Викрадення дітей старше чотирнадцяти років утворює незаконне позбавлення волі і тягне відповідальність за ст. 123 КК. Викрадення батьками власної дитини (наприклад, батьком у матері, яка виховує дитину, безпосередньо з дитячого будинку або іншого місця, в якому тимчасово перебуває дитина) навіть при позбавленні їх судом батьківських прав не утворює розглядуваного злочину. Вказані дії за наявності всіх ознак самоуправства можуть кваліфікуватися за ст. 198 КК.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом (винний усвідомлює, що викрадає або підміняє чужу дитину, і бажає цього), корисливою метою, мотивом помсти або іншим особистим мотивом.
Викрадення дитини при відсутності вказаних в ст. 124 КК мети або мотивів не утворює вказаного злочину (наприклад, викрадення дитини з метою усиновлення або передачі на виховання дитячому закладу, викликане тим, що батьки дитини знущаються над нею, примушують займатися жебрацтвом, крадіжками).
Підміна новонародженої дитини, допущена з необережності особою медичного персоналу пологового будинку, також не утворює складу злочину передбаченого ст. 124 КК . Такі дії можуть за певних умов розглядатися як халатність (ст. 167 КК) або дисциплінарний проступок.
Суб’єктом цього злочину можу бути особа, яка досягла шістнадцятирічного віку.
Отже, ми розглянули злочини в яких родовим об’єктом є особиста воля людини.
ВИСНОВКИ
Подальший розвиток демократії і становлення правової держави передбачає всеохоплюючу охорону політичних, майнових та інших прав і свобод людини.
Кожен громадянин повинен дотримуватися закону, виконувати свої обов’язки, як перед державою так і перед суспільством, поважаючи права та законні інтереси інших людей. Найбільш тяжкі порушення закону є злочинами - суспільно небезпечними діяннями, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України.
Кримінально-правова охорона невід’ємних прав людини від злочинних посягань регулюється в спеціальній главі Особливої частини КК України - “Злочини проти життя, здоров’я, свободи і гідності особи”. Серед цієї групи злочинів виділяють злочини проти волі особи.
Родовий об’єкт цієї групи злочинів - воля особи. З об’єктивної сторони дані злочини характеризуються діями або бездіяльністю, що посягає на свободу особи.
Таким чином, до злочинів проти волі особи належать:
незаконне позбавлення волі;
захоплення заручників;
незаконне поміщення до психіатричної лікарні;
викрадення чужої дитини.
По законодавчій конструкції дані злочини мають формальний і матеріальних склад злочину. З суб’єктивної сторони дані злочини характеризуються умисною виною. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони в складі злочину є наявність мети і цілі. Суб’єктами даного злочину можуть бути особи, яким на момент вчинення злочину виповнилося 16 років.
Суспільна небезпека цих злочинів полягає в тому, що вони посягають на волю особи, яка оберігається Конституцією, а якщо подібне діяння здійснюється при обтяжуючих обставинах, то додатково ставить в небезпеку житя і здоров’я людини.
ЛІТЕРАТУРА
1. Бажанов М.И. Уголовная ответственность за преступления против личности. - К., 1977.
2. Володько М.В., Чернишова Н.В., Хазін М.А. Кримінальне правоУкраїни. - К.: Наук. думка, 1995.
3. Сташис В.В., Бажанов М.И. Преступления против личности в УК УССР и судебной практике. - Х.: Вищ. шк., 1987.
4. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: за станом законодавства та постанов Пленнуму Верховного Суду України на 1 січня 1997 року. - К.: Юрінком, 1997. - С.38.
5. Кримінальний кодекс України: Нормативні акти кримінально-правового значення (станом на 1.I.1997 року). - К.: А.С.К., 1997.
6. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних і цивільних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1995. - № 1. - С. 114-115.
7. Україна в міжнародно-правових відносинах. Книга 1. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. - К.: Юрінком.1996.
ЗАДАЧА № 1
Водій Аверін, не справився з управлінням автомобіля і вчинив наїзд на пішохода, який йшов по узбіччю дороги. Злякавшись відповідальності, він не зупинивяся і не надав допомоги потерпілому, втік з місця події. Під час розслідування було встановлено, що збитий пішоход помер від втрати крові, а при своєчасному наданні допомоги цього можна було б уникнути.
ВІДПОВІДЬ
Якщо водій не був винуватий у порушенні правил дорожнього руху, але життя і здоров’я потерпілого були поставлені під загрозу внаслідок пригоди з його транспортним засобом, то невиконання водієм обов’язку по наданню допомоги потерпілому зумовлює підповідальність по ч. 2 ст. 111 КК України.
ЗАДАЧА № 2.
Директор бази Стрільців видала письмове розпорядження начальникові охорони про відсторонення від роботи і утримання в караульному приміщенні робітниці бази Трунової. Розпорядження було виконане, і Трунова утримувалась під вартою 14 год. Трунова була затримана за те , серед працівниць бази висловлювала незадоволення Стрільців, як керівником бази. Це на думку Стрільців, підривало її авторитет.
ВІДПОВІДЬ
Директор бази Стрільців перевищила службові повноваження, видавши письмове розпорядження про утримання робітниці Трунової під вартою в караульному приміщенні, оскільки такі повноваження мають тільки правоохоронні органи.
Дії Стрільців можна кваліфікувати за ч. 1 ст. 166 КК “Перевищення службових повноважень”.
Дане діяння карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років або виправними роботами на строк до двох років, з позбавленням права займати певні посади.
[1] Володько М.В., Чернишова Н.В., Хазін М.А. Кримінальне правоУкраїни. - К.: Наук. думка, 1995. - С. 263-264.
[2]Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: за станом законодавства та постанов Пленнуму Верховного Суду України на 1 січня 1997 року. - К.: Юрінком, 1997. - С.
[3] Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних і цивільних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1995. - № 1. - С. 114-115.
[4] Україна в міжнародно-правових відносинах. Книга 1. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. - К.: Юрінком.1996. - С. 321-329.
[5]Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: за станом законодавства та постанов Пленнуму Верховного Суду України на 1 січня 1997 року. - К.: Юрінком, 1997. - С. 422.