А Матвійчук В.К. і Тарарухін С.А. також мають свою думку щодо цього питання: мотиви розрізняються на такі, які розуміються, і такі, що реально діють. Перші характеризуються тим, що вони лише пояснюють, чому людина діє так, а не інакше. Інші — виконують роль спонукальних сил, що штовхають людину на вчинення конкретної дії. Чіткої межі між мотивами, що розуміються, і мотивами, які реально діють, не існує і можна припустити, що йдеться про одне й те ж саме психічне явище, про його різні аспекти та стадії формування і розвитку.
Мотиви також діляться на раціональні (застосовані на потребах) і емоційні. Є й інші градації мотивів.[8]
Мотиви "можуть бути: органічні, матеріальні, соціальні, духовні (психічні).[9]
в) структура формування мотиву
Все, що спонукає людину до вольових дій і певної діяльності, проходить через її свідомість має бути усвідомлено і набути певної спрямованості, що пов'язано з постановкою мети і вибором засобів її досягнення.
В запропонованій схемі змістовна сторона мотивації відсутня, оскільки ні самі усвідомлені спонукання у вигляді прагнень, ні уявно поставлена мета самі по собі її не визначають. Вони повинні визначатися в злочинних засобах їх задоволення, обранні таких засобів і прийнятті відповідного рішення діяти суспільно небезпечно, злочинно. Лише в самому діянні саме такої суті підлягає оцінці його мотивація.[10]
2. Мета злочину
а) поняття мети
Мета злочину — це бажання особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, досягти певних шкідливих наслідків. Вона є характерною ознакою умисних злочинів, що вчиняються з прямим умислом.
Визначити, які конкретні злочинні наслідки своїх дій передбачав винний та бажав їх настання, можливо лише при ретельному аналізі складу вчиненого злочину та виявленні його елементів і всіх обставин справи. Порушення цієї вимоги породжує серйозні помилки щодо кваліфікації злочину.
Мета — обов'язкова ознака складу злочину лише тоді, коли вона прямо передбачена у диспозиції кримінального закону, і таким чином є обов'язковою (конструктивною) ознакою складу злочину, Це означає, що відповідальність за законом настає лише за такі дії, які вчиняються з вказаною в ньому метою. Склад злочину "розбій" буде таким лише у випадку, коли напад на потерпілого вчинено з метою заволодіти чужим майном (ст. 187). В окремих складах злочинів мета вказана як ознака, що надає такому злочину кваліфікованого виду. Наприклад, умисне вбивство, вчинене з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (п. 9 ч. 2 ст. 115), віднесено в законі до умисного вбивства при обтяжуючих обставинах.[11]
Мета злочину — це уявні наслідки, переміни в оточуючому середовищі, яких прагне досягти особа вчиненням злочину.
Мета — це та річ чи явище або якась інша спотвора чи зміна, яка приваблює злочинця, манить, тягне його і на думку злочинця може задовольнити його певну потребу.
Мета — це результат, до якого прагне злочинець, якого він хоче досягти.
Мета є факультативною ознакою суб'єктивної сторони складу злочину. Особливість мети, як ознаки складу злочину в тому, що такі злочини, які вчинюються з певною метою, вчиняються лише з прямим умислом. В тих злочинах, у яких мета не позначена законом, мета має значення для визначення суспільної небезпечності злочину, а також для призначення міри покарання. Наприклад, в ст. 201 КК встановлена відповідальність за контрабанду — за незаконне переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю товарів і валюти, цінностей та інших предметів.
Деякі навмисні злочини, відповідно до своєї законодавчої конструкції, можуть бути вчинені лише за наявності спеціальної мети. Наприклад, розкрадання чужого майна (185—189) вчиняється з метою обернення такого майна на свою або іншої особи користь.[12]
Мета - це уявлення про бажаний результат, досягнути якого прагне особа.
На відміну від мотиву, мета характеризує безпосередній злочинний результат, якого прагне досягти винний, скоюючи злочин. Наприклад, метою диверсії (ст. 113 КК) є ослаблення держави.
Відмінність між метою та мотивом полягає у тому, що вони по-різному характеризують вольовий процес. Мотив злочину відповідає на питання, чим керується особа, яка чинить злочин, мета ж злочину визначає направленість дій, результат, до якого прагне особа.
Мета в ряді випадків вказується у законі як необхідна ознака суб'єктивної сторони окладу злочину. Наприклад, метою виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державних лотерей (ст. 199 КК) є мета їх збуту.[13]
Коржанський М.Й. виділяє такі різновиди мети - як ганебної (збагачення), так і суспільно корисної (наприклад, переміщення через кордон в Україну її історичних чи культурних пам'яток).
Ще хотілося б зазначити, що Матвій чук В.К. та Тарарухін С.А виділяють такі цілі: ближні і віддалені, проміжні і результативні, конкретні і невизначені. Вони можуть відноситись до наслідків і самих дій. Спосіб і засоби вчинення злочину обираються особою у відповідності з поставленою ціллю. Рішення діяти пов'язане не лише з вибором вчинку, але й формою реалізації мотиву. В одних випадках це здійснюється в наслідках (спів-падання цілі і результату), в інших — самих діях, у третіх — ціль і результат не співпадають і наслідки виступають в якості необачних — вторинних результатів вольових дій. Ціль і результат фактично співпадають лише при прямому умислі. Причому навіть тут можливі відмінності в ступені усвідомлення мотивів, цілей і перспектив розвитку вольового акту — від глибоко продуманого наміру, спрямованого на досягнення злочинної цілі, до ледь-ледь усвідомлюваних наслідків афектованого вчинку. В матеріальних злочинах досягнення цілі по суті значить і досягнення результату (близького і віддаленого). В формальних злочинах мотиви відносяться до самих дій, що являють суспільну небезпеку незалежно від настання яких-небудь наслідків. В формальних злочинах поряд з загальною ціллю вчинення тих чи інших дій, що складають закінчений склад злочину (наприклад, бандитизм), звичайно ставляться і інші, приватні цілі. В них дістають конкретизацію і мотиви вчинення даного злочину. Цілі і мотиви визначають зміст спрямованості умислу. Проте структура мотивації в формальних злочинах переноситься на самі дії, що містять суспільну небезпеку незалежно від настання будь-яких наслідків.
Можна ще відмітити, що харківські юристи Осика І. Та Сафронов С. також виділяють проміжні та кінцеві цілі.
3. Доказування мотиву та мети
Питання про доказування суб'єктивної сторони злочину консервативно розглядається в інтеграції з суто матеріальними поняттями. У більшості випадків деяка сукупність матеріальних доказів чомусь визначає нематеріальні поняття — мотив і мета. При оцінці доказів до уваги переважно беруться факти матеріального світу. Безумовно, не можна розглядати суб'єктивну сторону злочину в абстракції. До того ж, ст. 67 КПК вимагає всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи у їх сукупності, тобто вивчення доказів повинно проводитися одним з методів дослідження — індукцією (від окремого до загального).
Юридичні докази за своєю природою набувають матеріальної форми. Вони сприймаються органами почуттів та у відповідності з процесуальними нормами матеріалізуються. Наприклад, усні свідчення будуть фіксуватися магнітофонним записом і письмово у протоколі (хоча за своєю природою усне мовлення є фізичним явищем — коливанням звукових -хвиль, які сприймає людина).
Мотив і мета є нематеріальними за своєю природою. Це — психічні процеси.
Виходячи з теорії відображення, можна встановити факт вчинку, засоби вчинення злочину (предмети та явища матеріального світу), його суб'єкта. Але як можна встановити мотив і ціль в момент вчинення злочину? Так, вони можуть частково відображатися в поведінці суб'єкта, чим будуть матеріалізуватися у форми, які можна відчувати. Адже ряд статей КК потребує встановлення конкретних цілей або мотиву. Наприклад, ст. 309 КК при розслідуванні потребує наявності цілі — збути наркотичний засіб або психотропні речовини. Або ст. 228 КК передбачає, щоб особа, яка вчинила даний злочин, мала ціль — усунути конкуренцію між суб'єктами підприємницької діяльності. Доведення умисного вбивства (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК) потребує встановлення корисливого мотиву. Чи можна говорити, що вчинок є матеріальною формою мотиву і цілі чи він є її наслідком? Чи можна, досліджуючи та аналізуючи матеріальні докази, робити висновок про те, якими були у суб'єкта мотив та ціль на момент вчинення злочину?
Вважаємо, що можна лише припускати про мотив і ціль суб'єкта. Дійсні ж мотив або ціль, з якими суб'єкт вчинив злочин, невідомі, оскільки вони не сприймаються органами почуттів: нюх — відчуття запаху; дотик — чутливість шкіри (тиск, біль, холод); смак — солодке, солоне, кисле, гірке; зір; слух; положення тіла щодо гравітації (рівновага); тощо.
Винятком можуть бути лише ті випадки, коли ці розумові та психічні процеси матеріалізуються самим індивідом. Тобто тоді, коли його мотив і ціль сприйматимуться нашими органами почуттів. Сприймаючи останні, слідчий (дізнавач) може відобразити їх процесуально. Наприклад, при дачі показань особа, яка вчинила злочин, добровільно розповідає про свої мотив або ціль, а слідчий, сприймаючи усне мовлення органом почуття — слухом, трансформує своє сприймання, відображаючи його на папері (у протоколі допиту). Може бути й інша ситуація, коли про ціль або мотив злочину розповідають співучасники або потерпілі, чи свідки. Також не виключається можливість доведення мотиву і цілі за допомогою нотаток, створених суб'єктом злочину. Наприклад, коли організатор злочину або підмовник пише листа (нотатку) виконавцю або веде щоденник тощо.