Про достовірність та дійсність мотиву і цілі можна говорити лише тоді, коли про це свідчить сама людина, у якої відбувалися дані психічні та розумові процеси. Якщо вина у теорії кримінального права розглядається з двох позицій, інтелектуальної та вольової ознак, то мотив і ціль є іншими поняттями, які також необхідно доводити при провадженні кримінального судочинства.
Мотив та мета — це факультативні ознаки суб'єктивної сторони злочину. Але такими вони є лише в теоретичному аспекті, у загальному вченні про склад злочину, оскільки не всі склади містять в собі визначені мотиви і цілі. Проте у ряді випадків їх встановлення є обов'язковим.
На жаль, встановлення мотиву та цілі супроводжується деякими труднощами. Причинами цього є те, що вони — нематеріальні поняття. Процесуально обов'язок доводити наявність мотиву та цілі покладено на слідчого (дізнавача), а будь-яка особа, що є учасником кримінального судочинства, має право відмовитися давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України). Крім того, обвинувачення не може грунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч. 3 ст. 62 Конституції).
Вважаємо, що відмова від дачі показань і логічне підведення доказів під сумнів щодо мотиву та цілі обвинуваченого стануть поширеними. По-перше, міркувати про мотиви і ціль особи, яка вчинила злочин, можна буде лише, припускаючи їх, спираючись на аналіз інших доказів. По-друге, у випадках, коли особа заявить про свої незлочинні мотиви або цілі, то довести зворотнє практично неможливо. Наприклад, заява обвинуваченого, що напад на Л. він вчинив з метою налякати її і відучити ходити самій темними вулицями, робить неможливим інкримінувати йому ст. 187 КК. Або за заявою обвинуваченого Ж. про те, що він підробив документи не з метою їх дальшого використання, а для колекції, не можна кваліфікувати його вчинок за ст. 215 КК. Безумовно, їх вчинки кваліфікувуватимуться за іншими статтями КК України або не потягнуть відповідальність, але ж тільки їх очевидна та об'єктивна суспільна небезпечність відповідають статтям 187 і 215 КК.[14]
На закінчення моєї курсової роботи хотілося стисло підбити висновки. На мій погляд тема роботи дуже актуальна і потребує досконалого вивчення.
Суб'єктивна сторона злочину являє собою психологічний зміст злочину, його внутрішню (по відношенню до об'єктивної сторони) сторону. Вона нерозривно зв'язана з іншими елементами складу злочину, оскільки в психіці суб'єкта знаходять відображення усі об'єктивні якості злочинного діяння.
До ознак, які утворюють суб'єктивну сторону злочину, відносяться: вина, мотив, мета злочину та емоційний стан.
Вина - основна й обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого злочину. Мотив і мета - це факультативні ознаки суб'єктивної сторони злочину. Вони вимагають свого встановлення лише у тих випадках, коли про це прямо зазначено у законі (в диспозиції статті Особливої частини КК) або коли вони однозначно випливають із змісту злочину.
У деяких випадках кримінальний закон вказує на особливий емоційний стан як ознаку суб'єктивної сторони.
Мотив злочину можна визначити як усвідомлене спонукання особи, яке викликало у неї рішучість вчинення злочину.
Мета - це уявлення про бажаний результат, досягнути якого прагне особа.
Види мотивів: благородний — вираженим у формі любові, совісності, жалю, співпереживання, доброзичливості, щирості, душевності, сердечності тощо. Мотиви можуть бути і неблагородні: ненависть і помста, злість і ревнощі, корисливість і заздрість, презирство і жорстокість тощо.
Мотиви злочину — це найчастіше такі їх психологічні різновиди, як помста, жорстокість та жадібність.
Найбільш поширеними спонуканнями вчинення злочинів є:
1) корисливість;
2) помста, жадоба помсти;
3) хуліганство;
4) кар'єризм чиновників;
5) жадоба влади.
За Кримінальним законом мотиви поділяються на:
1) ганебні — корисливість, помста, хуліганство;
2) до закону байдужі — допитливість, альтруїзм, помилково зрозумілі інтереси служби.
Мотиви розрізняються на такі, які розуміються, і такі, що реально діють. Перші характеризуються тим, що вони лише пояснюють, чому людина діє так, а не інакше. Інші — виконують роль спонукальних сил, що штовхають людину на вчинення конкретної дії. Чіткої межі між мотивами, що розуміються, і мотивами, які реально діють, не існує і можна припустити, що йдеться про одне й те ж саме психічне явище, про його різні аспекти та стадії формування і розвитку.
Мотиви також діляться на раціональні (застосовані на потребах) і емоційні.
Деякі навмисні злочини, відповідно до своєї законодавчої конструкції, можуть бути вчинені лише за наявності спеціальної мети. Наприклад, розкрадання чужого майна (185—189) вчиняється з метою обернення такого майна на свою або іншої особи користь.
Також виділяються такі різновиди мети - як ганебної (збагачення), так і суспільно корисної (наприклад, переміщення через кордон в Україну її історичних чи культурних пам'яток).
Ще хотілося б зазначити, що існують такі цілі: ближні і віддалені, проміжні і результативні, конкретні і невизначені.
На кінець слід зазначити, що при підготовці своєї роботи я використовував різноманітну юридичну літературу відомих українських вчених-правознавців, також в роботі представлені деякі монографічні праці та наведені різноманітні приклади.
Список використаної літератури
1. Конституція України – Київ, 28.06.96р.
2. Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України. К-2000р.
3. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України за редакцією М.І. Мельника, М.І. Хавронюка, Київ – 2001р.
4. Кримінально-процесуальний кодекс України.
5. Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.
6. М. Й. Коржанський: Уголовне право України; Київ 1996р.
7. Кримінальне право України (загальна частина) за редакцією Кондратьєва Я.Ю., Київ – 2002р.
8. Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. професора П.С.Матишевського, доцентів П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка.
9. Матвійчук В.К., Тарарухін С.А. Суб’єктивна сторона складу злочину / лекція, К.-1994р.
10. Осика І., Сафронов С. Доказування мотиву та цілі як ознак суб’єктивної сторони злочину. Право України, №3, 1997р.
[1] Кримінальне право України. Загальна частина / За ,ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.
[2] Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. професора П.С.Матишевського, доцентів П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка.
[3] Див.: Кримінальне право України. Загальна частина, за ред. Кондратьєва Я.Ю.
[4] Див.: Кримінальне право України. Загальна частина, за ред. Матишевського П.С., Андрушка П.П., Шапченка С.Д.
[5] Див.: Кримінальне право України. Загальна частина, за ред. Коржанського М.Й.
[6] Див.: Постанову Пленуму Верховного Суду України від 25.12.1992, №12 “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності”.
[7] Див.: Кримінальне право України. Загальна частина, за ред. Коржанського М.Й.
[8] Див.: Суб’єктивна сторона складу злочину Матвійчук В.К. і Тарарухін С.А.
[9] Див.: Доказування мотиву та цілі як ознак суб’єктивної сторони злочину. Осика І., Сафронов С. Право України №3, 1997р.
[10] Див.: Суб’єктивна сторона складу злочину Матвійчук В.К. і Тарарухін С.А.
[11] Див.: Кримінальне право України. Загальна частина, за ред. Матишевського П.С., Андрушка П.П., Шапченка С.Д.
[12] Див.: Кримінальне право України. Загальна частина, за ред. Коржанського М.Й.
[13] Див.: Кримінальне право України. Загальна частина, за ред. Кондратьєва Я.Ю.
[14] Див.: Доказування мотиву та цілі як ознак суб’єктивної сторони злочину. Осика І., Сафронов С. Право України №3, 1997р