Недопустимо і таке спрощення, як розгляд матеріалів в переривах між судовими засіданнями в кімнатах для наради. Правильно роблять ті судді, які проводять розгляд в робочий час в залі судових засідань.
Суддя повинен розглянута справу про дрібне хуліганство на протязі суток.
Суддя, який відкриває засідання, зобов"язаний назвати свою фамілію, посаду і справу, яка підлягає розгляду. Потім встановлюєтьчся особистість доставленого, дані про його минулі судимості чи про притяганнядо адміністративної відповідальності.
Особливу увагу заслуговує питання про можливість розгляду адміністративних поступків за відсутності порушника. Заочний розгляд можливий тільки в тих випадках, коли є дані, що винуватій особі своєчасно довели до відома про місце і час розгляду справи і якщо від нього не поступило ходотайство про відложення слухання. Є випадки, коли явка особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, в орган (до посадової особи), яка розглядає цю справу, обов"язкова.
В випадку, коли порушник ухилявся від явки до суду, до нього можуть застосуватися заходи фізичного примусу. Суддя виясняє, чи ознайомлений порушник з протоколом, пояснює йому права - давати поясненя, пред"являти докази, заявляти прохання і інші. Якщо суддя в ході розгляду прийде до висновку про необхідність виклику свідку, а також потерпілого, засідання відкладається і призначається новий строк розгляду.
Законодавство, яке стосується розгляду справ даної категорії, не передбачає обов"язок судді попереджувати свідків про примінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень, а також за відмову чи ухилення від дачі свідчень.
У порядку здійснення нагляду за виконанням законів при розгляді справ про адміністративне правопорушення в розгляді таких справ може брати участь прокурор. Він може заявляти прохання, давати заключення по питанням, що виникають під час розгляду справи, провіряти правильність використання суддею мір впливу за адміністративне правопорушення, здійснювати інші, передбачені законом дії.
Суддя при розгляді матеріалу про адміністративне правопорушення має право використовувати такі види доказів: протокол про адміністративне правопорушення, пояснення особи, що притягується до адміністративної відповідальності, показання потерпілого, свідків, заключення експерта, речові докази, протокол про вилучення речей і документів, а також інші документи.
Встановивши склад порушення, суддя виясняє причини і умови, що сприяли його здійсненню, і виносить у відповідні підприємства, установи, організації і посадовим особам пропозиції про прийняття мір по усуненню цих причин і умов. Вказані організації і особи на протязі місяця з дня поступлення пропозиції повинні повідомити суддю про пийняті міри.
В результаті розгляду матеріалів суддя виносить одну з слідуючих постанов: про накладення адміністративного стягнення; про припиненні справи судовиробництвом.
При розгляді питання про накладення стягнення за адміністративне правопорушення суддя може одночасно вирішити питання про відшкодування винним майнової шкоди.
В результаті розгляду справи про адміністративне правопорушення суддя може використати до порушника одну з наступних мір стягнення: штраф, виправні роботи з утриманням до двацяти процентів заробітку в дохід держаіви, адміністративний арешт на термін до п"ятнадцяти діб.
Арешт є вийнятковою мірою покарання і може використовуватись за окремі види правопорушень: за дрібне хуліганство, за злісну непокору законному розпорядженню працівника міліції при виконанні службового обов"язку, вживання алкогольних напоїв у громадських місцях. Він повинен назначатись тоді, коли по обставинам здійснення правопорушення і наявності даних про особу порушника застосування інших мір буде недостатнім.
При накладанні стягнення суддя повинен враховувати не тільки характер здійсненого правопорушення і особистість правопорушника, але й обставини, що пом"якшують і обтяжують відповідальність.
До обставин, що пом"якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, відносяться: 1) чистосердечне розкаювання винного; 2) відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або причиненої шкоди; 3) здійснення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих або сімейних обставин; 4) здійснення правопорушення неповнолітнім; 5) здійснення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, що має дитину у віці до одного року.
Обставинами, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, пизнаються: 1) продовження протиправної поведінки, недивлячись на вимоги уповноважених на то осіб припинити їх; 2) повторне на протязі року здійснення однорідного правопорушення, за яке особа вже притягувалась до адміністративної відповідальності; здійснення правопорушення особою, що раніше скоїла злочин; 3) втягнення неповнолітнього у правопорушення; 4) здійснення правопорушення групою осіб; 5) здійснення правопорушення в умовах стихійного лиха або при інших надзвичайних обставинах; 6) здійснення правопорушення в стані сп"яніння.
4. Судова практика по справам про хуліганство.
В практиці застосування судами законодавства про відповідальність за хуліганство все ще є недостатки, які знижують ефективність боротьби з цими правопорушеннями.
Суди не завжди надають еобхідне значення дослідженню причин і умов, які сприяють хуліганству, і прийняттю конкрктних засобів, направлени на їх знешкодження; в ряді випадків не реагують на наявність в ліяльності посадових осіб і громадських організацій серйозних недоліків, які сприяють хуліганським проявам, в тому числі, пимиреного відношення до фактів п"янства, на грунті якого часто здійснюються ці порушення.
Багато судів не дотримуються вимогзакона про назначення покарання з врахуванням характера і степені суспільної небезпеки здійсненого порушення, обставини справи і особистості винного.
Призначаючи покарання особам, вперше засудженим до позбалення волі, суди не в всіх випадках обговорюють питання про можливість застосування до них умовно засудження з обов"язковим притягненням до праці.
Застосовуючи засоби адміністративних стягнень до осіб, які здійснили дрібне хуліганство, суди недооціннють виховної ролі трудових колективів, неоправдано рідко застосовують до правопорушників виправні роботи, в більшості випадків застосовуючи до виноватих арешт.
Розглядуючи справи про хуліганство неповнолітніх, деякі суди не враховують, ща волі в відношенні підростків повинно назначатися при умові, якщо інші засоби впливу являються недостатніми.
Суди майже не засосовують примусові засоби медичного характеру до хуліганів, які потребують лікування від алкоголізма і наркоманії.
З метою вилучення недоліків і подальшого покращеного і дальшого покращення судової практики по розгляду справ про хуліганство Пленум Верховного Суду постановляє.
1.Звернути увагу судів на необхідність неослабної боротьби з хуліганством, маючи на увазі, що воно являється найбільш розповсюдженим правопорушенням, на грунті якого здійснюються інші більш тяжкі злочини. З метою дальшого повишення еффективності судової практики по попередженню і припиненню хуліганських проявів суди зобов"язані строго керуватися вимогами закна про відповідальність хуліганів і виконувати керівні роз"яснення Пленума по даній категорії.
2. Враховуючи особливе значення правильного застосування покарання в справі перевиховання засуджених і попередження хулігантських проявів, судами необхідно забеспечити дотримання принципа строгого індивідуального підходу призначення видів і засобів покарання з врахуванням конкретних обставин справи і особистості виновного.
Виходячи з того, що ч. 1 ст. 206 ККУ передбачає можливість застосування не тільки позбавлення волі, але і інших менш строгих засобів покарання, судами при призначенні винуватим позбавлення волі необхідно вказати в приговорі мотиви, на основі яких вибирається саме той вид покарання.
В випадку призначення покарання за хуліганство в виді позбавлення волі суди повинні при наявності необхідних умов обговорювати питання про застосування до таких осіб умовного засудження до позбавлення волі з обов"язковим притягуванням засудженого до суду.
3. Розглядаючи справи про адміністративну відповідальність за дрібне хуліганство, судді повинні враховувати можливість перевиховання правопорушників шляхом застосування засобів, не пов"язаних з арештом, особливо коли це стосуються осіб, які занімаються корисною працею і мають постійне місце проживання.
4. В випадку вчинення хуліганства особою, яка зловживає спитрними напитками, судам потрібно вияснити, чи не являється винний хронічним алкоголіком або наркоманом, який потебує примусових засобів медичного характеру, і при постанові приговора обговорювати питання про направлення такої особи на примусове лікування.
6. Судам потрібно відображувати в приговорі кваліфікуючі признаки, по яким дії виноватих признаються злісним хуліганством. В випадку, коли виявить в діях підсуднього виключний цинізм чи особливу дерзість, він повинен вказати в приговорі, які саме дії віднесені ним до виключно цинічним або особливо дерзким, враховуючи конкретні обставини справи, характер, час, місце і умови скоєння злочину.
7. Шляхом винесення частних визначень судам необхідно реагувати на виявлення в діяльності посадових осіб і громадських організацій недоліки, які сприяють здійсненню хуліганських проявів, на випадки попускання п"яницям, домагаючись притягування більш широкої уваги трудових колективів до участі в вихованні правопорушникув і попередження хуліганських проявів.