- гориз. поділ праці – розподіл великого обсягу роботи на невеликі спеціалізовані завдання
- підрозділи
- вертикальний поділ праці – виокремлення спеціалізованої діяльності для координації дій, повязаних із горизонтальним поділом праці
- управління – діяльність для узгодження дій всіх співробітників.
Виділяють внутр і зовн середовище орг-ії. Внутр – цілі, структура, завдання, техн-ія, персонал. Зовн – сукупність неконтрольованих субєктів і сил, що діють за межами під-ва і непідвладні апарату управління.
Відкрита система: Ресурси. - Ефективність управління – Вироблена продукція, частка ринку, прибуток.
59. Основні бар’єри комунікацій
Деформація комунікаційного процесу, викликана різними причинами, може призводити до неадекватних дій адресата. В окремих випадках комунікації розриваються.
Комунікаційні бар’єри:
1) Конкуренція між повідомленнями: коли на отримувача діє одночасно кілька джерел інформації, перевага надається тому повідомленню, яке на даний момент є для нього найбільш важливим.
2) Сприйняття повідомлення адресатом: сприйняття – погляд індивідуума на реальність. Немає двох осіб, які б сприймали речі ідентично, звідси – помилки у трактуванні повідомлення, і можливі відхилення від їх суті
3) Мова, логіка, абстракції: менеджер повинен орієнтувати свої повідомлення на рівень аудиторії, вміло добирати словник, конструкцію своїх повідомлень та пропозицій, щоб уникнути формування в підлеглих хибних висновків.
4) Статус відправника. Статус – сукупність ознак, що ранжують і співвідносять членів організації. Чим вищий статус особи, що надає повідомлення, тим більша схильність сприймати це повідомлення за достовірне.
5) Опір змінам: виникає внаслідок страху персоналу перед реорганізацією, звільненнями тощо. Завдання кожного керівника – подолання цього опору шляхом пояснення працівникам доцільності запланованих змін. Чим більша зміна передбачається, тим завчаснішими повинні бути дії керівництва.
60. Системний підхід
Системний підхід – передбачає орг-ії, як сукупності взаємопов’язаних елементів: людей, структури, завдань, технології, які орієнтовані на досягнення визначеної мети в умовах зовнішнього середовища, що постійно змінюється. Є 2 типи сис-ем: закрита – яка має фіксовані межі, дії незалежні від навк середовища, відкрита – взаємодіє з навк середовищем.
61. Основні типи планів
1. Стратегічні плани – це перелік дій, заходів, спрямованих на виконання стратегічних цілей; звичайно формуються на період від 2 до 5 років менеджерами вищого рівня. Розробляються спеціалізованими підрозділами, «плановиками», тощо після консультації з керівництвом організації та управлінцями середньої ланки.
2. Тактичні плани – перелік дій, заходів, спрямованих на досягнення тактичних цілей і на підтримку стратегічних планів; формуються на період від 1 до 3 років менеджерами середнього рівня, які обговорюють плани з менеджерами нижчої ланки перед тим, як подати їх вищому керівництву.
3. Оперативні плани – перелік дій, заходів, спрямованих на досягнення оперативних цілей і на підтримку тактичних планів. Формуються на період менше 1 року менеджерами нижчого рівня за консультативною участі менеджерів середньої ланки.
62. 65. Особливості лінійних та функціональних організаційних структур управління
Лінійний тип орг-ї структури хар-ся лінійними формами зв’язку між ланками управління і, як наслідок концентрацією всього комплексу функцій управління та вироблення управлінських дій в одній ланці управління. Суть – кожен виробничий підрозділ очолює керівник, який здійснює всі функції управління.
Функціональний тип – кожний орган управління спеціалізується на виконанні окремих видів управлінської діяльності. Виконання вказівок функціонального органу в межах його компетенції є обов’язковим для виробничих підрозділів.
Лінійно-функціональний тип повинен усувати недоліки лінійного і функ-ого типів. Передбачається, що лінійному керівнику у виробленні конкретних питань і підготовці відповідних рішень, програм, планів допомагає спеціальний апарат, який скл-ся з функціональних підрозділів. Отже, тут лінійні ланки управління повинні приймати рішення і контролювати, а функціональні – консультувати, інформувати, організовувати, планувати.
66.Особливості тактичного планування.
Тактика являє собою конкретні оперативні короткострокові дії, тобто це інструмент негайного сприяння впровадженню в життя перспективних намірів.
Тактичні плани – це перелік дій, заходів, спрямованих на досягнення тактичних цілей і на підтримку стратегічних планів. Зазвичай тактичні плани розробляються на період від одного до трьох років менеджерами середнього рівня. Виконання тактичних планів досягається за допомогою виконання оперативних планів. Тактичні рішення можна модифікувати і змінювати значно частіше, аніж стратегічні, але не так, як оперативні.
Об’єктами тактичного планування можуть бути виробничі процеси(агрегатне планування), виробничі проекти, а також управління виробничими ресурсами, управління виробничими запасами та управління якістю.
67. Особливості японської та американської моделей менеджменту.
Еволюція теорії та практики менеджменту знайшла своє відображення в різноманітних типах його організації. Сутність американської моделі менеджменту полягає в переконанні, що успіх фірми залежить перш за все від внутрішніх факторів, зокрема: раціональної організації виробництва, зниження витрат, зростання продуктивності праці , ефективного використання всіх ресурсів. Організаційна структура будується за функціональним принципом із чітким поділом апарату управління на служби. Вирішальне значення має контроль за всіма видами діяльності, чітке виконання управлінським персоналом вказівок зверху. Для американської моделі характерне: індивідуальне прийняття рішень, індивідуальна відповідальність, швидкий розвиток і просування.
Особливість японської моделі менеджменту виявляється в системі довічного найму і просуванні, залежно від вислуги літ та віку, оплати праці з урахуванням віку. Принцип оптимізації роботи всієї виробничої системи як єдиного цілого є визначальним в організації управління виробництвом. Для японської моделі характерне: колективне прийняття рішень, колективна відповідальність, повільний розвиток і просування.
Прихильники сучасної японської системи управління доводять, що на японських фірмах організацію пристосовують до людини, тоді як у системі управління американською фірмою, навпаки, уявлення про функції, завдання, права передують найму працівників. Японська модель забезпечую найбільшу гармонійність та мобільність організації в сучасному швидко змінюваному світі.