні елементи завжди виступають як етапи зародження правового акту. Відповідно етапам процесу, правотворчість дозволяє дотримуватись зовнішніх рамок руху правового акту – від зародження до прийняття. Практика правотворчої діяльності бачить серйозні труднощі: протиріччя які визивають багато правотворчих помилок. Їх примірна типологія може бути досить важливою. Маються на увазі наступні помилки:
а) пізнавальні – породження невірної оцінки предмета майбутнього правового регулювання;
б) творчої – вважається в недоїмці засобів і методів правового впливу;
в) формаційні – означає невірний вибір форми акта;
г) процесуальні – пов’язані з порушенням процедур підготовки і прийняття актів;
д) соціальні – означає ігнорування суспільної думки і можливе громадське сприйняття;
Отже, схожість подібних помилок має як позитивне так і превентивне значення.
Як відмічалося вище правотворчість – це особливий вид діяльності. Її здійснення повино забезпечуватись різноманітними засобами і методами. В супротивному значенні процес прийняття правових актів перетвориться, скоріше всього, в формальну справу, позбавленої реальних способів вироблення правових впливів і їх ефективність. Тому правотворчисть спирається на систему засобів забезпечення, сприяючих його організації і функціонування. В цю систему входять: правила інформаційного забезпечення, планування правотворчої діяльності, демократична підтримка, юридично- організаційне забезпечення.
В ході здійснення правотворчої діяльності державними органами створюються акти які називаються джерела (форми) права. Останні бувають таких видів: загально-соціальні та юридичні (спеціально-соціальні). Юридичні джерела бувають такі як нормативно-правовий акт, правовий прецедент, нормативно-правовий договір, правовий звичай, правова доктрина, релігійно-правова норма, міжнародно-правовий акт.